Скорочено Життя й дивні пригоди Робинзона Крузо, моряка з Йорка, описані їм самим Дефо Д

Цей роман знають усе. Навіть що не читали його пам’ятають: молодий моряк відправляється в далеке плавання й після аварії корабля попадає на незаселений острів. Він проводить там біля двадцяти восьми років. От, властиво, і всі “зміст”. Двісті із зайвим років людство зачитується романом; нескінченний список його перекладань, продовжень і наслідувань; економісти вишиковують по ньому моделі людського існування (“робінзонади”); Ж. Ж. Руссо захоплено взяв його у свою педагогічну систему Робинзон був третім сином у сім’ї, мазуном,

його не готовили ні до якого ремесла, і з дитячого років його голова була набита “усякими бреднями” – головним чином мріями про морські подорожі.

Старший його брат загинув у Фландрії, борючись із іспанцями, безвісти пропав середній, і тому вдома чути не хочуть про те, щоб відпустити останнього сина в море. Батько, “людина статечн і розумний”, слізно благає його прагнути до скромного існування, на всі лади звеличуючись “середній стан”, що вберігає людини розсудливого від злих превратностей долі. Умовляння батька лише на час урезонюють вісімнадцятирічного недоука. Спроба незговірливого

сина заручатися підтримкою матері теж не увінчується успіхом, і ще без малий рік він надриває батьківські серця, поки 1 вересня 1651 г. не відпливає з Гулля в Лондон, спокусившись безплатним проїздом (капітан – батько його приятеля). Уже перший день на море став предвестьем прийдешніх випробувань.

Шторм, Що Розігрався, будить у душі ослушника каяття, втім, що улегли з непогодою й остаточно розвіяне пиятикою (“як звичайно в моряків”). Через тиждень, на ярмутском рейді, налітає новий, куди більше лютий шторм Досвідченість команди, що самовіддано рятує корабель, не допомагає: судно тоне, моряків підбирає шлюпка із сусіднього суденця. На березі Робинзон знову випробовує скороминущу спокусу почути суворому уроку й повернутися в рідний дім, але “зла доля” утримує його на вибраному згубному шляху.

У Лондоні він знайомиться з капітаном корабля, що готується йти у Гвінею, і вирішує плисти з ним – благо це ні в що йому не обійдеться, він буде “співтрапезником і іншому”капітана. Як же буде корити себе пізніми, навченими випробуваннями Робинзон за цю свою розважливу безтурботність! Наймися він простим матросом, він навчився б обов’язкам і роботі моряка, а так він всього-на-всього купець, що робить удалий зворот своїм сорока фунтам. Але якісь морехідні знання він здобуває: капітан охоче займається з ним, коротаючи час.

Після повернення до Англії капітан незабаром умирає, і Робинзон уже самостійно відправляється Вгвинею. Те була невдала експедиція: їхнє судно захоплює турецький корсар, і юний Робинзон, немов на виконання похмурих пророцтв батька, проходить важку смугу випробувань, перетворившись із купця в “жалюгідного раба” капітана розбійницького судна. Хазяїн один раз послабляє нагляд, посилає бранця з мавром і хлопчиком Ксури ловити рибу до стола, і, далеко відпливши від берега, Робинзон викидає за борт мавра й змінює до втечі Ксури.

Він добре підготувався: у човні є запас сухарів і прісної води, інструменти, рушниці й порох. У шляху втікачі підстрілюють на березі живність, навіть убивають лев і леопарда, миролюбні тубільці постачають їхньою водою і їжею. Нарешті їх підбирає зустрічний португальський корабель Снисходя до тяжкого становища врятованого, капітан береться безкоштовно довезти Робинзона в Бразилію (вони туди пливуть); більше того, він купує його баркас і “вірного Ксури”, обіцяючи через десять років (“якщо він прийме християнство”) повернути хлопчикові волю. У Бразилії він улаштовується грунтовно й, схоже, надовго: одержує бразильське підданство, купує землю під плантації тютюну й цукрового очерету, у поті чола трудиться на ній, запізнилося жалуючи, що поруч немає Ксури (як допомогла б зайва пара рук! ). Сусіди-Плантатори до нього розташовані, охоче допомагають, йому вдається одержати з Англії, де він залишив гроші у вдови свого першого капітана, необхідні товари, землеробські знаряддя й господарське начиння.

Отут би заспокоїтися й продовжувати своя прибуткова справа, але “пристрасть до скитаниям” і, головне, “бажання збагатитися скоріше, ніж допускали обставини”, спонукують Робинзона різко зламати сформований спосіб життя. Усе почалося з того, що на плантаціях були потрібні робочі руки, а невільнича праця обходилася дорого, оскільки доставка негрів з Африки була сполучена з небезпеками морського переходу й ще утруднена юридичними препонами (наприклад, англійський парламент дозволить торгівлю рабами приватним особам тільки в 1698 р.). Наслухавшись оповідань Робинзона оего поїздках до берегів Гвінеї, сусіди-плантатори вирішують спорядити корабель і таємно привезти в Бразилію невільників, поділивши їх тут між собою Робинзону пропонується брати участь як судновий прикажчик, відповідального за покупку негрів у Гвінеї, причому сам він не вкладе в експедицію ніяких грошей, а невільників одержить нарівні з усіма, так ще в його відсутність компаньйони будуть наглядати за його плантаціями й дотримувати його інтереси. Звичайно, він спокушається вигідними умовами, звично (і не дуже переконливо) клянучи “бродяжницькі похилості”. Які “похилості”, якщо він докладно й толково, дотримуючи всіх канительних формальностей, розпоряджається оставляемим майном.

Ніколи колись доля не застерігала його настільки виразно: він відпливає 1 вересня 1659 р. , тобто в точно призначений день через вісім років після втечі з рідного дому. На другому тижні плавання налетів жорстокий шквал, і дванадцять днів їх тріпала “лють стихій”. Корабель дав текти, мав потребу в лагодженні, команда втратила трьох матросів (усього на судні було сімнадцять чоловік), і було вже не до Африки – скоріше б добратися до суши Розігрується другий шторм, їх відносить далеко від торговельних шляхів, і отут у виді землі корабель сідає на мілину, і на єдино, що залишилася шлюпці, команда “віддається на волю бурхливих хвиль”. Величезний вал “завбільшки з гору” перекидає човен, і знесилений, чудом не добитий хвилями, що наздоганяють, Робинзон вибирається на сушу. На жаль, він один урятувався, свідченням чому викинуті на берег три капелюхи, кашкет і два непарних черевики.

На зміну несамовитої радості приходить скорбота по загиблих товаришах, борошна голоду й страх перед дикими звірами. Першу ніч він проводить на дереві. До ранку приплив пригнав їхній корабель близько до берега, і Робинзон уплав добирається до його Із запасних щогл він споруджує пліт і вантажить на нього “все необхідне для життя”: їстівні припаси, одяг, плотницкие інструменти, рушниці й пістолети, дріб і порох, шаблі, пилки, сокира й молоток. З неймовірною працею, щохвилини ризикуючи перекинутися, він приводить пліт у спокійний заливчик і відправляється підшукати собі житло.

З вершини пагорба Робинзону усвідомлюється його “гірка доля”: це острів і, по всіх ознаках, – ненаселений. Відгородившись із усіх боків скринями і ящиками, він проводить на острові другу ніч, а ранком знову вплав відправляється на корабель, кваплячись взяти що можна, поки перша ж бура не розіб’є його в друзки. У цю поїздку Робинзон забрал з корабля безліч корисних речей – знову рушниці й порох, одяг, вітрило, матраци й подушки, залізні ломи, цвяхи, викрутку й точило На березі він споруджує намет, переносить у неї від сонця й дощу їстівні припаси й порох, улаштовує собі постіль. У ту ж ніч розігралася бура, і ранком від корабля нічого не залишилося.

Найпершою турботою Робинзона стає пристрій надійного, безпечного житла, і головне – у виді моря, звідки тільки й можна чекати спасенья. На скаті пагорба він знаходить рівну галявинку й на ній, проти невеликого поглиблення в скелі, вирішує розбити намет, відгородивши її частоколом убитих у землю міцних стовбурів. Увійти в “міцність” можна було тільки по приставним сходам Поглиблення в скелі він розширив – вийшла печера, він використовує її як льох.

На ці роботи пішло багато днів. Він швидко набирається досвіду. У самий розпал будівельних робіт заюшив дощ, блиснула блискавка, і перша думка Робинзона: порох! Не страх смерті налякав його, а можливість одним разом втратити порох, і він два тижні пересипає його в мішечки й шухлядки й ховає в різні місця (не менш сотні). Заодно він знає тепер, скільки в нього пороху: двісті сорок фунтів.

Без цифр (гроші, товари, вантаж) Робинзон уже не Робинзон. Дуже важливо це “заодно”: освоюючись у новому житті, Робинзон, роблячи щось “одне”, буде завжди примічати идущее на користь “інше” і “третє”. Перед знаменитими героями Дефо, Роксаною й Молль Флендерс, стояло те ж завдання: вижити! Але для цього їм було потрібно освоїти нехай нелегку, але одну “професію”: куртизанки й відповідно злодійки.

Вони жили з людьми, уміло користувалися їхнім співчуттям, паразитували на їхніх слабостях, їм допомагали розумні “наставники”. А Робинзон самотній, йому протистоїть мир, глибоко байдужний до нього, що просто не відає про його існування, – море, вітри, дощі, цей острів з його дикою флорою й фауною. І щоб вижити, йому має бути освоїти навіть не “професію” (або безліч їх, що, втім, він зробить), але закони, “вдачі” навколишнього світу й взаємодіяти, зважаючи на них.