Кожна людина носить у своєму серці найдорожчі слова, найщиріші почуття, найпевніші поняття. Але є слово, яке зігріває серце кожному. І слово це – Батьківщина.
Можна підібрати до нього безліч синонімів, безліч ніжних назв. Наша Батьківщина – Україна. Давні предки називали її Київською Руссю або просто Руською землею. Вони так само любили свою батьківщину, як і ми зараз. Можливо, тому з таким трепетом перечитуємо ми “Слово о полку Ігоревім”, знайомимось зі звитягою попередніх поколінь, вчимось у них любити рідну землю.
“Руська земля…” Двадцять разів вжито це поняття автором “Слова о полку Ігоревім” для того, щоб схарактеризувати безкраї простори і окремі місцевості, багату природу і руські міста. А ще – це завзяті працьовиті люди, воїни і хлібороби. Адже саме ці люди населяли Руську землю, створюючи її могутність. Але саме вони і зазнавали безліч страждань від свавілля феодалів, які чинили над ними суди, руйнували їхні оселі, сварячись один із одним. Тому Руська земля зазнала горя, вона страждала разом з простим народом:
“…в княжих крамолах
віки вкоротилися людям.
Тоді по Руській землі рідко ратаї гейкали,
Та часто ворони каркали,
Трупи собі рілячи,
А галки свою річ говорили:
Хотять полетіти за наживою”.
Ось що зробила братовбивча феодальна ворожнеча з колись багатою і сильною країною. Автор слова згадує історію Руської землі за півтори сотні років, із болем розповідає про переможні походи проти ворогів, “спом’янувши давнішню годину і давніх князів”.
Сучасники автора теж мають добрі наміри, вони вийшли в похід захистити кордони рідної землі. Для цього “русичі великії поля черленими щитами перегородили”. І похід Новгород-Сіверського князя Ігоря Святославича окрилений визвольними ідеями. Ігор “повів свої хоробрі полки на землю Половецькую за землю Руськую”.
Скільки крові пролито людством у боротьбі за незалежність! Не завжди ця боротьба завершувалася перемогою і у русичів:
“…тут кривавого вина недостало; тут пир докончали хоробрі русичі:
Сватів напоїли і самі полягли за землю Руськую”.
Без минулого не буває майбутнього. Звертався і автор “Слова о полку Ігоревім” до історії Руської землі. Перед нами постають яскраві картини природи. Великі і малі ріки перетинають міста і селища, течуть по неосяжних руських просторах. Автор поеми веде мову про Волгу, Дунай, Дінець, Дніпро, Сулу… І хоча описи руських просторів у творі дуже лаконічні, проте вони масштабні: “Довго ніч меркне. Зоря-світ запалила. Мла поля покрила”.
Природа Руської землі! Вона ніби жива і діюча. Недаремно до сил природи звертається Ярославна. Бо вони теж частина Руської землі, пов’язана з долею і вчинками героїв. Так, Дніпро “леліяв єси на собі Святослава насади до полку Кобякового”; Дінець допомагав Ігореві під час втечі з полону, гойдав князя на хвилях, одягав теплою млою під тінню дерев, стеріг його від ворога.
У душі кожного захисника Руської землі міститься стільки любові і ніжності, скільки і у безіменного автора “Слова о полку Ігоревім”, можливого учасника походів. А скільки туги і вболівання за долю Батьківщини звучить у словах: “О Руська земле, уже за горами єси!”
Перечитуючи безсмертні рядки поеми, знову і знову переконуєшся в тому, що в усі часи рідна земля була і є для людини найдорожчим, найціннішим скарбом і джерелом натхнення.
(No Ratings Yet)
Loading...Образ руської землі у поемі “Слово о полку Ігоревім”
Categories: Твори з української літератури