Сучасне розуміння поеми Миколи Вороного “Евшан – зілля”
На жаль, люди рідко заглядають углиб себе. Їх цілком улаштовує спокійне безтурботне життя, чуже пещення, чужі думки й навіть ті тонкі мережі, який сплетені людські душі чужим лукавством. Простодушні, обікрадені й нещасні! Вони навіть не зауважують, що стали рабами, тому що втратили найдорожче в житті – Вітчизну й волю
Або вони не відреклися, Не забули тебе матінка, Або сховали жалість до тебе й любов у серце? – запитує в прийдешніх поколінь Микола Вороною. Як болісний зойк, вирвалися ці слова із серця поета. Чому так зневажає український
Поетові гірко усвідомлювати, що його народ перетворився в раба, що покірно несе на згорблених плечах своє нещастя. Німого, немічного, жалюгідний, ока опустив, похнюпив главу й упокорився. Як же розбудити в ньому приспане почуття власного достоїнства, повернути втрачену історичну пам’ять, підняти дух, запалити в серце
Пошук того евшан – зілля триває й дотепер. Тому що й сьогодні, невірні сини України блукають по чужих землях, втративши тропу до отчих порогів. Засумувала Україна без рідних дітей, без їхньої любові. Утомилася від гучних слів, порожніх обіцянок, фальші, лицемірства й холодної байдужості. Тому й потрібна їй теперішня синівська любов, яка б підтримала мати^-україну у важку годину, повернула б її кжизни.