Сто тисяч аргументів проти бездуховності (за драмою І. Карпенна-Карого “Сто тисяч”)

Творчість Карпенка-Карого – це набагато більше, ніж проста комедія. Це не розважальні твори, а твори повчальні, глибокі й не прості. Драматург не просто намагається зобразити певні соціальні явища, а й дати їм пояснення, проаналізувати, детально дослідити. Соціальио-психологічна комедія – дуже складний жанр, бо все це не смішно, це серйозно, відтак і вимагає неймовірної відповідальності з боку автора. Розсмішити – не відповідально, дати оцінку, навчити, проаналізувати – відповідально. Герасим Калитка, головний герой драми “Сто

тисяч”, персонаж простий і непростий водночас. І твір про нього – і простий, і непростий водночас. Фінальний епізод комедії – спроба самогубства Герасима. Але ж комедія… Це певним чином спантеличує читача: комедія – це ж має бути смішно, звідки смерть, яка може бути смерть, якщо це комедія.

Насправді ж у творі двічі зображується смерть. Тільки неуважний читач може цього не помітити! Спочатку – смерть духовна, а вже потім – як логічний на слідок, нехай гіркий, але логічний, смерть фізична, точніше спроба самогубства. І духовна смерть вражає, звісно, більше, бо це вже аж ніяк не смішно. Тому “комедія”

“Сто тисяч” – комедія умовно тільки за формою, насправді ж – трагікомедія, а в глибині – так. Справжня трагедія людського духу, трагедія підміни цінностей, виродження людини.

Хочеться бачити однозначний негативний образ. Тобто він, чоловік, який втратив людську подобу у бажанні збагачення, поганий – так, його треба засуди, його треба покарати… Але не так просто. Не так все просто у творі, бо не так просто у житті. Тим трагічнішим видається внутрішній розлад (хто бачить й внутрішній розлад? Читач, звісно, автор, але, на жаль, не головний герой: він вживається гармонійно у своєму виродженні. І це теж трагедія), ще трагічнішим здається внутрішній розлад через монолог головного героя про землю. “Ох, свята земелько – Божа ти дочечка!” – говорить Калитка. Це чи не найвідоміший епізод твору. Можна й не цитувати. Але от яка річ: кажуть, у цієї людини не лишилось нічого святого. Але ж ні – читаймо ще раз – от воно, святе – земля дійсно ж, святе. Скільки літературних персонажів, скільки реальних людей, вбачаючи чи не найголовнішу цінність у землі, – персонажів прекрасних, народних типів. А тут? Земля – святе. І ці дивовижні мутації людського духу, що так недалеко, здавалося б, не викривлених ідеалів. Тим страшніші і трагічніші, так. І “Сто тисяч” – твір не про гроші, не про “погану людину”, а про смерть і бездуховність. Тобто про смерть через бездуховність. Це промовисто доведено останнюю сценою: “Краще смерть, ніж така потеря!” – Калитчини слова. Сказати б, ні герой не розуміє справжньої цінності життя? Та ні, чудово, як кажуть, розуміє: ) для нього життя і стало процесом накопичення грошей. У цьому мета і сенс. Якщо сенс життя втрачено, то краще смерть. Із цим важко не погодитись. Але питання – в чому сенс.

Дивно і гірко спостерігати за “внутрішніми перетвореннями” Калитки. Він водночас і смішний у своїй бездуховності, і трагічний. Ніби щось зламалось у людині. Він міг би любити близьких і так само ставити понад усе святість землі, але з вищим сенсом, справжню святість, не конвертовану у валюту. Це ж такі прояви бездуховності, коли не просто все можна купити, а все оцінюється в валюті, скажімо, еквіваленті: і стосунки людей (яке Калитці діло до почуттів його, якщо можна видати його за багату дівчину?), і здоров’я й комфорт близьких (яке Калитці діло, що його жінка має йти пішки до церкви?), фактично все.

Калитка і смішний, і трагічний, і…небезпечний. Небезпечний хоча б тим, що він в нашому сучасному світі не помер. Він якось перевдягнувся, замаскувався, імітувався чи що… Але живе й радіє собі, “до купи загрібаючи”. А небезпечний – тим, що саме заможні люди найчастіше здобувають певну вагу в суспільстві, до них прислухаються, вони впливають на рішення. І страшно розуміти, що хтось із Можновладців, або хтось із діячів культури вимушено чи з власної волі прислухаться зараз до Калитки, сучасного Калитки (власне, “вітання” спонсорам і власникам псевдоблагодійних фондів, і власникам мас-медіа і багато кому ще)

А твір Карпенка-Карого – і смішний, і трагічний, і…здатний захистити. Загостити суспільство від Калиток. Сподіватимемось, зрештою, що на кожні сто тисяч, накопичені Калиткою, знайдеться інші сто тисяч – сто тисяч аргументів проти бездуховності – так само промовистих, і смішних, і трагічних, і гострих, як Карпенка-Карого!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Сто тисяч аргументів проти бездуховності (за драмою І. Карпенна-Карого “Сто тисяч”)

Categories: Шкільні твори

Links