Сучасний пафос твору Івана Кочерги “Ярослав Мудрий”
Часто так трапляється, що письменник видає твір, який ніколи не старіє, тому що історія повторюється, люди опиняються в подібних ситуаціях і видобувають із твору те, що актуальне для них саме сьогодні, що найбільше хвилює, що змушує задуматися. Таким “вічним” твором, на мою думку, є драматична історична поема Івана Антоновича Кочерги “Ярослав Мудрий”, написана в 1944 році. Актуально звучав цей твір одразу після подій Великої Вітчизняної війни, бо проповідував єдність, працю на користь своєї землі, відстоював наше право на свою землю
Наша держава вже більше як десятиліття тому здобула незалежність і була оголошена суверенною. Суверенна країна повинна мати чітко визначені кордони, власне військо, власну економіку, валюту, творити й берегти свою культуру, забезпечувати своєму народові пристойне життя. Декларація ж про суверенітет цього одразу дати не могла, тому на плечі українців лягло відповідальне завдання: власними силами сприяти єдності країни, цінувати її минуле, відкривати і пояснювати “білі плями” в її історії, обирати
“Раніш закон, а потім благодать”, – повторює князь слова з проповіді Іларіона. Вони стали його кредо при розбудові Київської Русі. Ці слова повинні стати провідними і для сьогоднішнього політика, для кожного громадянина. Ми маємо Конституцію України, яка постійно вдосконалюється, щодня точаться суперечки щодо формулювань законів, які повинні бути однозначними, суворими і дієвими. Та тільки тоді буде діяти закон, коли він житиме в серці людини, коли він служитиме на благо кожної окремої особистості. До цього ми прагнемо. А з ним прийде і благодатне життя, щасливе, заможне, гарне. Не миттєво це станеться, але буде, бо ж попереджав Ярослав:
Будови йдуть, що почали торік.
Так, мніше, – треба воювати вік,
Щоб збудувать єдиний храм прекрасний.
Мудрість родиться “не із заповітів, а із шукань і помилок гірких”.
Сьогодні часто чуємо в телеефірі, читаємо на шпальтах періодичних видань питання: яким шляхом треба йти Україні – чи то приєднуватися до Європейського союзу, чи то шукати підтримки у найближчих сусідів-росіян і орієнтуватися на їхню економіку? Мене це чомусь дратує. Знову звернемося до тексту поеми і зрозуміємо, що в нас є свій шлях, ми не повинні наслідувати когось: ні войовничих варягів, ні підступних кочовиків.
Мені не треба пишних тих казок,
Що предків нам шукають десь за морем,
Народ мій тут, на рідних цих просторах,
Від Києва до Ладоги живе,-
З гордістю виголошує князь у відповідь на дорікання дружини Інгігерди. Ось чого нам не вистачає сьогодні – гордості за свою землю – багату, квітучу, родючу.
Таким чином, сучасний пафос драматичної поеми І. Кочерги “Ярослав Мудрий” незаперечний. Твір підказує, як треба жити сьогодні, бо мудрість – вічна, вона не міняється з часом, а це значить, що заповіти Ярослава не втратили важливості й сьогодні, і ми, нащадки мудрого князя, повинні бути вдячними йому за такі поради.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)