Сміливі захисники народу (за віршем А. Малишка “Гомін, гомін по діброві…”) – АНДРІЙ МАЛИШКО
Сміливі захисники народу (за віршем А. Малишка “Гомін, гомін по діброві…”)
У XVII столітті Україна знаходилась під владою Польщі. Жорстокі й пихаті польські пани нещадно знущалися з українського люду. Але терпіння ввірвалося, в Україні почалася кривава війна. Першими пішли в бій запорозькі козаки. Саме про ці події, точніше, про важливу битву під Жовтими Водами, йдеться у вірші Андрія Малишка “Гомін, гомін по діброві…”.
Початок вірша змальовує картину бою здалеку. Від заграв, що спалахують над полем, навіть жовкне трава,
Гомін, гомін по діброві,
А над полем все заграви,
А над полем все заграви,
Пожовтіли буйні трави…
Далі звучить заклик відважно битися за волю України, яку Малишко порівнює з квіткою, що в’яне:
Глянь, Богдане, квітка в’яне,
Дай-но січі, дай-но грому!
Поет не змальовує самого бою. Але читачеві легко уявити, як гетьманська кіннота могутніми лавами йде на ляхів, як тікають поневолювачі від козацької зброї:
Топче шляхта дикі терни,
Загубивши шлях додому.
У вірші “Гомін, гомін по діброві…” поет зображує нищівний розгром польських панів. Андрій Малишко висловлює впевненість у тому, що український народ непереможний, бо веде справедливу боротьбу за своє щасливе майбуття.