Слово о полку Ігоревім – ЛІТЕРАТУРА Х-ХІІІ століть
“Слово о полку Ігоревім”
Історична основа поеми “Слово о полку Ігоревім”
Події, відображені у “Слові о полку Ігоревім”, відбуваються у період феодального роздрібнення, коли безліч невеликих князівств неохоче об’єднувались у державну спільність. Київська Русь у XII сторіччі втратила колишню могутність і здатність обороняти свої кордони. Велика, але слабка в економічному та військовому стані держава не мала достатніх сил для захисту від ворожих нападів. На останню чверть XII сторіччя припадає найбільша кількість кочових
У цьому поході не зміг взяти участь Новгород-Сіверський князь Ігор Святославич, бо почався похід весною, а його кіннота не встигла вчасно через ожеледь. Тому князь вирішив
Але історична основа “Слова о полку Ігоревім” значно ширша. Подія, описана в поемі, – це лише один епізод тривалої і тяжкої боротьби народу Київської Русі проти кочових орд. Ця боротьба велася у несприятливих умовах постійної ворожнечі князів між собою. Створені окремі князівства-напівдержави ставали на заваді політичного й економічного розвитку країни. І хоча влада Київського князя ще повністю не зникла, значимість її нестримно падала. Князі не тільки не боялись Київського князя, а повсякчас намагались захопити Київ. Цими міжусобицями скористались половці, які, починаючи з 1061 року і до середини XIII сторіччя, постійно нападали на східнослов’янські землі.
Політична й економічна роздробленість Київської Русі позначилась і на літературі. З’явились місцеві літописи, які прославляли окремих князів. Короткий “Київський літопис” існує у двох варіантах, Іпатіївському та Лаврентіївському списках, кожний з яких по-своєму описує похід на половців 1185 року. Так, за “Іпатіївським літописом”, сміливий, але гордовитий Ігор вирішив виступити проти половців власними силами. 23 квітня 1185 року разом із сином Володимиром і племінником Святославом Ольговичем він виступив у похід. По дорозі до них приєднався брат Ігоря Всеволод, князь із Трубчевська.
Застати половців зненацька не вдалось. Розвідники (“сторожа”) доповіли, що озброєні половці готові до бою. Але повернутись без перемоги Ігор вважав ганьбою для себе і вирішив йти назустріч смерті.
Перша сутичка Ігоря з половцями була вдалою. Десятого травня, половців розбили, а їх вежі (намети і кибитки) захопили. Але на ранок наступного дня русичі були оточені половецькими полками. Битва тривала в суботу і неділю. Військо русичів зазнало повної поразки. Ігор у бою був поранений, згодом захоплений у полон. Князю вдалось втекти за допомогою половця Овлура. Одинадцять днів тікав він від погоні. Незважаючи на поразку Ігоря, у рідному місті його зустріли з радістю.
Після перемоги над Ігоревим військом половці пішли на Київську Русь, несучи їй руйнування Ігоре.
За “Лаврентіївським літописом”, Ігор виступив у похід з двома синами, братом та племінником. Цей літопис подає лише деякі деталі походу, пояснюючи їх із релігійного боку.
У поемі немає систематичної розповіді про похід Ігоря. Його поразка дає привід до глибоких роздумів про долю батьківщини. Головною думкою твору стала думка про єднання русичів у боротьбі зі спільним ворогом. Автор вбачає причину поразки не в слабкості воїнів, а в роз’єднаності князів, які не вболівають за долю батьківщини, в яких особисті інтереси переважають над суспільними.
“Слово…” складається з трьох частин. Своєрідним вступом до поеми, заспівом є міркування автора про те, як краще розповісти про похід Ігоря. Він згадує свого попередника Бонна, якого називали “солов’єм” за силу його поетичної уяви. Але сам автор вирішує творити згідно з життєвою правдою. Далі починається розповідь про події того часу. Це головна частина твору, яка складається з п’яти розділів-епізодів:
1. Похід Ігоря.
2. Опис битви.
3. Сон і “золоте слово” Святослава.
4. Плач Ярославни.
5. Втеча Ігоря з полону.
Починається розповідь згадкою про сонячне затемнення, яке супроводжувало похід Ігоря. Природа ніби намагалась зупинити князя. У творі немає детального опису поразки Ігоря. Своєрідний ліричний відступ виражає глибокі переживання автора, викликані згадкою про поразку, порівнюючи її з іншими поразками русичів ще в часи Ігоревого діда, князя Олега Гориславича. Згадано у “Слові…” і недавню перемогу русичів на чолі зі Святославом Київським.
Автор переноситься думками до Києва. Святославу наснився дивний сон, який розтлумачили бояри, розповівши про поразки Новгород-Сіверського князя. Після гірких роздумів Святослав промовив своє “золоте слово”, в якому дорікав Ігорю і Всеволоду за самовпевнений похід. Звертання автора до князів підтверджують, що “золоте слово” – це мудре слово державно мислячої людини.
З глибоким ліризмом зображено у ” Слові…” юну дружину Ігоря – Ярославну, яка оплакує полоненого чоловіка і його загиблих воїнів. Звернення Ярославни до сил природи знаходить відповідь у втечі Ігоря з полону.
Кінцівка поеми – величання Ігоря, князів та дружини.
Слід зазначити, що у поемі немає хронологічної послідовності у зображенні подій. Описи походу в розповіді перемежовуються з ліричними відступами, де згадуються минуле або висловлюються міркування щодо тих чи інших подій. І хоча поема розповідає про поразку Ігоря, автор сповнений впевненості, що майбутнє батьківщини буде щасливим, а заклик до єднання – це вияв найглибшого патріотизму.
Образи поеми
У поемі немає детально розроблених характерів дійових осіб, докладного опису зовнішності, історії їх життя, навколишнього середовища.
Центральне місце у творі займає абстрактний образ Руської землі. Адже це не просто “земля” у власному значенні цього слова, це і природа, і люди, і місто. Автор любить рідну землю і народ, що її населяє. Він вболіває за них, бо вони створюють могутність цієї землі, але страждають через князівські чвари та половецькі напади:
Тоді по Руській землі рідко ратаї гейкали,
Та часто ворони каркали
Трупи собі ділячи,
А галки свою річ говорили:
Хотять полетіти за поживою.
Автор добре знав життя і прагнення простого народу, був виразником загальнонародних поглядів. Земля Руська – живий складний організм. Зображуючи її, він зіставляє минулі часи з теперішніми, охоплює події руського життя за півтори сотні років, зображує події в різних місцях одночасно. Охоплення багатьох міст свідчить про масштабність:
Коні іржуть за Сулою –
дзвенить слава в Києві;
Труби трублять в Новгороді –
стоять стяги в Путівлі.
Отже, образ Руської землі простежується у глибокому психологізмі творення інших образів твору. Поняття “руська земля” вжито в “Слові о полку Ігоревім” двадцять разів. Поет мав на увазі не тільки державний простір Київської Русі, а і всі патріотичні сили, об’єднані для боротьби з ворогом.
З великою любов’ю відтворено образи руських воїнів. Причому окремі образи рядових воїнів не конкретизуються. Про русичів ми дізнаємось з характеристики героїв і центральних персонажів. Ми знаємо, що Ігор “навів свої хоробрі полки на землю Половецькую за землю Руськую”. Про хоробрість свідчить вираз “дрімає в полі Олегове хоробреє гніздо”.
Яскраву характеристику своєму війську дає князь Всеволод:
А мої куряни – воїни вправні:
Під трубами повиті,
Під шоломами злеліяні,
Кінцем списа згодовані,
Путі їм відомі,
Яруги їм знайомі, –
Луки у них напружені,
Сайдаки створені,
Шаблі вигострені,
Самі скачуть, як ті сірії вовки в полі,
Шукаючи собі честі, а князю – слави.
Та й образ самого Всеволода – це образ воїна-рубаки. Недаремно ж у творі його названо яр-туром. Військове молодецтво Всеволода викликає захоплення:
Яр-туре Всеволоде!
Стоїш ти в обороні,
Прищепі ти на воїнів стрілами,
Гримиш ти об шоломи мечами харалужними.
Куди тур поскакає, своїм золотим шоломом
Посвічуючи, Там і лежать поганії голови половецькії.
Мотив любові до рідної землі проходить через образ Всеволода, хоча є і підтекст звинувачення князя Трубчевського у байдужості до долі батьківщини. Він забув не лише про свої рани, не дорожить власним життям, але “забув він почесть і життя, і города Чернігова отчий золотий стіл, і жони своєї милої, красної Глібівни, звичаї і обичаї!”
Всеволод мужній, сміливий, але в той же час його характеризує внутрішня ніжність до брата Ігоря:
Один брат,
Один світ світлий – ти, Ігорю!
Оба ми є Святославичі!
Окремо вирізняється у творі постать князя Ігоря. Це головний персонаж твору, про що свідчить і назва поеми. Ігор Святославич у поемі є втіленням князівських доблестей. Це типовий середній князь, який має не лише позитивні риси, а й безліч вад. Так, його нестримна відвага переходить у нерозважність. В ім’я слави і честі він готовий пожертвувати життям. Ігор зневажає смерть, а полон для нього – найбільша ганьба:
Лучче ж би початим бути,
Аніж полоненим бути.
У нього велика сила волі і віра у перемогу, тому навіть віщування не зупиняють його. Князь наділений рисами доброго полководця і воїна. Він тепло ставиться до підлеглих, уміє запалити дружину своїм словом:
Хочу-бо,- сказав,-
Списа приломити кінець
Поля Половецького;
З вами, русичі,
Хочу голову свою положити
Або напитися шоломом з Дону!
Воїни вірні своєму князю:
Русичі великії поля черленими щитами
Перегородили,
Шукаючи собі честі;
А князю – слави.
Образ Ігоря сповнений високого благородства. Прикладом тому є остання битва, коли в розпалі бою він поїхав завертати втікаючі полки, щоб допомогти брату Всеволоду. Він честолюбний, бо цікавить його тільки слава. Після першої перемоги над ворогом, коли воїни взяли велику здобич, Ігор залишив собі лише бойові знаки ворога. Автор двоїсто ставиться до цієї постаті. Він, з одного боку дорікає князеві за згубність вчинків, з іншого – співчуває йому.
З глибоким ліризмом оспівано у творі єдиний жіночий образ – образ Ярославни. Література Київської Русі не мала вигаданого героя. Постать дружини Ігоря, княгині Єфросинії Ярославни, дочки галицького князя Ярослава Осмомисла, теж не вигадана. Але разом з тим Ярославна у творі – образ, створений автором. Вона постає перед нами не як княгиня, а як руська жінка. Приваблює внутрішня краса її образу. Ярославна вірна і віддана не тільки Ігорю, а і батьківщині. Вона оплакує не тільки полоненого Ігоря, а і всіх його загиблих воїнів. Образ Ярославни приваблює людяністю, задушевністю і глибоким патріотизмом. Вона згадує успішний похід князя Святослава проти половців:
О Дніпре-Словутичу!..
Ти леліяв єси на собі Святослава насади
До полку Кобякового.
Поразка Ігоря – це горе всього народу. Як благородно, що в час особистого горя Ярославна цього не забуває. Звертаючись до сил природи (до сонця), вона говорить:
Чому, господине, простерло гарячі промені свої на лади воїв,
В полі безводнім спрагою їм луки звело, тугою сайдаки стягло?
Неначе у відповідь на благання люблячої жінки природа сприяє втечі Ігоря з полону.
Образ Ярославни своєю чистотою хвилює і наших сучасників. Багато поетів звертались до її образу, створюючи переспіви і оригінальні рядки.
Чільне місце у творі відводиться образові Київського князя Святослава.
Цей образ ідеалізований. Він не дуже вирізнявся з-поміж інших князів, і його влада не розповсюджувалась на всю Київську Русь, але у творі він грізний і великий. Знаючи, що діяльність Святослава мала вузькофеодальний характер, автор однак створив ідеал для наслідування. Він прославляє далекосяжного воєначальника, його попередню перемогу над половцями. Святослав мудрий, по-батьківськи ставиться до всіх князів, засуджує їх за чвари. У творі зображено Святослава як основного виразника загально-руської єдності. Звертаючись до руських князів, він закликає:
Загородіте полю ворота своїми
Гострими стрілами За землю Руськую…
Важливе місце в системі образів твору посідає образ “віщого Бояна”. Боян – попередник автора. Цілком можливо, що він входив до князівського оточення і в повній мірі залежав від нього. На це вказує той факт, що “віщий Боян” прославляв князів: Святослава, Романа тощо Автор же протиставляє себе Боннові, бо розкриває правду життя, його драматизм і трагізм.
Боян-бо віщий,
Якщо кому хотів пісню творити,
То розтікався він мислю по древу,
Сірим вовком по землі,
Сизим орлом під хмарами.
Іноді і Боян звертався до правдивих описів свого часу, але зрідка: “Споминав він, кажуть, давніх часів усобиці…”
Стиль Бояна – прозорий, бо черпався він з фольклору; афоризми цитуються послідовниками.
О Бояне, соловію годики давньої!
Аби ти оці полки ощєбетав…
Автор поеми – високоосвічена для свого часу людина. Він знався на багатьох галузях науки: орієнтувався в географії, історії, знав ратну справу, був людиною спостережливою над тваринним світом. Важливо й те, що не був придворним жодному з князів. Це давало йому можливість об’єктивно оцінювати обставини. Зі співчуттям ставився співець до князів і водночас звинувачує їх за нерозважливість. Цілком можливо, що автор поеми був наближений до князівського оточення, оскільки був добре обізнаний у політиці. Але найпершою рисою його характеру можна вважати глибокий патріотизм. А це значить, що він був відданим не тільки батьківщині, а і її народу. У його поемі виражена думка народу, простих людей, які мріють про мир. Він звинувачує князів за чвари, за те, що знесилили країну і призвели до спустошення. Автор “Слова о полку Ігоревім” закликає русичів до єдності в обороні рідної землі від ворогів.
Жанр, художні особливості твору, природа в поемі. Тема та ідея
Не одне покоління вчених сперечалось з приводу жанрових особливостей “Слова о полку Ігоревім”. Адже твір має ознаки як фольклору, так і літератури. Сам автор називає свій твір то “словом”, то “піснею”, то “повістю”. Згадки про Бояна, якого він вважає попередником, можливо, свідчать про пісенне призначення твору. Наявність величання князів наближає “Слово…” до народних дум, які виконувались речитативом більш пізнього періоду. У літературі раннього Середньовіччя цей твір не має жанрових аналогів. Присутність елементів прози і лірики привели сучасних дослідників до висновку, що “Слово…” – це поема, про що свідчить зображення важливих подій, сильних людських характерів і наявність ліричних відступів.
Ритмічна структура “Слова…” відзначається багатством і різноманітністю. Твір змінюється залежно від римування. У кожному уривку твору є ті чи інші повтори, які становлять свій ритм, – у цьому полягає особливість творення звукових образів:
…ніч, стогнучи грозою, птиць збудила;
Лютий свист зблизька встав: див кличе з верху дерева…
…кричать теліги опівночі, мов лебеді сполохані.
Ритм твору змінюється залежно від смислових інтонацій. Поема починається спокійними авторськими роздумами. Мінорного римування набувають рядки, які передають сум. Тривозі Ігоря перед втечею відповідає енергійний ритм.
Твір написано специфічними тропами двох груп: метафоричної та метонімічної. Найхарактернішими особливостями літературного стилю “Слова о полку Ігоревім” є лаконізм, який виявляється й у пристрасно-дієвому, живому зверненні до читача, в історичній конкретності і активній авторській оповіді. Розглянемо, наприклад, картину бою:
Стоїш ти в обороні,
Прищені ти на воїв стрілами,
Гримиш ти об шоломи мечами харалужними.
Енергійні дієслівні форми теж вказують на дієвість:
Земля гуде.
Ріки мутно течуть.
Порохи поля прикривають.
Стяги говорять.
Автор поеми черпав лексику безпосередньо з народної розмовної мови. Деякі зразки давньої лексики увійшли до сучасної української літературної мови: туга, вельми, стяги в’ються, ні думою задумати, яруги, минули літа.
У творі широко використовуються постійні епітети: “чорний ворон”, “чисте поле”, “сірий вовк”, “сизий орел”. Це свідчить, що образна мовна система грунтується на фольклорі. Але у творі немає перенасиченості образними засобами. Епітети виконують роль прикметникових означень, а повторення епітетів не викликає почуття одноманітності.
У “Слові…” небагато порівнянь, а їх характер зумовлений тенденцією лаконічності. Є порівняння, які невіддільні від метафор. Автор використав нову форму порівнянь – заперечні порівняння:
Не буря соколів занесла через поля широкії –
Стадами галки біжать до Дону великого.
Наявність порівнянь створює динаміку бою: половці біжать “як пардуже гніздо”, теліги скриплять, “мов лебеді сполохані”. Святослав вихопив Кобяка із половецьких полків, “як вихр”.
У поемі використано велику кількість метафор, їх удвічі більше, ніж порівнянь. Метафори, більшою мірою, асоціюються з господарською працею: сіяти стріли, кров’ю политі, зійшла туга, засіяти кістками.
Важливу роль у творі відіграє зображення природи. Подано розгорнуту її персоніфікацію. Вона страждає або радіє разом з людиною.
У плачі Ярославни персоніфікація доходить такого рівня, що природа сама стає образом. Автор наділяє її думками і почуттями. Сонце у творі володіє даром пророкування:
Тоді Ігор глянув на світлеє сонце
Й побачив, що воно тьмою всіх його воїв прикрило.
Ярославна ж звертається до світила, як до істоти, до покровителя.
Природа сповнена передчуттям трагізму перед початком походу. В іншому епізоді сонце нарівні з людьми радіє поверненню Ігоря з полону:
Сонце світиться на небесах –
Ігор князь в Руській землі.
Герої твору теж уподібнюються до світил:
Темно-бо було в третій день:
Два сонця затемнились,
Оба багряні стовпи погасились
І з ними молоді два місяці,
Олег і Святослав.
Яскраві картини природи, зображені в “Слові…”, свідчать, що твір створено очевидцем походу.
Багатий ідейний зміст виражений системою яскравих художніх образів. Поетичні засоби твору підпорядковані творчому замислу поета, який вболівав за долю вітчизни. Руська земля є головним героєм твору. Автор, як її патріот, турбується за її незалежність, закликає до єдності у боротьбі проти ворогів. Один епізод у війні з половцями автор перетворив на подію загальнонародного значення, дав політичну оцінку дій події, показав співвітчизникам, яким горем для батьківщини стала поразка Ігоря. Невдалий похід – це наслідок феодальної роздробленості.
Провідній думці твору, необхідності в єднанні, підпорядковані й історичні екскурси (згадка про Олега Гориславича, про перемоги Володимира Святославича, про недавню перемогу Святослава Київського).
Заклик до єднання для оборони Руської землі з’єднує всі компоненти змісту твору й образні засоби творення змісту.
Зв’язок “Слова…” з героїчним епосом світової літератури, високий патріотизм твору
Героїчний епос різних народів відбивав не лише культуру, а й ідеали, патріотичні почуття, уявлення. Література Середньовіччя донесла до нас не так багато пам’яток про героїчне минуле. Але якщо зіставити “Слово о полку Ігоревім” з “Піснею про Роланда” та поемою Шота Руставелі “Витязь у тигровій шкурі”, то можна побачити багато спільного. Усі ці твори образно передають картини битв, піднесено зображують героїв, ідеалізують їх подвиги. Поняття воїнської честі і слави теж близьке у цих творах. Так, Ігорю належать слова: “Краще потятим бути, ніж полоненим бути”; Роланду: “Швидше смерть, ніж сором!”; Автанділ, герой поеми “Витязь в тигровій шкурі”, вимовив: “Ліпше смерть, достойна слави, аніж зганьблене життя”. Навіть прості воїни у ” Слові…” шукають собі “честі, а князю слави”.
У “Пісні про Роланда” війна з маврами вважається ознакою патріотизму, у “Слові…” воїни йшли на половців боронити рідну землю. З іноземними поневолювачами бореться вірменський герой Давид Сасунський, герой однойменного твору, на боротьбу з завойовниками бере своїх воїнів киргизький герой Манас.
Тож, героїчний епос Середньовіччя свідчить про патріотичні переконання героїв усіх народів.
Історична доля Руської землі – тема, яка хвилювала не лише автора твору, а і багатьох його сучасників. Неодноразово прості люди, не дочекавшись допомоги від своїх феодалів, самі виступали на боротьбу з ворогом. Але їх боротьба була місцевого значення, вони захищали свої поля, свої наділи. Тому в поемі виражаються загальнонародні інтереси і погляди щодо оборони рідної землі.
У творі засуджуються феодальні чвари, які несуть смерть і руйнування. Кожний феодал мав своє військо для захисту свого наділу від сусіда. Недаремно згадує автор часи Олега Гориславича, коли “сіялося і виростало усобицями, гинуло добро Даждьбожого внука”. Автор звинувачує князів у тому, що поки вони “самі на себе крамолу кували, то поганії самі, з победами набігаючи на Руськую землю, хапали дань – по бранці од двора”.
У творі звучить заклик до миру між русичами: “вкладіте свої мечі пощерблені”, бо зброю слід гартувати не на свого брата, а на ворога. Тим більше, що в Київській Русі є достатні сили до опору ворогові. Автор, ніби продовжуючи ” золоте слово Святослава”, звертається до співвітчизників:
Вступіте, господарі, в золоті стремена
за обиду часу нашого, за землю Руськую…
Отже, центральна ідея “Слова о полку Ігоревім” – заклик до єднання у боротьбі з ворогом.
Художні переклади і переспіви “Слова…”
З часу появи “Слова о полку Ігоревім” українські автори зробили кілька перекладів і переспівів твору. Першими перекладачами твору були М. Шашкевич та І. Вагилевич. Із перекладу Шашкевича залишився лише уривок, виконаний ритмічною мовою. Решту перекладу було втрачено. Зацікавився твором і Т. Шевченко, але перебування на засланні завадило перекласти весь твір – перекладено лише уривок про битву на Каялі та “Плач Ярославни”. Плач Ярославни вражає сучасників своєю красою і досконалістю, а опис битви відтворює ритміко-інтонаційні сторони твору:
З передсвіта до вечора,
А з вечора до досвіта
Летить стріла каленая,
Бряжчить шабля о шоломи!
Тріщать списи гартовані…
М. Максимович намагався наблизити свій переклад до українського фольклору:
Ой із ранку до вечора,
З вечора до ранку
То не хмари громові –
Гримлять безустанку:
Гримлять шаблі об шоломи,
Летять, свистять стріли…
Українські письменники зробили безліч перекладів і переспівів поеми (переклад – точне відтворення змісту і форми твору; переспів – вірш, написаний за мотивами твору). До “Слова…” звертались С. Руданський та І. Франко, Ю. Федькович та Панас Мирний. А. Малишко та П. Тичина у своїй творчості звертались до образу Ярославни – символу вірності і чистоти.
“Слово о полку Ігоревім” – найвидатніша літературна пам’ятка Київської Русі. Патріотизм твору вражає і буде вражати не одне покоління наших співвітчизників. Образи захисників рідної землі будуть гідним прикладом для наслідування. Не даремно ж крилаті вислови з твору увійшли в наше життя.
У 1985 році за рішенням ЮНЕСКО вся прогресивна громадськість відзначала 800-річчя “Слова о полку Ігоревім”. Було відзначено роль твору у становленні слов’янських літератур, у формуванні світової духовної культури. На честь ювілею “Слова…” наукові кола України провели ряд науково-практичних конференцій, було проведено урочистості, в яких взяли участь видатні вчені, мистецтвознавці, майстри мистецтв та численні закордонні гості. ?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)