СЛОВНИК ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ
СЛОВНИК ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ
Алегорія (грец. allegoria – інакомовлення) – одна з форм інакомовлення, у якій конкретний образ використовується для вираження абстрактного поняття або судження. У сучасній літературі алегорія зберігає своє значення у творах, де мораль або повчання чітко визначені (байка, притча).
Анакреонтична поезія – жанр ліричної поезії, в якому панує життєрадісне, світле світосприйняття, переважають мотиви земного щастя, кохання, чуттєвої насолоди.
Антитеза (грец. anti – проти, thesis – положення) – протиставлення.
Бароко (порт. bаrrоссо – перлина неправильної форми) – один із напрямів літератури і мистецтва XVII ст. Бароко – вияв глибокої історичної, світоглядної, соціокультурної, морально-психологічної кризи у період переходу від Відродження до Нового часу. Воно зростає на грунті гострого внутрішнього переживання катаклізмів, переосмислення картини світу,
Вічні образи – літературні персонажі, які отримали багатократне втілення у мистецтві різних країн, різних епох і стали “знаками” культури: Прометей, Федра, Дон Жуан, Гамлет, Дон Кіхот, Фауст та ін. Традиційно вічними образами вважають міфологічних, біблійних, а також легендарних персонажів (Наполеон, Жанна д’Арк), якщо ці образи відтворені у літературних творах.
Героїчне (грец. heros) – естетична категорія, різновид піднесеного; художнє відображення мужньої і самовідданої поведінки людини (або спільноти), яка діє заради високої мети.
Герой літературний – дійова особа літературного твору, носій точки зору на дійсність, на себе, на інших літературних персонажів. За ступенем участі у подіях твору розрізняють “головних” і “другорядних” героїв.
Гіпербола (грец. hyperbole – перебільшення) – різновид тропа, що полягає в надмірному перебільшенні якихось рис людини, предметів, явищ, їх кількості, розмірів, сили тощо задля особливого увиразнення художнього зображення чи виявлення емоційно-естетичного ставлення до нього.
Протилежна гіперболі літота – художнє применшення.
Гротеск (фр. grotesque – дивний, химерний) – вид фантастичної образності, в якому демонстративно порушується принцип правдоподібності, поєднуються нез’єднувальні у реальності плани, деталі.
Драма (грец. drama – дія) -1. Один з літературних родів, поряд з епосом та лірикою. Твір, призначений для постановки на сцені, написаний у діалогічній формі. 2. Один із жанрів драми як літературного роду, поряд із комедією і трагедією.
Елегія (грец. elegos – журлива пісня, скарга) – один із жанрів лірики: вірш, у якому виражені настрої смутку, журби, меланхолії, філософські роздуми.
Інтимна лірика (латин, intimus – найглибший, потаємний) – умовна назва ліричного твору. Інтимна (“любовна”) лірика розкриває широкий діапазон душевних переживань.
Іронія – вид зображення, що виражає глузливо-критичне ставлення до предмета зображення. Особливого значення набула в поетиці романтизму (Е. Т. А. Гофман, Г. Гейне).
Історичний роман – жанровий різновид роману, в якому зображується приватне життя людей на тлі значних історичних подій. Історичний роман встановлює діалектичний зв’язок між минулим і сьогоденням, досліджує витоки сучасних автору суспільних процесів, показує зв’язок особистої долі та історичного процесу.
Класицизм (латин, clasicus – взірцевий, першокласний) – художній напрям, який започаткувався у добу Відродження, посів важливе місце у мистецтві XVII-XVIII ст. і перших десятиліть XIX ст.
В основу класицизму був покладений принцип “наслідування природі”. Естетична система класицизму являла собою низку правил, згідно з якими і треба було створювати новий художній твір: чистота жанру й стилю (розподіл жанрів на “високі” – ода, поема, трагедія, та “низькі” – сатира, байка, комедія). У драматичних творах приписувалося дотримуватися правила “трьох єдностей” (місця, часу, дії).
Комедія (грец. komodia, від komos – весела процесія і oide – пісня) – тривалий час один із двох основних жанрів драматургії – смішний і “низький”, на відміну від трагедії; потім будь-яка смішна п’єса.
Міф (грец. mythos – оповідь) – найдавніша форма сказання, оповідь про важливі, часто загадкові для давньої людини природні, соціальні явища, походження світу й людини, подвиги богів, царів, героїв.
Персонаж (фр. personnage, від латин, persona – маска актора, перен. – обличчя, особа) – дійова особа в п’єсі, оповіданні, повісті, романі та інших епічних та драматичних творах.
Реалізм (латин, realis – реальний, дійсний) – термін естетики, який стосується в першу чергу літератури та образотворчого мистецтва. 1. Реалізм – це спроба й намагання митця зобразити життя таким, як він його бачить. 2. У літературознавстві цей термін вживають і стосовно літературного напряму, який почав формуватися на початку XIX ст.
Романтизм (фр. romantisme, від старофранцузького romant – роман) – напрям у мистецтві, який почав формуватися у загальнолітературну течію на межі XVIII-XIX ст. у Німеччині та Англії. Найвищого розквіту романтизм досяг у першій третині XIX ст., охопивши всі країни Європи та Америки. Література романтизму запропонувала свого героя, який найчастіше виражає авторське ставлення до дійсності. Це людина з особливо сильними почуттями, з гострою реакцією на світ, здатна відкинути закони, яким підкоряються інші. Герой цей самотній, і тема самотності, мотиви трагічної долі особистості, “світової туги”, “космічного песимізму” стають провідними у романтиків.
Станси (фр. stance, від ітая. stanza – строфа, буквально – зупинка, місцеположення) – у поезії XVIII-XIX ст. елегійний вірш у строфах невеликого обсягу (зазвичай 4-вірші 4-стопного ямбу), із обов’язковою паузою (крапкою) у кінці кожної. Найбільш відомі станси Байрона, Пушкіна, Лєрмонтова.
Трагедія (грец. tragodia – пісня цапів) – один із жанрів драми. Виникла трагедія у Давній Греції і пов’язана з іменами Есхіла, Софокла, Еврипіда. У трагедії розкриваються нерозв’язані моральні проблеми, що призводять, як правило, до загибелі персонажів.
Характер (грец. charakter – ознака, риса, особливість) – у літературі та мистецтві – художній образ, що узагальнює типові риси певної групи людей.
Хорей (грец. choreios – танцювальний) – в античному віршуванні – двоскладова стопа, яка складалася з довгого й короткого голосного; використовувалася найчастіше у тетраметрі. У силабо-тонічному віршуванні – стопа з наголосом на першому складі.
Ямб (грец. iambos) – в античному віршуванні – двоскладова стопа, яка складалася з короткого й довгого голосного; використовувалася найчастіше у триметрі. У силабо-тонічному віршуванні – стопа з наголосом на другому складі:
(1 votes, average: 5.00 out of 5)