Роман Ф. М. Достоєвського, по суті, є соціально-психологічним і філософським добутком. Достоєвський показав дно капіталістичного міста, мир принижених і ображених. Автор викриває суспільство, де панують гроші, суспільство, що нещадно до тих, хто не має грошей. Жертвою капіталістичного миру стає й головний герой роману – Родіон Розкольників. Цей образ відтворений психологічно тонко, із властивої Достоєвському здатністю проникати у внутрішній мир своїх героїв. Автор малює вкрай тяжкі умови життя свого героя. Жив Розкольників у кімнаті, що
мала самий жалюгідний вигляд зі своїми жовтенькими, курними й усюди відсталими від стіни шпалерами. Сам Розкольників мав до того жалюгідний вигляд, що навіть іноді на вулиці одержував милостиню, тому що весь його вигляд викликала почуття жалю. Розкольників був виключений з університету, тому що не мав грошей для подальшого навчання. Він навіть не міг у строк сплатити за квартиру. Умови, у яких живе Розкольників, викликають у нього протест. Зріє бунт, але він носить індивідуальний характер. Розкольників уважає, що всіх людей можна розділити на дві групи. Перша група – це звичайні люди, інші ж мають у собі дарунок
або талант робити нове в суспільстві. Ця категорія людей може переступити закон, порушення закону для таких людей – це не злочин. Створюючи свою теорію, Розкольників підводив себе до риси, за якої стояв злочин. Під впливом життєвих обставин він поступово приходить до думки про те, що його теорія пояснює вчинки не тільки історичних діячів, але й простих людей. Розкольників остаточно прийшов до думки про вбивство під впливом сповіді Мармеладова. Це розмова про сімнадцятилітню дочку Мармеладова Сонечке, про те, що людина може примиритися з будь-якими обставинами, звикнути до них. Раскольникову було жаль Соню, тому що вона заради порятунку сім’ї від голоду встала на принизливий шлях, але навіть батько не соромиться брати в неї грошей. Розкольників відкидає думку, що людина по природі підла, і робить висновок, що це – закон життя, суспільства. Є жертва і є ті, хто користується цим. І тоді він приходить до думки, що бажання його сестри Дуни вийти заміж за багату людину, що підтримав би їхню сім’ю й дав би Раскольникову можливість закінчити навчання, є по суті такою ж жертвою, як жертва Сонечки. Рішення Родіона було однозначним – не страждати пасивно, а діяти. Розкольників робить убивство. Обрана ним жертва – старуха-процентщица. Він думав про бабу як про непотрібну, злу й жадібну людину. Міркування зводилися до того, що такій скупій людині й жити не слід, і що багатьох нужденних людей можна було б ощасливити. Після вбивства баби відразу ж відбувається другий злочин. Він убиває її сестру Лизавету, що з’явилася несподіваним свідком убивства. Болісний стан Родіона після доконаних злодіянь. Автор показує, що головне покарання – покарання не від суспільства, не каторга, а глибокі внутрішні страждання, страждання моральні. Людина, що усвідомлює себе вбивцею, уже по-іншому сприймає мир. Розкольників намагається боротися зі своїм станом. Родіон не розуміє щирої причини своїх роздирань. Йому здається, що головна причина полягає в тому, що він виявився “твариною тремтячої”, що життя показало його слабість, саме тому він говорить сестрі, що пропонує йому піти раді слідчого, що він не вважає себе злочинцем, що він винуватий тільки в тім, що не зміг, не зумів здійснити задумане. Самий напружений момент боротьби – це розмова зі слідчим Порфирієм Петровичем, що зрозумів, ким зроблене вбивство, і намагається викрити Раскольникова. Достоєвський досліджує таку проблему, як моральне відродження особистості. Саме тому слідчий, пропонуючи Родіонові явку з винної, запитав, чи вірить він легенді про Лазаря, якого воскресив Христос і якого зробив щирим християнином. Сам Достоєвський був проти всякого бунту. Бунт же Раскольникова є егоїстичним, і в цьому полягає його слабість і приреченість. Але бунт проти існуючих умов, що ставить своєю метою зміна несправедливих умов суспільства, є виправданим. Саме на каторзі Розкольників доходить висновку про те, що його теорія не має змісту й потрібно почати нове життя. Але є люди, для яких взагалі не існує морального закону. Це – люди, що користуються владою, що їм дають гроші. Сила роману полягає в тім, що він емоційно впливає на читача завдяки глибокому психологізму й реалізму, викликає протест проти несправедливого миру, де гроші мають влада над людиною
(2 votes, average: 3.50 out of 5)