Стилістичні особливості твору “Перевтілення”
Слід звернути увагу і на стиль новели Кафки. “Ясность его речи, точная и строгая интонация разительно контрастируют с кошмарным содержанием рассказа, – відзначав В. Набоков. – Его резкое, чернобелое письмо не украшено никакими поэтическими метафорами. Прозрачность его языка подчеркивает сумрачное богатство его фантазии. Контрасти единство, стиль и содержание, манера и материал слиты в нерасторжимое целое”.
Як і інші Твори Франца Кафки, “Перевтілення” вражає синтезом реального і фантастичного. Фантастика і реальність
Якщо уявно розчленувати романи і новели Кафки на їх первісні елементи, так би мовити “будівельні цеглини”, то ми отримаємо переважно зримо
Англійський критик Н. Холланд з приводу новели “Перевтілення” писав: “…Нереальні елементи, алегоричні імена або людинокомахи, утворюють свого роду електромагнітне поле; найбільш банальні і прозаїчні деталі, внесені в це поле, набувають здатність випромінювати особливе, додаткове значення”. Цей же дослідник спробував розшифрувати чи не всі символи цього твору. На думку Холланда, хазяїн Грегора Замзи – символ Бога; три квартиранти – що оселилися в домі після перевтілення, – боги кожного з членів сім’ї; одяг і вдягання
-символ “підкорення”; саме перетворення Грегора – це символ перевтілення Бога в людину, а смерть Грегора
-символ смерті Христа.
Чимало дослідників Творчості письменника звертали увагу на притаманну його стилю рису – невідповідність між реалістичним способом зображення і абсолютно неправдоподібними подіями. Цю манеру Кафки один з
Перших його дослідників В. Рем назвав “магічним реалізмом”. Він зазначав, що, на відміну від інших письменників”містиків”, які вміщують дивовижне “по той бік повсякденності”, Кафка “розташовує диво ще більш магічно, в самий центр буденного”. Недаремно в одній із новел Кафки (“Блюменфельд, старий холостяк”) є такі знаменні слова: “Навіть неймовірне повинно мати своє межі”.
Говорячи про кафківський “фантастичний реалізм”, можна пригадати і видатних письменників минулого, які також намагалися стикати неправдоподібне з вірогідним. Подібні спроби робили Рабле і Свіфт, Гофман і Гюго, Гоголь і Достоєвський. А серед тих, хто йшов слідом за “магічним реалізмом” Кафки в літературі XX століття – Булгаков і Набоков, Йонеско і Дюрренматт, Гарсіа Маркес і Кортасар. Показовою у цьому відношенні є новела німецької письменниці Анни Зегерс “Зустріч у дорозі”, у якій зображується зустріч у празькому кафе трьох письменників – Ернста Теодора Амадея Гофмана, Миколи Гоголя і Франца Кафки. Вони розмірковують про літературу, читають уривки з власних творів. Звичайно, подібна зустріч у реальній дійсності була би абсолютно неможливою: Кафка народився за тридцять років по смерті Гоголя і за шістдесят по смерті Гофмана. Проте письменниця тонко вловила тісний і глибокий зв’язок між творчістю представників різних літературних епох. Романтика Гофмана, реаліста Гоголя і модерніста Кафку споріднюють не тільки високий гуманізм, біль за “маленьку людину”, а й ті художні засоби, той самий “магічний реалізм”, за допомогою якого митці опановують дійсність.
Говорячи про проблематику і поетику “Перевтілення”, необхідно відзначити і зв’язок новели з експресіонізмом. До експресіонізму Кафку зараховували численні його дослідники, хоча сам письменник до представників цього напряму ставився негативно. Так, для експресіоністів типовою була проблема ворожнечі поколінь, котра часто втілювалася у конфлікт батька з сином (п’єса В. Газенклевера “Син”). Проте, на відміну від німецьких та австрійських експресіоністів, Кафка далекий від спроби розв’язувати ці питання в соціальному плані. Адже між синами у Кафки (Карл Россман з “Америки”, Георг Бендеман з “Вироку”, Замза з “Перевтілення”) та їх батьками не існує ідейних розходжень. Сини у Кафки не бунтують проти батьків, вони пасивні й слухняні, навіть беруть на себе всю провину.
Крім того, герої “Перевтілення”,подібно до персонажів романів Кафки “Процес” і “Замок”, позбавлені особистісного. Це також відповідає поетиці експресіонізму, принципи якої вимагали зображення не конкретної людини, а її абстракції. Індивідуальні якості персонажів експресіоністських торів відсутні. Недаремно вони мають загальні назви; “Жінка”, “Син”, “Торговець”, “Безробітний” тощо.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)