Росіянин соціалістичний утопізм беріг свої джерела із французького хрис-тианоского соціалізму, представниками якого були Шарль Фур’є й Констант Сен Симон. Їх ціль полягала в тому, щоб створити благополуччя всім людям, причому реформу провести так, щоб кров не була пролита. Вони відмовлялися від ідеї рівності й братерства й уважали, що суспільство повинне будуватися за принципом взаємної подяки. Вони затверджували необхідність ієрархії: більше здатні повинні займати більше високі щаблі, менш здатні – менш високі щаблі. Але хто ж буде
розділяти людей на більше й менш обдарованих? Чому подяка – це найкраще? Тому що той, хто внизу, повинен бути вдячний іншим за те, що він унизу. Вони ставили проблему повноцінного особистого життя. Буржуазний шлюб (ув’язнений у церкві) вони вважали узаконені-ний торгівлею жінкою, тому що жінка не може себе забезпечити благополуччям і продається; в ідеальному ж суспільстві вона буде вільна. Отже, на чолі всього повинен стояти принцип взаємної подяки. Чернишевський же у своєму романі “Що робити?” особливий упор робить на розум-ный егоїзм (розрахунок вигід). Якщо подяка поза людьми, то розумний егоїзм лежить
у самому “я” людини Кожна людина в таємниці або відкрито вважає себе центром всесвіту. Чому ж тоді егоїзм розумний, А тому, що в романі “Що робити?” уперше розглядається новий підхід до проблеми, нові люди Чернишевського створюють нову атмосферу, по Чернишевському “нові люди” бачать свою “вигоду” у прагненні приносити користь іншим, їхня мораль – заперечувати й руйнувати офіційну мораль Їхня мораль звільняє творчі можливості людської особистості. “Нові люди” менш болісно дозволяють конфлікт сімейного, любовного характеру. У теорії розумного егоїзму є безперечна привабливість і раціональне зерно. “Нові люди” уважають працю абсолютно необхідною умовою людського життя, вони не грішать і не каються, їхній розум перебуває в самій повній гармонії з почуттям, тому що ні розум, ні почуття їх не перекручене хронічною ворожнечею проти інших людей. Можна простежити хід внутрішнього розвитку Віри Павлівни: спочатку будинку вона знаходить внутрішню волю, потім з’являється необхідність суспільного служіння, а потім повнота особистого життя, необхідність трудитися незалежно від особистої волі й суспільної сваволі. Н. Г. Чернишевський створює не індивідуум, а тип Для людини “не нового” всі “нові” люди на одна особа, виникає проблема особливої людини. Така людина – Рахметов Він відрізняється від інших, особенен, тому що він революціонер, він єдиний індивідуалізований персонаж Читачеві видаються його риси у вигляді питань: чому він надійшов так? Навіщо? Ці-Те питання й створюють індивідуальний тип. Він – “новий” людина в його становленні. Всі нові люди – як з Місяця звалилися, і єдиний, хто пов’язаний із цією епохою – Рахметов. Зречення від себе з “розрахунку вигід”! Тут Чернишевський виступає не як утопіст. І в теж час існують сни Віри Павлівни як вказівка на ідеальне суспільство, до якого автор прагне, Чернишевський прибігає до фантастичних прийомів: Вірі Павлівні в сні є сестри-красуні, старша з них – Революція – умова відновлення. У цій главі доводиться поставити багато крапок, що пояснюють добровільний пропуск тексту, що однаково цензура не пропустить і в якому б оголилася головна ідея роману. Поряд із цим, є образ молодшої сестри-красуні: нареченої, що позначає любов – рівноправність, що виявляється богинею не тільки любові, але й насолоди працею, мистецтвом, відпочинком. “Десь на півдні Росії, у пустельному місці, розкинулися богатые поля, луги, сади; коштує величезний палац із алюмінію й кришталю, із дзеркалами, килимами, із чудесними меблями. Усюди видно, як люди трудяться, співають пісні, відпочивають.” Між людьми – ідеальні, людські відносини – скрізь сліди щастя й достатку, про які колись і мріяти було не можна. Віра Павлівна в захваті від усього, що бачить, звичайно, у цій картині багато утопічних елементів, соціалістичної мрії в дусі Фур’є й Оуэна, Недарма в романі неодноразово виступають їхні імена в тій або іншій формі натяками. У романі показані тільки сільська праця й говориться про народ “взагалі”, дуже узагальнено. Але ця утопія в головній своїй думці дуже реалістичний: Чернишевський підкреслює, що праця повинен бути колективне, вільним, присвоєння плодів його не може бути часткою, всі результати праці повинні йти на задоволення запитів членів колективу. Ця нова праця повинен опиратися на високі науково-технічні досягнення, на вчені й сильні маши
