СНОУ, Чарлз Персі

(1905 – 1980)

СНОУ, Чарлз Персі (Snow, Charles Percy – 15.10.1905, Лестер – 01.07.1980, Лондон) – англійський романіст.

У своїй художній творчості та суспільно-політичній діяльності Сноу прагнув до подолання розриву між технічною і гуманітарною культурою в епоху науково-технічного прогресу, до встановлення мирних відносин між країнами. В історію англійської літератури новітнього часу Сноу увійшов як творець епічного циклу романів “Чужинці та брати” (“Strangers and Brothers”), як переконаний прибічник реалістичних принципів у мистецтві.

Сноу

народився в сім’ї службовця, навчався у класичній середній школі, а потім у Лестерському університетському коледжі. Вищу освіту здобув у Кембриджі, де вивчав фізику і філософію. У двадцять три роки отримав звання магістра, у двадцять п’ять – став доктором філософії. Після закінчення університету якийсь час працював у фізичній лабораторії, де проводив свої дослідження один з найвидатніших фізиків XX ст. Е. Резерфорд. Під безпосереднім впливом Резерфорда, його відкриттів у царині радіоактивності та будови атома, сформувалося коло наукових інтересів Сноу. Він займався вивченням молекулярних структур.

Згодом

у романі “Шукання” (“The Search”, 1931) Сноу описав роки своєї молодості, перші досліди в царині кристалографії, відтворив напружену і захопливу атмосферу наукових пошуків. Двадцяті роки, про які йдеться у романі, стали для його автора періодом пошуку власного місця в науці та житті. Інтерес до перспектив розвитку фізики поєднувався у нього з покликанням до літературної діяльності і прагненням застосовувати свої знання на суспільно-політичній арені. У самій структурі особистості Сноу, особливостях його мислення та змісті діяльності проявилася продуктивність органічного поєднання технічної та гуманітарної культури. Літературну працю, яку започаткував опублікований у 1932 р. роман “Смерть під вітрилом” (“Death under Sail”), Сноу упродовж багатьох років поєднував з роботою на відповідальних державних посадах. Він був експертом у міністерстві праці, в роки Другої світової війни став одним із організаторів Комітету наукової допомоги фронту і займався розподілом наукових кадрів у країні, потім протягом двадцяти років очолював Англійську електрокомпанію, а в 60-х pp., коли при владі перебував лейбористський уряд на чолі з Г. Вільсоном, Сноу обіймав посаду заступника міністра технології. Цей досвід допоміг письменникові ознайомитися з життям наукового середовища, професорів і викладачів університетських коледжів, співробітників науково-дослідних лабораторій, а також із життям і звичаями урядових сфер, великих промисловців, державних чиновників; Сноу досконало вивчив особливості британських “коридорів влади”.

Сноу прагнув сприяти зближенню мистецтва і науки, підкреслюючи спільність їхньої кінцевої мети – подолання загрози нової війни, покращення добробуту людей, котрі живуть на нашій планеті. Програмною стала його лекція “Дві культури” (“The Two Cultures”), яку Сноу прочитав 1959 р. у Кембриджі. У цій промові письменник виклав своє розуміння взаємного зв’язку науки та мистецтва в епоху НТР. Особливістю сучасного мистецтва Сноу вважав його прилучення до проблем науки та політики; він був переконаний у необхідності включення в сучасну літературу, передусім у роман, тем, пов’язаних з наукою та політикою, оскільки звернення до науково-політичної проблематики є потребою часу. Саме такий підхід характерний для творчості самого Сноу. Він вважав, що обов’язок ученого полягає у цілющому впливі на суспільство і запобіганні соціальних трагедій. Наука здатна подолати голод, боротися з хворобами, відсунути смерть. На думку Сноу, важливу роль у долі людства відіграють і письменники, адже вони “ясніше, ніж більшість людей, уявляють собі перебіг подій і здатні ефективніше вплинути на нього”. Він орієнтував своїх побратимів по перу на розкриття найсуттєвіших і найскладніших проблем сучасності.

У літературному процесі новітнього часу Сноу можна вважати продовжувачем традицій реалістів XIX ст. (О. де Бальзак, Е. Троллоп). Літературно-критична спадщина Сноу, його статті і рецензії дозволяють говорити про нього як про письменника, котрий зробив певний внесок у розвиток теорії сучасного роману. Значення і цінність реалістичного роману Сноу вбачав у комплексному художньому дослідженні людини та суспільства в соціальному, моральному, психологічному та інтелектуальному аспектах, які навзаєм пов’язані. Саме такий роман має майбутнє. Сноу виступав проти “експериментального роману”, репрезентованого в англійській літературі творчістю Дж. Джойса. Сноу вважав неприпустимими суб’єктивістське трактування відкриттів науки і механістичне перенесення їх у художню творчість. Експерименти Джойса і В. Вулф, котрі прагнули передусім передати “свою персоналістську візію” і не переймалися тим, чи відповідає їхнє суб’єктивне сприйняття реальній дійсності, Сноу визначав як рух до руйнування роману і знищення його специфіки, яка полягає у зображенні людини у її зв’язках із суспільством.

Думки Сноу про необхідність зближення технічної та гуманітарної інтелігенції пояснюють провідну думку його основного твору – циклу “Чужинці та брати”: спільність мети сприяє тому, що “чужі” люди стають “братами”, здобувають здатність розуміти одне одного та допомагати у подоланні труднощів. Цикл романів “Чужинці та брати” Сноу створював упродовж тридцяти років – з кінця 30-х до кінця 60-х pp. До нього входять одинадцять романів, у яких висвітлюється період від початку Першої світової війни до 60-х pp. XX ст. Романи побачили світ у такій послідовності: “Джордж Пассант” (“George Passant”, 1940; спочатку цей роман був виданий під назвою “Чужинці та брати”), “Світло і темінь” (“The Light and the Dark”, 1944), “Пора сподівань” (“Time of Hope”, 1949), “Наставники” (“The Masters”, 1951), “Нові люди” (“The New Men”, 1954), “Повернення додому” (“Homecomings”, 1956), “Сумління багатіїв” (“The Conscience of the Rich”, 1958), “Справа” (“The Affair”, 1960), “Коридори влади” (“Corridors of Power”, 1964), “Сон розуму” (“The Sleep of Reason”, 1968), “Завершення” (“Last Things”, 1970). У 1972 p., коли цикл був опублікований повністю, Сноу змінив послідовність романів, дотримуючись хронології зображених у них подій.

Цикл відкривається романом “Пора сподівань”, дія у якому починається в червні 1914 р. У передмові до російського видання цього роману (1962) Сноу писав: “Понад двадцять років я працюю над циклом романів, об’єднаних під загальною назвою “Чужинці та брати”. Кожен з них цілком самостійний і може читатися окремо від інших, але вони виграють – принаймні я сподіваюся, що виграють, – від послідовного знайомства з ними, оскільки цикл має свою структуру і багато що в ньому зроблено саме з огляду на взаємозв’язки романів, які його складають”. Розповідь ведеться від імені одного героя – Льюїса Еліота, юриста за фахом, котрий контактує з людьми різних верств суспільства. Образ Еліота значною мірою автобіографічний, але не стільки в плані подій, у яких він бере участь, скільки у притаманному йому світогляді та характері його міркувань про людей і життя.

У циклі подано реалістичне зображення і критичне висвітлення життя англійського суспільства. Основні теми – роль науки і відповідальність учених у сучасному світі, боротьба за владу у сфері політики та управління, переживання особистості у зв’язку з перипетіями кохання та самотності. Сноу змальовує різні аспекти життя, плідно використовує жанрові різновиди роману. Він звертається до форм роману біографічного (“Пора сподівань”), психологічного (“Повернення додому”), політичного (“Коридори влади”), виховного (“Світло і темінь”). У романі “Сушіння багатіїв ” виразно виявляються риси родинно-побутового твору, у “Нових людях” – ознаки соціально-історичної хроніки. Сноу створює панораму життя суспільства, одночасно аналізуючи психологію особистості, включеної в суспільну систему. Упродовж усього циклу центральною залишається проблема “людина і суспільство”. Наскрізні теми циклу пов’язані з проблемами моральності, відповідальності та обов’язку особистості перед собою та суспільством, темою самотності людини, якій не щастить в особистому житті.

Проблему “людина і суспільство” Сноу трактує як бінарну опозицію “людина й установа, у якій ця людина служить”. Індивід у Сноу – частина велетенського адміністративного апарату, “людина організації”. Цим пояснюються особливості роману Сноу, роману “справи”, політичних інтриг, роману про суспільний організм, про корпорацію, про адміністративні інстанції, про структуру влади. Сюжет у романах Сноу нерідко зводиться до серії зборів і нарад групи осіб, які обговорюють ділові питання. Прозі Сноу чужа метафоричність, його письмо інформативне, сухувате. Він пише лаконічно і просто. Притаманна Сноу прямолінійна логічність викладу, серйозний тон міркувань про людей і труднощі у їхніх взаєминах відтворюють особливості мовлення та мислення сучасної людини, тверезість суджень якої якщо й дозволяє іронію, то принаймні вельми стриману.

У романі “Пора сподівань” Льюїс Еліот згадує про своє дитинство та юність, які минули в убогому будинку на околиці промислового міста неподалік від Лондона. Життя Еліота ускладнюється почуттями до Шейли Найт – психічно хворої жінки, беззахисної у своїй самотності. У романі “Джордж Пассант” йдеться про людей Еліотового покоління; тут точно відтворена атмосфера 1920-30-х pp. Тема пошуку сенсу життя молодим поколінням звучить у “Сумлінні багатіїв”. Антифашистську тему Сноу розвиває у романі “Світло і темінь”. У “Наставниках” і “Нових людях” письменник знайомить читачів з життям та інтересами вчених, порушує питання про те, хто має право керувати наукою. Він називає “новими людьми” вчених, які відповідають за те, що відбувається у світі в епоху НТР. Ці люди повинні бути соціально активними і брати участь в управлінні державою. У “Коридорах влади” йдеться про Суецьку кризу 50-х pp. Загалом у циклі “Чужинці та брати” психологічна еволюція героїв відбувається у напрямку позиції активного гуманізму. С розуміє гуманізм як “повагу до людської гідності і віру в людину”.

Серед останніх творів Сноу – романи “Невдоволені” (“The Malcontent”, 1972), “Охоронці мудрості” (“In Their Wisdom”, 1974), книга про Троллопа (“Trollope”, 1975). Творчість Сноу – гуманістична, наснажена оптимізмом, заснованим на вірі в людину та можливості її розуму.

Українською мовою ряд творів Сноу переклали М. Тупайло, Д. Стельмах, І. Галинська, М. Пінчевський.

Н. Михальська