Собакевич – персонаж поеми Н. В. Гоголя “Мертві душі”

Фольклорні джерела образа Собакевича билинні й казкові богатирі (Еруслан Лазарович, Ілля Муромець і т. п.). Можливі літературні джерела: Тарас Скотинин з комедії Д. Фонвизииа “Недоук”, медведеподоб-ний розбійник Бурдаш із роману М. Загоскина “Юрій Милославський”. Богатирська міць Собакевича (нога, взута в чобіт велетенського розміру), подвиги за обіднім столом (ватрушки “набагато більше тарілки”, “індик ростом з теляти”, з’їдена зараз “половина баранячого боку”), богатирське здоров’я Собакевич (“п’ятий

десяток живу, жодного разу не був хворий”) пародіюють вигляд і діяння казкових і билинних богатирів. Прізвище Собакевич формально не пов’язана з його зовнішнім виглядом: Собакевич схожі “на середньої величини ведмедя”; кольори особи “розжарений, гарячий, який буває на мідному п’ятаку”; його ім’я – Михайло Семенович – також указує на фольклорного ведмедя

Однак асоціативно прізвище відповідає характеру й портрету: у Собакевича “бульдожа” хватка й особа; крім того, до людей він ставиться, як ланцюговий пес (порівн. іронічно обіграні Гоголем слова С. після згоди продати душі: “так

вуж вдача такої собачий: не можу не зробити приємність ближньому”). Брутальність і незграбність – суть портрета С. Природа, створюючи його особу, “рубала із усього плеча: вистачила сокирою раз – вийшов ніс, вистачила іншої – вийшли губи, більшим свердлом колупнула ока й, не обскобливши, пустила на світло…”. Бездушність С. підкреслює метафорична підміна особи широким молдаванським гарбузом, а ніг – чавунними тумбами. Речі навколо С. повторюють важке й міцне тіло хазяїна: міцний і асиметричний будинок, “як у нас будують для військових поселень і німецьких колоністів”; селянські хати й колодязь із корабельного дуба, але без усяких різьблених візерунків; пузате горіхове бюро – доконаний ведмідь; стіл, крісло, стільці, здавалося, говорили: “И я теж Собакевич!” Навіть дрізд схожий на З.

Собакевич прив’язаний до земного й будує так, начебто має намір жити вічно, не думаючи ні про смерті, ні про душ; С. бездітний (порівн. євангельську притчу про богаче, що настроили нові житниці: “Але Бог сказав йому: божевільний! у цю ніч душу твою візьмуть у тебе; кому ж дістанеться те, що ти заготовив?” (Ев. від Луки, 12:20)). С.- хазяїн, матеріаліст, і йому немає справи до “скарбів на небесах”. Гіпертрофована практичність С. контрастна слащавим “емпіреям” Манилова, так само як звичка лаяти всі підряд, бачити у всіх мерзотників і шахраїв протипоставлена захопленої ідеалізації людей, властивому Манилову. Губернатор у Собакевича “перший розбійник у світі”, “за копійку заріже”. Все місто – христопродавци, “шахрай на шахраї сидить і шахраєм поганяє. Один там тільки і є чимала людина: прокурор; та й той, якщо сказати правду, свиня”. Чиновники, на думку С., “даром бременят землю”, а стряпчий Золотуха – “найперший хапуга у світі”.

Собакевич русофіл і ненавидить все західне. Він готовий перевішати німців і французів, тому що ті придумали дієту, уявляючи, “що й з російським шлунком злагодять”. С. не деталізує, він прихильник цілого, гігантського. У цьому, згідно С., проявляється істинно російська натура: “У мене коли свинина – всю свиню давай на стіл, баранина – усього барана тягни, гусак – усього гусака!” У поліцмейстера, поки гості розмовляли, С. “доїхав” осетра. Душу Собакевич похована під вагою плоті або, за словами Гоголя, десь за горами закрита “толстою скорлупою”, “як у безсмертного Кощія”. Про душ С. згадує тільки торгуючись із Чичиковим, зводячи її невловиму сутність до сугубо речовинної оболонки, до їжі: “У вас душу людська однаково що парена ріпа” (порівн. “редька, варена в меді”).

Нереалізовані героїчні потенції “омертвілої” душі С. пародійно представлені портретами героїв грецького національно-визвольного руху 1821-1829 р. (Маврокордато, Миау-ли, Канари), втім, їхній героїзм, винятково лубочної користі, вироджується в С. у порожню зовнішню грандіозність (“товсті стегна й нечувані вуси”), підкреслену алогізмом портрета Багратіона, “худого, худенького, з маленькими прапорами й пушками”, “у самих вузеньких рамках”.

Собакевич “людина-кулак”. Метафора Гоголя виражає загальнолюдську пристрасть, уособлену в образі С.,- пристрасть до важкого, земному, плотському. Це – корисливість особливого роду, вона кардинальне відрізняється від необгрунтованої, хиткої корисливості Чичикова; навпроти, воно предметно, по-хазяйськи міцно (навіть ” Мертві душі ” у С. не дрянь-душа, а “ядрений горіх, усе на відбір”), за душу С. “заламує” сто рублів і не гидує шахрайством, підсунувши в список душ бабу – “Єлизавету Горобця”. Сила й воля С. (“Ні, хто вуж кулак, тому не розігнутися в долоню!”) позбавлені ідеалу, серцевини, душі, по суті, вони так само мертві, як мрійність Манилова або скнарість Плюшкина, в остаточному підсумку вони гальмують рух “птаха-трійки” Русі

Серед знаменитих виконавців ролі С. в інсценівках поеми: М. М. Тарханів і


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Собакевич – персонаж поеми Н. В. Гоголя “Мертві душі”

Categories: Нові твори

Links