Фролло Клод – архідиякон собору Паризької богоматері наприкінці XV в. Навчений знаннями в багатьох науках, самолюбний і розумова людина, вона обуреваем диявольською пристрастю до прекрасної циганки есмеральде. Ф. невідступно переслідує її і йде на будь-які злочини в спробах її роздобути: доручає своєму вихованцеві Квазімодо викрасти дівчину, намагається вбити улюбленого нею капітана де Шатопера. У замаху обвинувачують дівчину й присуджують її до смерті; Ф. пропонує їй бігти з в’язниці в обмін на задоволення його страсті, одержавши відмову,
підбурює паризьких обшарпанців іти приступом на собор Паризької богоматері, де вона вкрилася, а сам у розпал побоїща викрадивает есмеральду; та знову відкидає його любов, і тоді Ф. , розлютований загибеллю свого молодшого брата, що брав участь у нападі на собор, віддає дівчину на погибель. Будучи основним двигуном фабульної дії роману, Ф. сам по собі фігура досить традиційна. З одного боку, у ньому втілюється тип демонічною, одержимого пристрастю до жінки церковника, успадкований від готичного роману; з іншого боку, своєю вченістю й незадоволеністю нею він нагадує доктора Фауста. Ця остання сторона характеру
зв’язує образ Ф. з історико-культурною лінією роману Гюго; з одного боку, архідиякон втілює в собі темні й жорстокі сторони середньовічної культури (він займається алхімією й для поповнення своїх знань не гидує відомостями, добутими його іншому королівським прокурором при катуваннях “чаклунів”), з іншого боку, саме в його вуста автор вкладає пророчу фразу “це вб’є те” (тобто “друкарство вб’є готичну архітектуру”), принципово важливу для историософской концепції Гюго; нарешті, саме Ф. пише на стіні по-гречески слово “доля”, що резюмує собою зміст романного сюжету про фатальні страсті
