Стрілецькі пісні любовної тематики
Досить поширеними (особливо на території Західної України, зокрема Галичини) є стрілецькі пісні любовної тематики. За характером вони споріднені з відповідною групою козацьких пісень, де оспівуються сцени прощання, біль розлуки, туга за коханою, драматизм почуттів. Такими є Твори Р. Купчинського “Дівчино, рибчино”, “Лети, моя думо”, “Як з Бережан до кадри” та ін., Б. Лепкого “І снилося з ночі дівчині”, “Колись, дівчино мила”, “Маєва нічка” та ін. Серед них є і жартівливі (напр., Р. Купчинського “Мав я раз дівчиноньку
Значна частина пісень січових стрільців має глибоко філософський пафос. У них тема Кохання переплітається з мотивом загибелі стрільця на полі бою, прощання зі світом – словами, зверненими до коханої або матері (Р. Купчинського “Стоїть явір над водою”, “Ой зацвіла черемха”, М. Гайворонського “Ой впав стрілець”, “Прощай, дівчино”). Всенародне визнання здобула пісня невідомого автора “Повіяв вітер степовий”, написана в руслі національної традиції з використанням усталених у народній ліриці архетипних образів-символів
У період національного відродження 20-х років 20 ст. з´явились пісні літературного походження на тексти поетів “Молодої музи”. Крім вище названих на слова Б. Лепкого слід згадати П. Карманського “Сповнилась міра”, В. Пачовського “Прощаюсь, ангеле, з тобою”, “Забудь мене”.
Із літературних текстів цього періоду, що увійшли до скарбниці народної Творчості, не можна обійти увагою й поезій О. Олеся, присвячених темі кохання, на основі яких створено ліричні пісні “Сміються-плачуть солов´ї” і “Коли на крилах ночі”. Завдяки вдалому поєднанню слів і мелодії вони до сьогодні не втратили своєї популярності.
У наш час, коли дослідники фольклору констатують факт відносного занепаду багатьох його жанрів, можна твердити, що така тенденція не заторкнула ряд жанрів. Визначальне місце тут належить пісням літературного походження: активно побутують твори, що увійшли в усну словесність століття чи два тому і здобули визнання як традиційно усталені пісні. Більше того, цей розряд народної лірики постійно поповнюється новими зразками. Із творів сучасної літератури 20 століття статус народних здобули пісні на слова А Малишка “Білі каштани”, “Рідна мати моя” (“Пісня про рушник”), “Моя стежина”, “Ми підем, де трави похилі”, “Вчителько моя”. Очевидно, визначальним фактором їхньої популярності є й мелодія, яку народ прийняв “за свою”. Автором музики до усіх цих пісень є П. Майборода. Народним став ще один твір А. Малишка “Цвітуть осінні тихі небеса” ( Музика О. Білаша), а також твори “Пісня про Київ ” та “Знову цвітуть каштани”.
Не менш відомими та улюбленими у народі є пісні М. Рильського “На білу гречку впали роси”, “Яблука доспіли, яблука червоні”; “Виростеш ти, сину”, створена на основі вірша В. Симоненка “Лебеді материнства”.
З-поміж сучасних пісень визнання всенародних здобули твори М. Ткача “Марічка” (“В´ється, наче змійка, неспокійна річка”), “Ясени”, М. Сингаївського “Чорнобривці”, Ю. Рибчинського з музикою І. Поклада “Скрипка грає” (“Вже догорає небокрай”), ряд поезій Д. Павличка з музикою О. Білаша – “Два кольори”, “Явір і яворина”, “Лелеченьки” та ін. Усі вони побутують як народні, деякі з них увійшли у традицію виконання як застільні пісні на весіллі. Відомі також твори В. Івасюка “Червона рута”, “Я піду в далекі гори”, “Водограй”.
Як бачимо, процес проникнення літературних творів в усну словесність безперервний. Однак лише окремі перлини літератури переходять до народної лірики. Принцип відбору зрозумілий: фольклорними стають лише пісні, написані в руслі національної традиції, близькі до народної поетики, символіки та ритмо-мелодики. Хоча є значно більше творів, що зовні видаються такими, але з певних при чин не приживаються на багатовіковому дереві усної народної творчості. Цей процес – практично непередбачуваний, складний з точки зору національної психології та ролі колективного підсвідомого, багато в чому незрозумілий, відбувається не лише на основі очевидних закономірностей, а і внутрішніх скритих законів. І не можна наперед знати, яка пісня стане народною, а тим більше створити таку чи запровадити в усну творчість штучно.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)