СЛОВНИК ІМЕН І ВЛАСНИХ НАЗВ

АВТОМЕДОНТ герой Троянської війни, правив кіньми в колісниці Ахілла.

АГРІППА сподвижник Октавіана Августа.

АВЗОНІЯ (від назви народу – авсони, або оски) – частина південно-західної Італії; у поетів – Італія взагалі.

АВФІД – ріка в Апулії, поблизу якої народився Горацій.

АІД – бог підземного царства мертвих, син Кроноса і Реї, брат Зевса та Посейдона. Його ім’я означає “невидимець” і заміняє його друге ім’я, що наводило на людей релігійний жах. Іноді А. називали Плутоном (“багатство”), оскільки він володів

безмежною кількістю людських душ і підземних скарбів. Царство А. або просто А. – загробний світ, царство мертвих.

АКВІЛОН – бог північного вітру; згодом – сам північний вітер.

АКОНТІЙ – чарівний юнак з острова Кеос. Під час свята Артеміди А. закохався в Кідіппу і підкинув їй яблуко з написом: “Клянусь Артемідою, я стану дружиною Аконтія”. Прочитавши напис уголос, Кідігша тим самим дала обітницю богині. Батько дівчини вирішив віддати її заміж за одного із співвітчизників, але вона тяжко захворіла. Так повторювалося тричі, доки він не звернувся до дельфійського оракула. Дізнавшись про закляття

Артеміди, батько дівчини знайшов А. і одружив його з Кідіппою.

АКТІЙСЬКА БИТВА – битва при Акт(ц)іумі, де флот Октавіана переміг флот Антонія і Клеопатри (31 р. до н. е. – початок “доби Октавіана”),

АЛКІНОЙ гостинний цар феаків, допоміг Язону, Медеї, аргонавтам, Одіссею.

АНТЕНОРА – другий пояс дев’ятого кола Пекла, де караються зрадники батьківщини й однодумців. Вони вмерзли в лід по шию, їхні обличчя обернені донизу й спотворені холодом. Цей пояс названо за ім’ям троянського вождя А., якого антична легенда змальовувала зрадником.

АНУБІС єгипетське божество, пов’язане з культом мертвих. Його, як правило, зображували з головою шакала.

АПОЛЛОН син Зевса і Лето, брат-близнюк Артеміди, ясний бог (Феб). Повідомляв людям волю Зевса й карав неслухняних, бог поезії та музики, провідник муз (Мусагёт). Шанувався як віщун і охоронець космічної та людської гармонії. Батько Орфея й Асклепія. На місці вбивства ним дракона Тіфона в Дельфах засновано храм, що мав оракул (отвір, через який людям повідомлялися пророцтва А.). Піфії, жриці храму А. в Дельфах, вважалися в еллінів найкращими віщунками. Неподалік храму стояла статуя Гомера.

АРЕС(АРЕИ) син Зевса й Гери, бог підступної війни, війни заради війни, на відміну від Афіни – богині війни справедливої. Його супроводжували сестра Еріда (Сварка), син Фобос (Страх) і духи смерті Керн. У римлян – Марс. Епітетом А. є Еніалій.

АРІАДНА – донька критського царя Міноса і Пасіфаї. Покохавши афінського царевича Тезея, допомогла йому вибратись із заплутаних ходів лабіринту, давши дороговказну нитку (“Нитка Аріадни”), Згодом вийшла заміж за Діоніса.

АСКЛЕШЙ – бог лікування, покровитель лікарів. Умів оживляти мертвих, за що Зевс убив його блискавкою. У римлян – Ескулап.

АСТІАНАКС – син Гектора й Андромахи. Після падіння Трої був скинутий із троянського муру, щоб не здійснилося провіщення оракула, за яким він мав відбудувати Трою.

АСТРЕЯ – богиня справедливості, донька Зевса і Феміди, богині Правосуддя, сестра Сором’язливості. Жила серед щасливих людей золотої доби. Потім через псування людської моралі покинула землю і вознеслася на небо, де шанується під ім’ям сузір’я Діви.

АТЛАНТ – титан, брат Прометея. Після поразки титанів у титаномахії покараний А. мусив тримати на плечах небо на крайньому заході, біля саду Гесперід. Доньками А. вважалися німфи Каліпсо, Гесперіди, Гіакди та Плеяди.

АФІНА ПАЛЛАДА – богиня мудрості, наук і справедливої війни; донька Зевса, що народилася з його голови в повному військовому обладунку,

З бойовим кличем. Її зображення (т. зв. Палладій) упало з неба. Звідси її друге ім’я – Паллада. У римлян – Мінерва.

АФРОДІТА – богиня краси і кохання; народилася з морської піни біля острова Кіпр, звідси її інше ім’я – Кіпріда. Мати Ерота. У римлян – Венера.

АХЕРОН – ріка в підземному царстві, у яку впадають ріки Піріфлегетон і Кокіт. Притока Стікса.

БЕЛЛОНА – богиня війни в римлян, дружина (сестра) Марса.

БОРЕЙ – бог північного вітру. Зображувався крилатим, довговолосим, бородатим могутнім божеством. Його сини Калаїд і Зет брали участь у поході аргонавтів.

БРІАРЕЙ в еллін, міфології сторукий велетень (гекатонхейр). Крила вітряка здалися Дон Кіхоту руками Бріарея.

ВЕНЕРА – спочатку в римлян – богиня садів. Пізніше ототожнювалася з матір’ю Енея Афродітою і стала не лише богинею краси й кохання, а й покровителькою римлян.

ВЕСТАЛКИ – жриці богині Вести (доньки Сатурна, богині домашнього вогнища, оборонниці дому й держави); дівчата з багатих сімей, які давали обітницю дівочості на 30 років, підтримували незгасимий вогонь на вівтарі в її храмі, що був символом державної усталеності та надійності. У разі порушення обітниці В. живцем закопували в землю. В. могли врятувати засуджених до страти.

ВІШНУ – один із богів ведичних гімнів та один із вищих богів індуїзму. Ім’я тлумачиться як “той, що проникає в усе”, “усеохопний”. У гімнах оспівуються “три кроки В.”. У Ведах виступав як молодший партнер Індри в боротьбі з демоном Врітрою, який перегородив течії річок і вкрав сонячну силу (пояснення приходу зими).

ВУЛКАН – бог руйнівного й очищувального полум’я, захисник від пожеж. В еллінів – Гефест.

ГАВРИІЛ – один зі старших ангелів (архангел), який розкриває сенс пророчих видінь і пояснює перебіг подій. У мусульман – Джибрйл.

ГАНІМЕД – вродливий юнак. Зевс в образі орла заніс його на Олімп, де Г. став виночерпцем богів.

ГЕКАТА – богиня темряви, нічних видінь, чаклунства; також богиня місяця (подібна до Селени і Діани). Нічна жахлива богиня з палаючим смолоскипом у руках і зміями у волоссі. Допомагає покинутим закоханим.

ГЕКУБА – удова троянського царя Пріама. Коли загинули Троя і Пріам, Г. в полоні в греків довелося побачити смерть своєї доньки Поліксени, принесеної в жертву тіні Ахілла, і знайти на морському березі труп свого наймолодшого сина Полідора. Пріам довірив його фракійському цареві Поліместору, але той убив Полідора, щоб заволодіти його скарбом. Г. вирвала вбивці очі, але від пережитих потрясінь збожеволіла.

ГЕЛЮС – бог сонця, син титанів Гіперіона і Фейї. Пізніше ототожнювався з Гіперіоном. Брат Еос і Селени. Знаходячись високо в небі, Г. бачить справи богів і людей. Він живе в розкішному палаці в оточенні чотирьох пір року, його престол зроблений з коштовного каміння. На міфічному острові Трінакрія пасуться череди його білосніжних биків, яких, незважаючи на заборону, забили супутники Одіссея. На прохання Г. Зевс розбив блискавкою корабель Одіссея, і всі його супутники загинули. Г. зранку виїздив на колісниці, запряженій четвіркою вогняних коней, з вод Океану, увечері спускався на заході, уночі об’їздив човном північну частину землі, щоб знову повернутися до сходу.

ГЕРА – головна богиня Олімпу, третя й остання законна дружина і сестра Зевса. Охоронниця шлюбу. У римлян – Юнона.

ГЕРМЕС – син Зевса і Майї, бог-посланець Зевса, посередник між світом живих і світом мертвих, між богами і людьми. Г. зображували в крилатій шапці, з жезлом, обвитим зміями, і в крилатих сандаліях. Він посилав людям сни; Г. – бог винаходів (придумав ліру), торгівлі й промисловості, провідник тіней до Аїду.

ГЕФЕСТ – син Зевса і Гери, чоловік Афродіти, бог вогню й ковальства, визнаний майстер-митець. Був кривим і страшним.

ГІАДИ – доньки Атланта. Після смерті брата Діаса вкоротили собі віку. Зевс забрав їх у вигляді сузір’я на небо. Поява Г.-плакальниць сповіщала про початок дощової пори.

ГІППОЛІТ (ІППОЛІТ) – син царя Тезея і цариці амазонок Антіопи (Іпполіти або Меланіппи). І. з презирством ставився до кохання, уславився як мисливець і шанувальник Артеміди. Через це розгнівана Афродіта і наслала на нього злочинне кохання мачухи Федри, яким він знехтував. У розпачі Федра наклала на себе руки й у передсмертній записці звинуватила І. в насильстві над собою. Тезей прокляв сина і накликав на нього гнів Посейдона. І. загинув, розтоптаний власними кіньми. Артеміда відкрила Тезею істину, примиривши його з помираючим сином.

ДАВИ – міфічний володар Північної Апулії, батько Турна.

ДАРДАН – син Зевса й Електри, міфічний родоначальник троянців. Він привіз у Трою статую озброєної Афіни, т. зв. Палладій, що охороняв місто від ворогів і дарував добробут. Цю статую викрав Одіссей, що допомогло потім ахеям оволодіти Троєю. Дарданід – нащадок Д., легендарного засновника Трої. Звідси – дарданський рід. До нього належали Еней, а через його сина Асканія (Юла) і римляни.

ДЕДАЛ – афінський скульптор і майстер-винахідник. Після того, як він через заздрощі вбив свого племінника, вимушений був утекти на Крит

До царя Міноса. У Кносі збудував знаменитий лабіринт, у якому ховався Мінотавр. Мінос не хотів відпускати Д., але той утік від нього разом із сином Ікаром, зробивши крила з воску та пір’я.

ДЕЛЬФИ місто в Елладі біля підгір’я Парнасу, де юний Аполлон убив Тіфона і заснував своє святилище. Пророцтва дельфійського оракула шанувалися в Елладі найбільше. Біля Д. відбувалися Піфійські ігри, переможець яких ушановувався лавровим вінком (див. “Аполлон”).

ДІАНА – богиня рослинності, уособлення місяця; допомагала жінкам при пологах. В еллінів – водночас Артеміда і Геката.

ДІОНІС (у римлян Вакх) – бог рослинності, родючості, вологи, покровитель виноградарства й виноробства. Не входив до сонму богів-олімнійців, жив серед людей. На його честь влаштовували свята, у тому числі Великі Діонісії – свято весни, що тривало з 28 березня по 2 квітня, на якому відбувалися театральні вистави.

ДЖУДЕККА – четвертий пояс, або, точніше, центральний диск дев’ятого кола Пекла, названий так за ім’ям апостола Іуди, який зрадив Христа. Тут караються зрадники своїх благодійників.

ЕВРІДІКА – дружина Орфея, яку він після смерті захотів вивести з Аїду. Але Орфей порушив умову – не озиратися, через що Е. і залишилася в Аїді.

ЕОЛ – у давньогрецькій міфології – повелитель вітрів.

ЕОС – богиня світанку, ранкової зорі, виїздила на двох безсмертних конях Лампі та Фаетоні на небо й поливала землю росою. Е. – донька Гіперіона, сестра Геліоса; від неї й Астрея народилися зорі та вітри Борей, Нот і Зефір.

ЕРІДА – донька Ночі, онука Хаосу, персоніфікація розбрату.

ЕРІННІЇ – богині прокляття, помсти й кари, яких народила Гея, що всотала кров пораненого Урана. їх три: Алекго (Безупинна), Тісіфона (Месниця), Мегера (Загрозлива). Вони жахливі: це жінки, у яких на голові замість волосся звивалися змії, у їхніх руках – запалені факели, а з пащ капає кров. У римлян – фурії.

ЕРОТ – бог кохання, син Афродіти. У римлян – Амур.

ЄХИДНА – чудовисько, напівдіва-напівзмія, онука землі Геї та моря Понта. Є. чарівна обличчям, але жахлива своєю зміїною сутністю. Вона лежить у печері під землею, подалі від богів і людей. Народила лернейську гідру, Кербера, Немейського лева і Сфінкса.

ЗЕВС – син Кроноса (Кронід) і Реї, брат Посейдона й Аїда, чоловік Гери. Уособлював найвищу божественну владу, батько богів і людей: перебував на вершині гори Олімп у Фессалії; керував небесними явищами – громом, блискавкою, зганяв й розганяв хмари; керував людством, законами, правом, людськими долями, хоча й сам залежав від Мойр. Атрибутами 3. були стріли-перуни, орел та егіда (звідси – егідодержавець). Егіду, тобто щит, для 3. викував Гефест. Коли розгніваний 3. потрясав егідою, розпочиналися бурі або стихійні лиха. Також це був символ і заступницької зверхності 3. перед богами й людьми. У римлян – Юпітер.

ЗЕФІР – один із синів Астрея і Еос, брат Борея та Нота, бог західного вітру. Відомий своєю нищівністю; у пізнішій інтерпретації – ніжний, м’який вітер.

ІНДРА – давньоіндійський бог грому й блискавки, голова богів, уособлював військову силу. Убивство демона Врітрй, який сковував течії річок, уважається одним із найголовніших подвигів Індри.

ІО – дочка царя Аргосу Інаха, у яку закохався Зевс. Ревнива Гера перетворила її на корову і наказала стерегти багатоокому велетню Аргосу, якого вбив Гермес. Після цього Гера наслала на І. страшного гедзя, який гнав її аж до Єгипту, де Зевс повернув їй людську подобу. Греки вважали, що Іонічне море названо на честь Іо.

ІСТР – так римляни називали Дунай.

КААБА – одна з головних мусульманських святинь, храм кубічної форми в Мецці. За переказами, збудований на місці першого земного храму Адама, який після смерті був забраний Аллахом на небо. У його стіну вмуровано чорний камінь, що не тоне у воді, найімовірніше, – метеорит. За переказами, камінь послано людям Аллахом і він був сліпучо-білий, але з часом почорнів від дотиків грішників.

КАББАЛА – містичне вчення. Основане на вірі, що за допомогою спеціальних магічних ритуалів і моли гв людина здатна втручатися в божественно-космічний процес.

КАЇНА – перший пояс дев’ятого кола Пекла, де карають тих, хто вбив або зрадив своїх рідних.

КАССАНДРА – донька Пріама й Гекуби. Аполлон, який домагався кохання К., наділив її даром яснобачення. Але коли К. відкинула кохання бога, Аполлон зробив так, що її пророцтвам перестали вірити та почали вважати її божевільною. К. перша впізнала Паріса, який прийшов на змагання в Трою, і хотіла його вбити, щоб позбавити батьківщину від майбутніх бід. Вона вмовляла Паріса повернути грекам Гелену, умовляла троянців не вірити словам Синона. Проте її ніхто не слухав. Після падіння Трої К. як полонянка потрапила до Агамемнона і загинула разом із ним від руки Клітемнестри.

КАТИЛІНА – керівник змови проти Римської республіки в сер. І ст. до н. е.

КЕРБЕР – триголовий пес, що охороняв вхід до Аїду. У Дайте це – триголова потвора, біс із рисами пса і людини (борода, руки), що терзав ненажер.

КЕРН – утілення смерті, діти Ночі, крилаті духи, що хапають людську душу, коли вона розлучається з тілом.

КІРКА (ЦІРЦЕЯ) – красуня-чарівниця, яка обертала людей на тварин. Коли Одіссей, пливучи додому з Трої, після тривалих поневірянь завітав до неї, К. перетворила його супутників на свиней, але потім повернула їм людську подобу і, покохавши Одіссея, цілий рік гримала його в себе.

КЛЕЛІЯ-ДІВА – була заручницею від римлян в етруського царя Порсни. Повернулась у Рим, перепливши Тибр на коні.

КОКІТ(КОЦИТ) – річка в підземному царстві, притока Стікса (Ахерона).

КОКЛІТ – Горацій Кокліт під час війни з Порсенною відбивав етрусків від дерев’яного мосту. Коли міст був зруйнований, кинувся в обладунках у Тибр і переплив його.

КРОНОС – син Урана (Неба) і Геї (Землі). Бог часу. Був скинутий сином Зевсом у Тартар. Саме за часів К. був золотий вік. У римлян – Сатурн.

ЛАЕРТІД – син Лаерта. Так називали Одіссея.

ЛЕАНДР – юнак з Абідоса (Мала Азія). Покохавши Геро, жрицю храму Афродіти в Сесті (на протилежному березі протоки), щоночі перепливав до неї через Геллеспонт (нині Дарданелли), орієнтуючись за світлом Сестського маяка. Однієї бурхливої ночі маяк згас, і Л. загинув у хвилях. Коли наступного дня Геро біля берега побачила його тіло, то сама кинулась у море. Про це оповідається у творі Мусёя (VI ст. н. е.).

ЛЕВКАТА(ЛЕВКА)- у грецькій міфології – один з островів блаженних у Понті Евксинському (сучасне Чорне море), де після смерті перебував Ахілл. За Павсанієм, ототожнювався із сучасним о. Зміїним, що нині належить Україні.

ЛЕТА, ЛЕТЕЙСЬКИЙ ПОТІК – ріка забуття в Аїді. Коли померлий пив воду з Л., його душа забувала все, що пережила й бачила на землі.

ЛІЕЙ – епітет Діоніса: той, що звільняє від турбот і дає радість. Часто використовується в поезії.

ЛІН – прекрасний юнак, що рано загинув, як сонце з літа “повертає” на осінь. На честь Л. співали жалібні пісні про його смерть. За беотійськими переказами, Л. – славетний співець, син Аполлона й музи Уранії.

ЛУПЕРКИ – 12 жерців храму Лукерка на честь Фавна, захисника отар, прізвисько якого було Луперк.

МАКАР – міфічний стародавній володар Лесбоса; його ім’я означає “блаженний”.

МАНЛІЙ – Тит Манлій Торкват, захисник Риму під час галльської навали. Коли галли таємно піднялися на Капітолій, священні гуси, що почули кроки, загоготали і привернули увагу римлян-охоронців. Звідси приказка “Гуси Рим урятували”.

МАНЛІЙ ТОРКВАТ – римський оратор, сучасник Горація.

МАРС – спочатку в римлян бог родючості, рослинності та дикої природи. Пізніше ототожнений з еллінським Аресом (Ареєм).

МЕЛЬПОМЕНА – одна з дев’яти муз – муза трагедії; у Горація – муза співу.

МЕТТ – цар Альба-Лонги, який запропонував вирішити суперечку між Римом та Альба-Лонгою поєдинком найсильнішпх. Після перемоги римлян замислив зраду, за що був покараний: за наказом римського царя Тулла Гостилія його прив’язали до двох колісниць і розірвали.

МІНЕРВА – римська богиня, ототожнювалася з Афіною.

МІНОТАВР – сильна й агресивна потвора, людина з головою бика. У Данте навпаки: М. – бик з головою людини. М. жив у глибині критського Лабіринту та пожирав юнаків і дівчат, яких афіняни повинні були привозити йому як данину. У Дантовому Пеклі він охороняє сьоме коло, де карають насильників.

МОЙРА – Доля, таємнича, незбагненна, надприродна сила, що тяжіє над людством і навіть богами. У римлян – Парка або фатум (звідси – фаталізм). Поети згадують то одну М. (Парку), то трьох, які прядуть нитку людського життя. Гесіод називав їхні імена: Клото (“та, що пряде”), Лбхесіс (“та, що визначає долю”), Атропос (“неминуча”), що обриває нитку життя; усі три, як каже Гесіод, – доньки Ночі, невблаганні, жахливі богині смерті.

МУЗИ – дочки Зевса і богині памяті Мнемосіни. М. – богині поезії, мистецтв і наук. Жили на вершинах Гелікону й Парнасу, де б’є священне Кастальське джерело. Виокремлюють дев’ять муз: Кліо – покровителька історії; Талія – комедії; Мельпомена – трагедії; Евтерпа – ліричної поезії; Ерато – любовної лірики; Терпсіхора – танців; Полігімнія – гімнів; Уранія – астрономії; Калліопа – епічної поезії (її синами були видатні співаки Лін та Орфей).

НЕПТУН – римський бог, ототожнювався з Посейдоном.

НЕСТОР – цар Пілоса. Замолоду брав участь у багатьох героїчних змаганнях. Уже літньою людиною став учасником Троянської війни: брав активну участь у приготуваннях ахейського війська. Н. уславлений не лише мужністю, а й мудрістю. У тяжкі хвилини він давав поради найхо – робрішим грецьким вождям, а в разі потреби сам брався до зброї.

ОКЕАН – титан, син Урана і Геї, володар морів і всієї водної стихії. Породив більшість річок. Батько німф-океанід. Коли Зевс позбавив його влади й передав її Посейдонові, здичавів і не виходив зі свого палацу, що стояв на краю світу. Також О. елліни називали величезну ріку, що омиває землю і дає початок усім рікам і морським течіям.

ОЛІМП – священне гірське пасмо у Фессалії, де, за уявленням еллінів, жили Зевс та інші боги, через що їх прозвали олімпійцями.

ОРІОН – велетень, син Посейдона й Евріали або Геї (Землі). Уславився як мисливець. Його ім’ям названо сузір’я.

ОРФЕЙ – син річкового бога Еагра, уславлений фракійський співець, який своїми піснями зрушував з місця дерева й скелі та заспокоював диких звірів.

ПАН – аркадійський бог лісів і гаїв; він пас і благословляв череди й пастухів, посилав успіх мисливцям, блукав із німфами і грав їм на очеретяній сопілці. Його уявляли з рогами, козлячими ногами й волохатим тілом. Пізніше П. – узагалі втілення природи (Великий П.). З П. ототожнювалися Фавн і Силен.

ПАРІС – викрадач Гелени й убивця Ахілла. Був смертельно поранений ще до падіння Трої.

ПАРКИ – римські богині долі, ототожнювалися з мойрами.

ІІЕЛІД – син Пелея. Так називали Ахілла.

ПЕРСЕФОНА (КОРА) – донька Деметри, богині родючості, хліборобства та шлюбу. Її викрав і забрав до себе Аїд. Засмучена Деметра наслала на землю неврожай, і Зевс наказав відпустити П. Аїд дав скуштувати дружині фанат – символ нерозривності шлюбу. Відтоді П. частину року (весну, літо, осінь) проводить з матір’ю на землі, а частину (зиму) з чоловіком в Аїді.

ПЕПЛОС – у Стародавній Греції довгий жіночий одяг без рукавів, який застібався на плечах, справа відкритий; підперізувався на талії або під грудьми; П. носили також без пояса.

ПЕРІКЛ (бл. 500-429) – афінський державний діяч. Його владарювання в Афінах називають золотою добою, або добою П., бо саме тоді Афіни набули найвищого економічного, військового та культурного розвитку. П. – ініціатор спорудження Парфенону, Пропілеїв та Ерехтеону на афінському акрополі.

ПІРІТОЙ – син Іксіона, цар лапіфів, друг Тезея; на весіллі П. і Гіподамії відбувся великий бій лапіфів з кентаврами. П. за допомогою Тезея намагався викрасти з підземного царства Персефону, за що вони були прикуті в Аїді до скелі. Згодом Тезея визволив Геракл, а коли хотів розбити кайдани П” почала труситися земля, і звільнити П. Гераклові не вдалося.

ПІРІФЛЕГЕТОН (ФЛЕГЕТОН) – річка в Аїді, яка впадала в Ахерон.

ПІФІЯ – віщунка і жриця Дельфійського оракула (у храмі Аполлона в Дельфах). Обиралася з багатої аристократичної родини. Перед віщуванням П. постувала й омивалася у водах Кастальського джерела.

ПЛЕЯДИ – сім доньок Атланта, перетворені на семизір’я (укр. нар. назва – Волосожар), коли їх переслідував мисливець Оріон. П. з’являлись у травні й сповіщали про сприятливу погоду для мореплавства.

ПЛУТОС (ПЛУТОН) – бог багатства. У Дайте – це звіроподібний демон, який охороняє доступ у четверте коло Пекла, де карають скнар і марнотратників.

ПОЛЛіОН – римський консул 40 p., який був посередником між Октавіаном та Антонієм при укладанні миру.

ПОНТИФіК-ЖРЕЦЬ – ПОНТіФЕКС МАКСИМУМ – головний жрець. Щороку сходив на Капітолій зі старшою весталкою молитись Юпітерові Капітолійському за благоденство Римської держави.

ПОРСЕННА – етруський цар. Війна з ним розпочалася через те, що він вимагав повернути царя Тарквінія Гордого, якого римляни вигнали, оскільки його син збезчестив знатну римлянку.

ПОСЕЙДОН – син Кроноса (Сатурна), брат Зевса (Юпітера), бог-владар морів, живе на дні моря в розкішному палаці, насилає бурі, ударом свого тризуба піднімає велику хвилю; гойдає землю, спричиняючи землетруси. У Гомера П. – запеклий ворог Одіссея, через те що той осліпив його сина, кіклопа Поліфема. У римлян – Нептун.

САБІНСЬКІ ЖІНКИ (САБІНЯНКИ) – жінки з племені сабінів, викрадені римлянами за наказом Ромула, щоб узяти їх собі за дружин. Через це розгорілася битва. Тоді С. припинили її, після чого римляни і сабіняни стали єдиною общиною.

САЛІЇ – колегія з 12 жерців на честь Марса. 1 березня С. влаштовували святкову процесію з танцями та співами. Ці пісні дали початок римській літературі.

САЛАДІН – султан Єгипту й Сирії (1137-1193), очолював опір хрестовим походам; прославлений і на мусульманському Сході, і на християнському Заході за душевне благородство.

САТУРН – бог посівів, покровитель землеробства (пізніше – бог часу); батько Юпітера та Юнони, скинутий своїм сином з престолу. Саме із Є. асоціюється золота доба людства. Він навчив людей землеробству, виноградарству тощо. У храмі Є. зберігалася державна скарбниця. В еллінів – Кронос.

СЕМІРАМІДА – легендарна ассирійська цариця, удова царя Ніна. Висячі сади Є. – одне із семи чудес світу.

САТУРНАЛІЇ – свята згоди та рівності на честь Сатурна на спогад про золоту добу.

СІЛЬВІЙ – син Енея і Лавінії, яка переховувала його в лісі; його ім’я стало родовим у царів стародавнього італійського міста Альба-Лонги.

СИВІЛА – в античні часи мандрівна пророчиця. Найвідоміша – Кумська С., що жила за часів Тарквінія Гордого. Вона запропонувала Тарквінію купити 9 її книг-пророцтв, але той відмовився, тоді С. кинула у вогонь три книги й запропонувала цареві купити решту. Той знову відмовився, і С. спалила ще три книги. Зрештою, Тарквіній Гордий погодився купити ті книги, що залишилися, за початкову ціну. Вони зберігалися в суворій таємниці в Капітолійському храмі. За повір’ям, у них записані долі Риму та світу. Практично всі обряди й культи, встановлені в Римі в історичну епоху, походять із сивілиних книг.

СТІКС (від грец. – ненавиджу, жахаюся) – одна з річок Аїду, що сім разів обтікала підземне царство. Її священними водами, що вважались отруйними, клялись олімпійські боги.

СУР’Я – у Ведах сонячне божество, усевидяче око богів.

СУФІЙ – послідовник суфізму, релігійно-філософського містичного вчення, що виникло прибл. у VIII ст. на тер. сучасних Іраку та Сирії і мало великий вплив на перську літературу. В основі суфізму – наближення до Аллаха й безпосереднє спілкування з ним під час екстатичних осяянь, які досягаються суворою аскезою або під час тривалого читання Корану, співів чи танцю (т. зв. танок дервіша). С. живуть за принципом “у світі, але не від світу”: вони підкоряються світським законам, якщо ті не суперечать нормам моралі та людяності, і намагаються звільнити особистість від честолюбства, жадібності, інтелектуальної зарозумілості та сліпого підкорення і страху перед можновладцями. С. підкреслюють презирство до багатства, у т. ч. дорогого одягу. Вони вважають знання основою буття: “Верблюд витриваліший за людину; слон більший; лев сміливіший; корова може з’їсти більше за неї; птахи мають чисельніше потомство. Людина ж створена, щоб навчатися”. Мандрівних С. називали дервішами. С. вважалися носіями таємного знання, яке вони зашифровували у своїх творах. С. були Омар Хайям і Гафіз.

ТАРТАР – найглибша безодня в підземному царстві (Аїді), в’язниця злочинців, засуджених на посмертні муки. У Т. знаходяться корені землі й моря. Він оточений мідною стіною, а навколо нього – ніч у три ряди. У Т. – житло Нікти (Ночі). Його бояться навіть боги. На противагу Олімпу – верхньому небу, на якому живуть боги нового покоління, Т. – нижнє небо, де живуть боги минулого покоління, батьки переможців. Сюди були скинуті й титани, переможені Зевсом. Вони ув’язнені за мідними дверима, і стережуть їх сторукі велетні (гекатонхейри).

ТАЦІЙ – легендарний вождь сабінян. Після об’єднання з римлянами переселився до Риму, де правив разом з Ромулом.

ТЕЗЕЙ – син афінського царя Егея, уславився багатьма подвигами: ще юнаком подолав кількох страшних розбійників, зокрема Прокруста;пізніше на острові Крит убив Мінотавра і звільнив афінян від податку критському володареві Міносові; брав участь у поході аргонавтів, у Калідонському полюванні, у війні Геракла з амазонками тощо. Від цариці амазонок Антіопи мав сина Іпполіта, пізніше одружився з Федрою.

ТІРЕСІЙ – знаменитий фіванський сліпий провидець. У сім років осліп, бо виказав людям волю богів. Зевс подарував Т. довге життя, що тривало сім поколінь. Ударивши палицею двох сплетених змій, перетворився на жінку і тільки через сім років, удруге вдаривши палицею тих самих змій, знову став чоловіком.

ТІФОН – страхітливий син землі Геї і Тартара; за іншою версією, Т. Гера народила сама, вдаривши рукою по землі і тим самим відомстивши своєму чоловікові Зевсу за те, що той сам народив Афіну. Т. – потвора із сотнею драконових голів, частина тулуба до стегон – людська, замість ніг – клубки змій. Тіло вкрите пір’ям. Кожна з горлянок Т. кричить страшними дикими голосами биків, левів, собак. Т. змагався із Зевсом за владу, але той переміг, зваливши на Т. вулкан Етну: коли Т. зітхає, вулкан вибухає.

ТОЛОМЕЯ – третій пояс дев’ятого кола ГІекла. Тут караються зрадники друзів і співтрапезників. Вони вмерзли в лід, лежачи навзнак. Свою назву це коло дістало від імені Птоломея, римського намісника в Єрихоні, який, запросивши до себе тестя, князя-первосвященика Іудеї, та двох його синів, підступно вбив їх на бенкеті (135 р. до н. е.).

ТРІСТАН (букв, сумний) – знаменитий лицар, герой середньовічного Роману про Трістана та Ізольду (Артурівський цикл). Закохався в Ізольду, дружину свого дядька короля Марка.

ФЛАМІНИ – жерці окремого божества. Користувалися великою шаною в римлян.

ФОРМІНГА (ФОРМІНКС) – струнний музичний інструмент, схожий на кіфару (з якої розвинулася форма гітари).

ХІРОН – найвидатніший з-поміж кентаврів (людиноконей). Уславився мудрістю і справедливістю. X. навчив Пелея, як заволодіти Фетідою, був вихователем Ахілла. Геракл випадково поранив X. стрілою, змоченою в крові лернейської гідри. Оскільки X. був безсмертним (він – син Кроноса), то довго й тяжко страждав від невиліковної рани. X. відмовився від безсмертя в обмін на визволення Прометея Гераклом.

ХІТОН – у Стародавній Греції довге чи коротке вбрання без рукавів із двох прямокутних шматків тканини, зшитих з боків, застебнутих на плечах; найчастіше підперезаний на талії. Його носили чоловіки й жінки.

ЦЕЗАР ГАЙ ЮЛІЙ (100-44 pp. до н. е.) – видатний римський полководець, державний діяч, який заклав основи єдиновладдя. Рід його, за легендарною генеалогією, бере свій початок від Енеєвого сина Асканія – Юла (звідси, за співзвучністю, – Юлії, рід Цезаря). Звідси друга назва Риму – “Нова Троя”.

ЦЕРЕРА – богиня врожаю. З нею пов’язують виникнення землеробства і введення законів, що привели людей до цивілізації. В еллінів – Деметра.

ЮПІТЕР – римський бог неба, дощу, блискавки, грому, творець достатку, врожайності, перемоги, зцілення, охоронець порядку, вірності, чистоти, верховний цар богів і людей. Ототожнювався з еллінським Зевсом.

ЯСОН – правнук бога вітрів Еола, вихованець кентавра Хірона, ватажок аргонавтів. Чоловік чарівниці Медеї.

ЯПІГ – у римлян – західний вітер, що віє з Апулії (давня Япігія).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


СЛОВНИК ІМЕН І ВЛАСНИХ НАЗВ

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links