Строфа (грецьк. strophe – поворот, зміна, коло) – фонічно викінчена віршова сполука, яка повторюється у поетичному творі, об’єднана здебільшого спільним римуванням, представлена інтонаційною та ритміко-синтаксичною цілісністю, відмежована від аналогічних сполук помітною паузою та іншими чинниками (закінчення римованого ряду, відносна змістова завершеність). Простіше кажучи, строфа – це група віршованих рядків, об’єднаних одною думкою, інтонацією, порядком римування і відокремлена від суміжних віршових сполук великою паузою. Строфа
– найбільша ритмічна одиниця віршованого твору. Римо – ритмічний малюнок у кожній строфі одного вірша майже завжди однаковий, що надає стійкості ритму віршованого твору. В цьому полягає ритмотворче значення строфи. Термін “строфа” виник в античній трагедії, означав відтинок пісні, що виконувався між двома поворотами в урочистій процесії хору (обидві однаково побудовані частини називалися строфою та антистрофою). ВИДИ СТРОФ дистих пентама терцет секстина терцина септима катрен октава децима нона Класифікація строф звичайно відбувається за кількістю рядків у них. Наймінімальнішою строфою
вважається двовірш (дистих), максимальною – вісімнадцятивірш, де береться за основу схема римування. Але окремі науковці (І. Качуровський, В. Марков) виділяють найпростіший вид строфи моностих (від грец. monos – один). Дослідники вважають, що українські прислів’я, приказки, загадки, примовки і таке інше чи не в переважній своїй більшості – моностихи (із внутрішніми римами або без них). Наприклад: “До булави треба голови”. “Знайшов – не скач, згубив – не плач”. “На язиці медок, а на думці льодок”. “Утішеніє, коли в кишені є”. “Сердите не буває сите”. “Сімсот соколят на одній подушці сплять”. (Соняшник). І. Качуровський вважає, що до моностихів можна відносити й “крилаті вирази” літературного походження, вирвані з контексту творів і вживані у вигляді гасел, афоризмів: Борітеся – поборете Вам Бог помагає, з вами правда. (Тарас Шевченко). Чимало лаконічних віршів – “інкрустацій” у Ліни Костенко. Є серед них і моностихи: Не живемо, а вибачаємось. Хтось завжди зазирає у вікно. Хтось потайки обнишпорює душу. Хтось на людей нацьковує юрму. Я все щось мушу, мушу, мушу! А, власне, що я винна і кому?! (Ліна Костенко). Або: Поети, не катуйте читача! То непрощенно – гріх багатослів’я. Коротко – як діагноз. І хоч трошки надії (Ліна Костенко). За допомогою більших, ніж звичайно, інтервалів між рядками, авторка підкреслює, що цей вірш складається із чотирьох строф-моностихів. Кожна з них звучить як самостійний афоризм, але заразом це – частини більшого цілого. Нерідко моностихи сусідять з іншими строфами. Дистих або двовірш – найпростіша строфа, написана будь-яким розміром, що складається з двох рядків, об’єднаних спільною римою (трапляється і неримована) та викінченою думкою з виразними ознаками лаконізму й афористичності. Дистих широко вживається як окремий твір. Схема: аа. Наприклад: Що доля нелегка – в цім користь і своя є. а Блаженний сон душі мистецтву не сприяє а (Ліна Костенко) Або: Згадала плечі і вуста, і щем, і дим… а Облиш уже цього хреста, і менше з тим. а А розум не перепиня навалу снів. б Чи хочу я цього щодня? Напевно, ні. б Якби й хотіла, все одно не вірю снам. в Світає. Люди, за вікном весна, Весна! в (Леся Романчук) Але дистихом не можна називати будь-які два рядки, виділені з вірша, хоч би й об’єднані парним римуванням. Дистихи часто бувають самостійними творами (епіграми, епітафії тощо). Зустрічаються чотиривірші з такими римуваннями, але в них найчастіше чергуються пари рядків з чоловічими та жіночими римами. Форму дистихів мали силабічні вірші. Антична поезія знала спеціальну форму двовірша – елегійний дистих. У східній поезії дистихами були так звані бейти. Терцет (італ. terzetto від лат. tertius – третій) – тривірш, трирядкова строфа, що складається з трьох рядків, і всі три або два з них римуються між собою: aaa, aба, ааб. Хоч тривіршова строфа була відома вже в давньогрецькій ліриці, проте в нашій поезії вона не надто поширена. Ці строфи типові лише для романського фольклору: ріторнель – в Італії, солеа в – Іспанії, ле і віреле – у Франції. Саме на базі тривіршових строф романського фольклору розвинулись такі строфи, як терцина, рондо, рондель, тріолет, сонет – вони належать до так званих канонізованих строф. Терцет має 4 різновиди: 1) усі три рядки на одну риму. Натрапляємо на такий тривірш в українському фольклорі. Схема: ааа: Добрий вечір тобі, а Зелена діброво! а Переночуй мене, молодого! а Мене, молодого, а Й коня вороного, а Й сіделечко зі злота самого! а Не переночую, а Бо славоньку чую а Та про твою голову буйную. а 2). Два рядки римуються, третій – холостий. У Франка є терцет. Схема: аба: Тричі мені являлася любов. а Одна несміла, як лілея біла, б З зітхання й мрій уткана, із обснов а Сріблястих, мов метелик, підлетіла а Купав її в рожевих блисках май, б На пурпуровій хмарці вранці сіла а І бачила довкола рай і рай! а Вона була невинна, як дитина, б Пахуча, як розцвілий свіжо гай! а 3). Два рядки римуються, третій – холостий, має риму аж в суміжній строфі: Вчора справили весілля а А сьогодні на похмілля а Ми справляєм перезву. б Що там буде – не питаю, в А сьогодні погуляю, в Поживу. б Клим бряжчить в тарілку мідну, г Гриць циганам матір рідну г Продає. д Той схопив за полу тата, е І до рук старого ката е Віддає. д (Олександр Олесь). 4). Є ще й четвертий різновид – неримований верлібровий терцет: Матінко моя рідненька! В нещасний час, у лиху годину, Ти породила мене на світ! Чи в тяжкім грісі ти почала мене, Чи прокляв мене в твоїм лоні хто, Чи лиш доля отак надо мною смієсь? Не дала ти мені чарівної краси, Не дала мені сили, щоб стіни валить, Не дала мені роду почесного. (Іван Франко). Терцет може становити окремий твір, бути строфами великого твору чи входити до складної строфи (терцину, октаву, дециму, сонет). Терцина – трирядкова строфа з особливим римуванням (аба, бвб, в). Перший рядок римується з третім, а другий – з першим і третім рядком наступної строфи. Замикає твір віршовий рядок, що римується з середнім рядком останнього тривірша. Отже, ряд терцин утворює безперервний ланцюг рим, що йде крізь увесь твір. Так написана “Божественная комедія” Данте Аліг’єрі, в українській поезії відомі терцини М. Рильського, П. Тичини. І. Франко написав терцинами пролог до поеми “Мойсей”: Народе мій, замучений, розбитий, а Мов паралітик той на роздорожжу, б Людським презирством, ніби струпом, вкритий! а Твоїм будущим душу я тривожу, б Від сорому, який нащадків пізних в Палитиме, заснути я не можу. б Невже тобі на таблицях залізних в Записано в сусідів бути гноєм, г Тяглом у поїздах їх бистроїзних? в Невже повік уділом буде твоїм г Укрита злість, облудлива покірність д Усякому, хто зрадою й розбоєм г Тебе скував і заприсяг на вірність? д і т. д. (І. Франко) Катрен (франц. quatrain від quatre – чотири) – чотиривірш, строфа з чотирьох рядків, що може мати такі схеми римування – аба, абба, аабб, абав, аааа. Перший тип – перехресне римування (абаб) найпоширеніший: Зеленіють жита, і любов одцвіта, а і волошки у полі синіють. б Од дихання мого тихий мак обліта, а Ніби ім’я печальне – Марія. б (В. Сосюра). Другий тип – кільцеве римування (абба): Даваймо, друже, пом’янемо тих, а Що відійшли у вічності тумани. б Їх зоряні, печальні каравани б Пливуть над світом, над життям живих. а (Людмила Скирда). Четвертий тип – перерване римування (абвб): Я тебе обгорну руками, а Поцілунками обів’ю. б А у серці на самім денці в Сховаю печаль свою. б (Дм. Павличко). П’ятий тип – катрен на одну риму (аааа): Линьмо, линьмо в гори! Там мої сестриці, а Там гірські русалки: вільні Літавиці, а Будуть танцювати коло по травиці, а Наче блискавиці а (Леся Українка). У катрені, як правило, всі рядки приблизно однакової довжини. Окремим різновидом чотиривірша є сапфічна строфа, що складається з трьох довгих цезурованих та одного короткого рядка. Цей вид строфи створила древньогрецька поетеса Сапфо (IV ст. до н. е.). В античній літературі розрізнялися два види цієї строфи: – велика (довгі рядки – п’ять дактилів з хореями, короткий – три); – мала (довгі – чотири стопи, короткий – дві). В українській літературі частіше використовується мала сапфічна строфа. Наприклад: Земле моя, всеплодющая мати! Сили, що в твоїй живе глибині, Краплю, щоб в бою сильніше стояти, Дай і мені! (І. Франко). У сучасному віршознавстві катрен стосується будь-якого чотиривірша, навіть якщо він входить до таких складних строфічних структур, як, наприклад, сонет. Пентина (п’ятирядкова строфа, п’ятирядник) – строфа, що складається з п’яти рядків, що мають різні способи римування. Ця строфа нині поширена значно менше, ніж дистих і катрен, тоді як за часів Бароко успішно з ними конкурувала. Часто її використовували і в акростихах, де перші літери кожної строфи, прочитані по вертикалі, складали ім’я автора. У 2-римових пентинах можливі такі поєднання співзвуч: абаба, абааб, аббаб, аабба, аббба, аббаа, ааабб, ааббб. Наприклад: а) Садок вишневий коло хати, а Хрущі над вишнями гудуть, б Плугатарі з плугами йдуть, б Співають, ідучи, дівчата, а А матері вечерять ждуть. б (Тарас Шевченко). б) Я вчився будувать шляхи, а Тесав каміння, деревину, б І за чиїсь жахні гріхи а Тепер панахаю Вкраїну б Там, де мости і де шляхи. а (Платон Воронько). в) Ідіть! Ніхто вас не спиня, а Ідіть із ночі в сяйво дня, а Ідіть із мертвої пустелі б В краї зелені і веселі. б Ідіть, – ніхто вас не спиня. а (Олександр Олесь). Бувають і неримовані п’ятирядкові строфи. Наприклад: Скільки, скільки споминів гарячих! а Хвої запах чистий та гіркий, б Крила птиць на сонці і на хмарах, в Скрип возів, далекий обрис міста, г Вечора рожевого розлив… д (Максим Рильський). Секстина (від лат. sex – шість, секстет, шестирядкова строфа) складається з шести рядків, що мають різні способи римування: аабввб, абабвв, абабаб, абабба, абвабв, ааббвв. Наприклад: а) Було колись в одній країні а Сумний поет в сумній хатині а Рядами думи шикував; б Вони й “рівнялись”, мов піхота, в Аж тут співця взяла охота в І він їм крила подавав. б (Леся Українка) б) То була тиха ніч-чарівниця, а Покривалом спокійним, широким б Простелилась вона над селом, в Прокидалась край неба зірниця, а Мов над озером тихим, глибоким б Лебідь сплескував білим крилом. в (Леся Українка). в) На шлях я вийшла ранньою весною а І тихий спів несмілий заспівала, б А хто стрівався на шляху зо мною, а Того я щирим серденьком вітала: б Непевна путь, мій друже, в нас обох, – в Ходи! Шлях певний швидше знайдем вдвох. в (Леся Українка). У провансальський, а потім і в новітній європейській ліриці з’являється велика секстина-вірш із шести секстин. Усі 36 рядків об’єднані двома римами. Септима, або семивірш (лат. septima – сьома) – семирядкова строфа з різним порядком рим: аббабвв, абабавв, абаббвв, абабаба, абабввб і т. д. Септима зустрічається не дуже часто, хоч теоретично багатша від попередніх строф. І. Франко у вірші “Semper tiro” (Поет завжди учень (лат.)) використав септиму з різним способом римування: Життя коротке, та безмежна штука а І незглибиме творче ремесло; б Що зразу, бачиться тобі, було б Лиш оп’яніння, забавка, онука, а Те в необнятий розмір уросло, б Всю душу, мрії всі твої виссала, в Всі сили забира і ще говорить: Мало! в Цікавий приклад септими – вірш “Settina” з циклу “Сім струн” Лесі Українки: Сім струн я торкаю, струна по струні, а Нехай мої струни лунають, б Нехай мої співи літають б По рідній коханій моїй стороні. а І, може, де кобза найдеться, в Що гучно на струни озветься, в На струни, на співи мої негучні. а Або: Не можу я без посмішки Івана а Оцю сльотаву зиму пережить. б В проваллях ночі, коли Київ спить, б а друга десь оббріхують старанно, б склепить очей не можу ні на мить, а він, як зоря, проміниться з туману, б Але мовчить, мовчить, мовчить, мовчить. а (Василь Стус). Форма септими може вдало передавати грайливий зміст, переліково-монотонну інтонацію: Удовицю я любив, а Подарунки їй носив: а Носив сало, носив свічки, б Носив м’ясо, носив стрічки, б Носив гречку, черевички, б Носив просо, носив мак, – в Ось воно як! в (З пісні “Удовиця”, переробл. М. Кропивницьким). Восьмивірш – восьмирядкова строфа з розмаїтою системою римування. Можливі близько тисячі варіантів восьмивірша: – суцільна рима на всі 8 рядків; – шестірна і парна рими; – п’ятірна і потрійна; – різний порядок розташування рим; – використання холостих рядків, чоловічих, жіночих і дактилічних рим з різними способами їх чергування і т. д. Наприклад Покремсали життя моє на частки, а на тьмяну січку слів і суєти. б А серце виривається із пастки – а у нетрі дум, під небо самоти. б У мовчазливу готику тополі, в в труда одухотворену грозу. г Я трохи звір. Я не люблю неволі. в Я вирвуся, хоч лапу відгризу. г (Ліна Костенко) У класичній поезії є ще традиційні строфи, що становлять одночасно і строфу і закінчений твір, як, наприклад: тріолет, рондо, сонет, октава, септина. Октава (лит. octava – восьма) – восьмивірш, строфа з восьми рядків п’ятистопного або шестистопного ямба з римуванням: абабабвв при обов’язковому чергуванні окситонних та парокситонних клаузул. Іншими словами, шість рядків пов’язані двома перехресними потрійними співзвуччями, а останні два рядки мають парну риму. У перших шести рядках одна рима повинна бути жіночою, а друга – чоловічою. Октава відзначається чіткістю й закінченістю форм, звучністю, багатством рим. Октави вперше з’явилися в Італії, де ці строфи вживали Д. Бокаччо, Т. Тассо та ін. В українській поезії октави з’являються у XIX ст. Октавами пишуть звичйно цикли ліричних віршів, причому існує правило: якщо перша октава починається жіночою римою, то друга мусить розпочатися чоловічою і навпаки. Є цікавий цикл віршів “Карпатські октави” у М. Рильського. Подаємо останню строфу циклу. Приклад з жіночими й чоловічими римами: Яке ж це слово приязне: Карпати! а Його з дитинства серцем я злюбив, б У нім і грому майського розкати, а І сиза далечінь гірських шпилів, б І співанка русявого дівчати, а І голосні трембіти пастухів, б І сум утрат, і мідний поклик слави… в На цім дозвольте закінчить октави. в Останній двовірш (кЧда) враховує певну традицію, за якою в цю останню риму включається й слово октави. Приклад з чоловічими й жіночими римами: Хоч ти не будеш цвіткою цвісти, а Левкоєю пахуче-золотою, б Хоч ти пішла серед юрби плисти а У океан щоденщини й застою, б То все ж для мене ясна, чиста ти, а Не перестаєш буть мені святою, б Як цвіт, що стужі не зазнав, ні спеки, в Як ідеал все ясний – бо далекий. в (І. Франко) Ще одним класичним різновидом восьмивірша є тріолет – стопа (і тип вірша) французького походження, що складається з восьми рядків чотиристопного ямба або хорея, причому перший рядок повторюється в четвертому та восьмому (або сьомому), а другий – у сьомому (або восьмому); від потрійного повторення рядків і назва – тріолет. У тріолеті дві рими за схемою (абба абаб). Наприклад: І ти лукавила зо мною! а Ах, ангельські слова твої б Були лиш облиском брехні б І ти лукавилазо мною! а І не тямущому мені б Затрули серце гризотою а Ті ангельські слова твої… б І ти лукавилао зо мною! а (І. Франко). Або: Я складу вам тріолет а Про поета і амура б На старий-старий сюжет а Я складу вам тріолет а На сюжет: амур – поет, а Фоном буде нам натура… б Я складу вам тріолет а Про поета і амура. б (М. Вороний). Дев’ятивірш, або нона (лат. nona – дев’ята) – рідкісна строфа з дев’яти рядків, що має вигляд октави з одним долученим рядком та наділена потрійною римою (третій, шостий, дев’ятий рядки): Я летів красивим чортом а На коні, як ворон, чорнім – а Біла піна падала, мов сніг – б Ех, до тої Чураївни, в Що клялась від третіх півнів в Пушники послать мені до ніг б Та до тієї, до такої, г Що як поведе рукою – г Солов’ї вмирають навесні! б (Борис Олійник). Строфи звичайно мають рівностонові рядки, але, щоб надати поезії більшої інтонаційної гнучкості, поети творять окремі рядки з меншою кількістю стіп порівняно з іншими. Децима (лат. decima – деята), або Еспінела (за прізвищем іспанського поета XVI ст. В. Еспінеля) – десятирядкова строфа, яка складається з одного катрена та двох терцетів (абба ввгддг, абаб вгв дгд і т. д.). Децимою написана поема І. П. Котляревського “Енеїда”. Еней був парубок моторний а І хлопець хоть куди козак, б Удавсь на всеє зле проворний, а Завзятілий од всіх бурлак. б Но греки, як спаливши Трою, в Зробили з неї скирту гною, в Він, взявши торбу, тягу дав; г Забравши деяких троянців, д Осмалених, як гиря, ланців, д П’ятами з Трої накивав. г Сонет (італ. sonetto – звучати) – ліричний вірш, який складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, точніше з двох катренів та двох терцетів. Схеми: абаб абаб ввд еед, або абаб абаб вде вде, чи абаб абаб ввд еде. З’явився сонет у XIII ст. в Італії. Сонети писали Петрарка, Шекспір, Пушкін. В українському віршуванні відомі сонети І. Франка (“Вольні сонети”, Тюремні сонети”), М. Рильського (“Чернігівські сонети”, “Рибальські сонети”), М. Зерова, Б.-І. Антонича, Є. Маланюка, Д. Павличка. Дослідник літератури Й. Бехер назвав сонет “найдіалектичнішим художнім видом”, коли перший вірш містить у собі тезу, другий – антитезу, а тривірші – синтез, так званий “сонетний замок”, що завершується переважно чотирнадцятим рядком (здебільшого ця “тріада” варіюється). Свого часу унікальну специфіку сонета спостеріг І. Франко: Голубочки, українські поети, а Невже вас досі нікому навчити, б Що не досить сяких-таких зліпити б Рядків штирнадцять, і вже й є сонети? а П’ятистоповий ямб, мов з міді литий б Два з чотирьох, два з трьох рядків куплети, а Пов’язані в дзвінкі рифмові сплети, – а Лиш те ім’ям сонета слід хрестити. б Тій формі й зміст най буде відповідний; в Конфлікт чуття, природи блиск погідний в В двох перших строфах ярко розвертаєсь. г Страсть, буря, гнів, мов хмара піднімаєсь, г Мутить блиск, грізно мечесь, рве окови, д Та при кінці сплива в гармонію любови. д Внутрішня гнучкість сонетної форми тяжіє до постійного оновлення канону. Вже В. Шекспір застосовував три чотиривірші та двовірш. Не спонукай мене, щоб я твою а Виправдував неправду і образу. б Убий мене безжалісно й відразу б Без хитрощів, в одкритому бою а Скажи, що іншу ти любов зустріла, в Лише очей від мене не ховай. г Хай твого погляду убивчі стріли в Мене, беззбройного, разять. Нехай! г Твоїх очей мені вже сила знана: в Блаженство в них з трутизною злилось. д І, може, їх відводиш ти, кохана, в Щоб ними вбити іншого когось. д Не треба жалощів. Хай любі очі е Мене уб’ють – я смерть прийму охоче. е (Вільям Шекспір) Крім цього, є ще неканонічні форми сонета: – “хвостаті сонети” (“сонет з кодою”), тобто з додатковим рядком; – перевернуті сонети, що починаються двома тривіршами; – суцільні – побудовані на двох римах; – “безголові” – з одним чотиривіршем і двома тривіршами; – “кульгаві”, в яких останні рядки чотиривіршів усічені; – напівсонети – один чотиривірш і один тривірш. Віршовий твір з п’ятнадцяти сонетів зветься вінком сонетів. Рондо (від франц. rond – круглий) – вірш, побудований на принципіповторення певних рядків або слів, рим тощо, що ніби “заокруглюють” його форму; складається вірш з 8-15 рядків і всі рядки обов’язково об’єднуються двома римами. Схема: абба ббаб баб ааба баа: Соловейковий спів на весні а Ллється в гаю, в зеленім розмаю, б Та пісень я тих чуть не здолаю, б І весняні квітки запашні а Не для мее розквітли угаю, – б Я не бачу весняного раю; б Тільки співи та квіти ясні, а Наче казку дивну пригадаю – б У сні!.. а Вільні співи, гучні голосні а В ріднім краю я чути бажаю, – б Чую скрізь голосіння сумні! а Ох, невже в тобі, рідний мій краю, б Тільки й чуються вільні пісні – а У сні!.. а (Леся Українка. “Rondeau”). Рекомендована література: 1. Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром’як, Ю. І. Ковалів та ін. – К.: ВЦ “Академія”, 1997. 2. Гром’як Р. Т. Вивчення елементів теорії літератури. – Тернопіль: Підручники & посібники, 1998. 3. Волкова Т. С. Проблема жанра в лирике. – Львів: Світ, 1991. 4. Качуровський І. Строфіка. – К.: Либідь, 1994. 5. Безпечний І. Теорія літератури. – Торонто: Молода Україна, 1984. 6. Ткаченко А. Мистецтво слова. – К.: Правда Ярославичів, 1998.
