СВІТ ДИТЯЧИХ ПЕРЕЖИВАНЬ І ТРАГЕДІЙ (за твором “Федько-халамидник” Володимира Винниченка)
СВІТ ДИТЯЧИХ ПЕРЕЖИВАНЬ І ТРАГЕДІЙ (за твором “Федько-халамидник” Володимира Винниченка)
ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ
Варіант 1
1. Твори В. Винниченка для дітей і про дітей.
2. Образ Федька-халамидника як приклад глибини зображення дитячих переживань.
3. Добро і зло в житті дитини.
Варіант 2
1. В. Винниченко як дитячий письменник.
2. Федько і Толя – друзі чи вороги?
3. Справедливість і несправедливість життя.
ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ
Так сумно, так без краю сумно.
Усе скінчилось. (Чи й було?)
Дивлюсь недвижно
Крізь зимове морозне шкло.
М. Рильський
Різні бувають естафети.
Міщани міщанам передать буфети,
Заяложені ложки, тупі ножі,
Глупоту свою і думки чужі.
Ліна Костенко
ЦИТАТИ З ТЕКСТУ
Цитатна характеристика образів
Федько | Толя |
“Це був чистий розбишака – халамидник”. “Там шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму “закадишному” другові”. “Спокій був його ворогом”. “…перший по силі на всю вулицю”. “Руки в кишені, картуз набакир, іде, не поспішає”. “…він “Федько брехати не любить”. “Не любить також Федько товаришів видавати”. ” – Нещастячко ти моє! – І за що мене Бог покарав таким сибірякою”. “…а Федька кладуть на стілець і луплять”. “-А давай об заклад, що перейду на той бік”. “А Федько справді щось надзвичайне виробляв на річці”. “- Ловкий хлопчак, що й говорити”. “- Ну й шибеник! – зітхав хто-небудь”. “Оце молодець, так молодець”. “- Толю, Толю! – кричав Федько. – Подай мені палицю свою… Я вилізу”. “Федько відвів очі від Толі, похилився і тихо сказав: – Повів”. | ” Толя був син хазяїна того будинку, де вони жили. Це була дитина ніжна, делікатна, смирна”. “Він завжди виходив на двір трошки боязно… соромливо посміхався своїми невинними синіми очима”. “…бідненький Толя приходив додому задрипаний, подраний, з розбитим носом”. “Мати про Толю: “То дитина благородна, ніжна, а ти (про Федька) мужичня”, “мурло ти репане”. “Толя тихенько хреститься й блідне”. “Толі холодно й страшно”. “Він сходить з ганку і обережно йде до хлопців. Ніжні випещені ніжки його спотикаються…” “Увечері Толя хворий, гарячий лежить у постелі…” “Толя був увесь закутаний в шарфики…” ” Оченята йому були якісь чудні, не то винуваті, не то злякані”. “Толя розтерявся…” “Толі зробилося страшно… ноги ослабли, сковзались по льоду”. “Але крижину в цей час підбило до берега і Толя, як стріла, вилетів з неї”. “- Папочко!.. Мамочко!.. Я не винен!..” “Йому було цікаво подивитись, як будуть ховати Федька-халамидника”. “Толя одійшов од вікна, перекрутився на одній нозі й побіг гратися з чижиком”. |
ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ
Епос (з гр. – слово, мова, розповідь) – один із трьох родів літератури, відмінний за своїми ознаками від лірики та драми.
Епос розкриває об’єктивну картину навколишньої дійсності. У його основі лежить подія. Кожний епічний твір передає певний випадок або цілу історію життя героя чи героїв. Це не значить, що людські настрої, емоції чи переживання випадають з поля зору письменника. Вони визначають поведінку героїв, спрямовують логіку розвитку людських характерів. Автор епічного твору веде ретельний аналіз дійсності, з’ясовуючи причини та наслідки кожного кроку героїв, подаючи життя у його природному саморусі. Епос використовує в повному обсязі весь можливий арсенал зображувальних засобів (вчинки героїв, портрети, прямі характеристики, діалоги, монологи, полілоги, пейзажі, жести, міміку, інтер’єри тощо).
Перше знайомство читачів з “Федьком-халамидником” відбулося ще 1912 р., коли оповідання про нього з’явилося друком на сторінках київської газети “Рада”. Винниченкові було тоді тридцять два роки, і мешкав він далеко від України – у Франції. Отож як літературний персонаж Федько-халамидник має французьку “прописку”.
Свій перший літературний твір В. Винниченко написав у 14 років. Була то поема про Запорозьку Січ, за яку автор, як він сам згадував, “дістав перше політичне ув’язнення в гімназії (тиждень темного карцеру)”.
Порівняльна характеристика персонажів
Федько | Толя |
Добро Правда | Зло Брехня |
Сміливість | Боягузтво |
Чесність | Підлість |
Білий | Чорний |
Активний | Пасивний |
Альтруїст | Егоїст |
Давав | Брав |
Чесний | Підлий |
Веселий | Понурий |
Відвертий | Скритий |
Гарний | Поганий |
Грубий | Делікатний |
Благородний | Негідний |
Жвавий | Повільний |
Зовнішній | Внутрішній |
Людяність | Бездушність |
Духовний | Матеріальний |
Позитивний | Негативний |
Невинний | Винний |
Сила | Кволість |
Світло | Темрява |
Симпатія | Антипатія |
Явний | Таємний |
Життя | Смерть |
ПРИКЛАД ТВОРУ
У дитячих оповіданнях В. Винниченка герої проходять душевне очищення, яке часто відбувається через трагедію. Саме тому ці оповідання залишають такий глибокий слід у дитячій душі, змушують замислитися над важливими моментами стосунків між однолітками, дітьми й дорослими.
Федько-халамидник, головний герой твору, – заводій, дитячий “отаман”. “Спокій був його ворогом”, – сказав про нього автор. Федь – ко любить улаштовувати ризиковані розваги, дражнити сусідських хлопців, забавлятися, однак робить це без злого умислу. Скільки в ньому відваги, життєвого азарту, винахідливості й тієї надійності, яка й робить його ватажком! Адже інші діти довіряють хлопчикові, бо він справедливий і відповідальний, сильний і чесний.
Зовсім іншим є Толя, панський синок, манірний, зніжений і трохи заздрісний, байдужий до інших. Між цими двома хлопчиками ніби постійно відбувається змагання, але тільки з боку Толі, бо Федькові немає необхідності підтверджувати свій авторитет. Найбільш гострим моментом цих стосунків стає сцена, у якій після пригоди на річці, коли Федько врятував від загибелі хлопчика Толю, батьки тяжко карають ні в чому не винного “халамидника”. Слабкодухий, боягузливий Толя хоче перекласти свою провину на Федька – і той ще раз рятує його. Ось як автор малює сцену, у якій один виявляє слабкість духу, а другий – великодушність. “Федькові знов упала з голови шапка, як ударив його Толин батько. Він підняв її й подивився на Толю. Але Толя тулився до матері, яка милувала і жаліла його…”
Федько пожалів Толю, а поплатився за це тяжкими побоями та власним життям. Проте, очевидно, по-іншому він не міг. Бачити перед собою слабкого, морально пригніченого, настраханого і завдати йому удару – це не у Федьковому характері, це понад його гідність! Гордий Федько може діяти наперекір обставинам, він приваблює своєю гордою вдачею, великодушністю, готовністю у скрутну хвилину махнути рукою на себе самого заради товаришів, яких він “не любить видавати”. З якою гідністю приймає він тяжку батькову кару за свої дитячі гріхи.
Читача оповідання може вразити Федькова мати: якимось холодом віє від її постаті, від слів, які вона кидає синові. І хоч зрозуміло, що вона боїться злої волі хазяїна будинку, який будь-коли може вигнати помешканців з квартири, але чи можна називати свою дитину “мужиченя”, “мурло ти репане”, “з свинопасами тобі гратися, а не з благородними дітьми”? І ще вражає, що до всіх цих прокльонів додається й невдоволення тим, що батько б’є Федька, явно жаліючи малого.
Автор змушує нас замислитися над питаннями справедливості й несправедливості, відповідальності за свої вчинки, чесністю перед самим собою й товаришами. Фінал оповідання вражає, викликає сильну емоційну реакцію, співпереживання й співчуття до загиблого хлопчика. І хочеться робити добро й боротися із несправедливістю, захищаючи невинних.
?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)