Любов до рідної землі в поемі Н. Вороного “Евшан – зілля”

Народ живий, поки живе його історична пам’ять. Це незаперечна істина, що давала можливість не одному поколінню українських письменників знову й знову вертається до знаменитих або ганебних сторінок минулого

Не раз призивали письменники не відриватися від рідної землі, не забувати, “яких батьків ми діти”. Здавна проблема збереження історичної пам’яті бентежила суспільство – про це свідчать стародавні легенди. Людина не може не належати до певного народу з його традиціями, а втративши їх – залишатися повноцінною людиною.

Про це Мова йде в поемі Миколи Вороного “Евшан – зілля”, в основі якої лежить стара Легенда. У ній розповідається Історія двох братів – Отрока й Сиргана, один із яких після поразки втік у гори Дагестану й зажив там чудово. Коли можливим стало його повернення додому, виявилося, що Отрок забув рідний народ, і лише евшан – зілля повернуло йому пам’ять. У поемі Н. Вороного, на відміну від легенди, мова йде не про братів, а про малого сина половецького хана. Письменник не просто переказав віршами літописну легенду, а надав їй українського: побутово-історичного колориту. Хлопчика захопив у полон Володимир
Мономах і був уражений його вродою настільки, що залишив при собі: Оточив його пошаною, розкішшю

А десь далеко страждає й мучиться батько-хан, а син розкошує й поступово забуває рідні степи, мову, звичаї. Батько наказує “співакові” повернути рідного сина додому. Нелегким виявляється ця справа: юнак байдуже ставиться до оповідання про тугу батька, про славу половецької землі, йому байдужні пісні, що співали йому рідні. Що таке слова? Слова можуть брехати… Тоді співак дає понюхати йому евшан – зілля з рідного степу, юнак:

Затремтів, очами блиснув і зірвався з усіх ніг Рідний степ, широка вільна, барвиста й квітчаста…

Раптово згадав хлопець і нещасного батька, викрикуючи: “Воля! Воленька улюблена!” Так, молодий хлопець втратив пам’ять, але Н. Вороною відверто не засуджує його. Він з болем звертається саме до України, начебто бажає від її впевнених дій відносно, повернення пам’яті дітям, які “заблукали”. Тому що, дійсно, більше свідомий повинен допомогти менш свідомому. Дуже добре жити в ногу згодом, опиратися на реальність, а не на далекі мрії. Правда легенда й сьогодні звучить дуже актуально. Високим патріотичним змістом сповнені останні рядки поеми:

ЧиСинів твоїх багато На степах твоїх залишилося? чиНе відреклися вони, Не забули тебе, матінку? –

Переправляє Н. Вороною “місток” з давнини в сучасність. Тільки зараз, на мою думку, прийшов час для теперішніх синів Вітчизни відродити її святині, які й дотепер залишилися святими. Сподіваюся на великий вік нашої історичної пам’яті, щоб не блукало молоде покоління без дороги, щоб жив у серцях історичний дух рідного народу!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Любов до рідної землі в поемі Н. Вороного “Евшан – зілля”