Скорочено “Життя графа Федериго Конфалоньери” Хуха по главах – Частина 1

Останнім часом графом опановує почуття незадоволеності й тривоги. Особливо ясно він усвідомлює це на балі, що ушанував своєю присутністю віце-король Італії Євгеній Богарне, пасинок Наполеона I. Федериго залишає свято, не в силах розділяти захвати своїх співвітчизників, таких же, як він, гордовитих аристократів, що з’явилися на уклін до “молоденького француза, нав’язаному їм у государі”. Італійці, “благороднейшая з культурних націй”, переживають іноземне насильство й гноблення. Він же, Федериго, ще не зробив нічого поваги, що

заслуговує, нічого не зробив для рідної Ломбардії, Милана. Конфалоньери приймає рішення не погоджуватися ні на які придворні посади й цілком присвятити себе самоосвіті й служінню нації. Він наполягає на тому, щоб його скромна красуня дружина Тереза залишила придворну посаду в принцеси

У тридцять років граф очолює партію, що ставить своєю метою домогтися створення незалежної національної держави. До цього часу відбувається падіння Наполеона. Поки миланцы трощили залишки наполеонівської влади, союзники встигли поділити між собою Італію

Ломбардія й Венеція стають австрійськими провінціями, керованими

імператором Францем I. Зусилля Конфалоньери виявляються безуспішними. Він не прощає собі того, що не зумів вчасно правильно оцінити ситуацію. До того ж до нього доходять слухи, що він слывет призвідником народного антифранцузького заколоту, жертвою якого впав міністр фінансів. Федериго поширює статтю, де спростовує такі домисли й одночасно називає себе людиною, що ніколи не був рабом жодного уряду й ніколи таким не стане

Поступово граф викликає на себе гнів Франца. Конфалоньери їде в Лондон, де знайомиться з англійською політичною системою. Його чарівність, живий розум і стримані манери скоряли всіх і відкривали йому доступ усюди, де панували освіченість і вільнолюбство

Ім’я Конфалоньери вже стало дещо значити в ліберальних колах Європи. У Милане в числі його прихильників виявилися майже всі, хто відрізнявся розумом і шляхетними устремліннями. Федериго й інші патріоти розвивають освіту й промисловість в Італії: відкривають народні школи, видають журнал – знаменитий “Кончильяторе”, організують пароплавний рух по ріці По, уводять газове висвітлення на вулицях

В 1820-1821 р. в окремих частинах Італії спалахують антиавстрійські повстання. Федериго усвідомить свою відповідальність за справу, заради якого ставляться під загрозу життю молодих людей. Але він не може очолити керівництво повстанням, тому що з ним трапляється перший найтяжкий нервовий зрив

Після поразки виступів частина учасників урятувалася втечею, багато хто були арештовані й перебували під наслідком. У Милане вважають, що імператор вирішив лише залякати бунтівників, ніхто не очікує суворих вироків. На думку Федериго, він і його товариші поки не зробили нічого протизаконного, “їхні руки торкнулися меча, але не підняли його”. За свої ідеї й наміри Федериго готовий тримати відповідь

У столиці очікуються всі нові арешти. Федериго радить своїм друзям покинути країну, сам же, незважаючи на поліцейські обшуки в будинку, угоди дружини, гордовито упорствует. Він не віддає собі звіту в тім, що особливо небезпечно уряду як глашатая ідеї національного звільнення. В останню перед арештом ніч до Федериго И Терези тайкома приїжджає дружина їхнього друга – австрійського фельдмаршала, щоб негайно відвезти обох у своїй кареті за кордон. “Уперта воля” графа стала проти і тут, він відкладає від’їзд на ранок

Але поліцейські на чолі з комісаром приїжджають раніше. У в’язниці Конфалоньери пригнічує найбільше те, що один з його друзів, маркіз Паллавичино, уже дав проти нього показання. Зрадництва Федериго ніяк не очікував. На допитах він тримається незалежно й стримано, заперечуючи все, що може викликати небезпека на нього самого або інших. Федериго вперше починає міркувати про ті страждання, які заподіяв своїй коханій дружині

Він був мимовільною причиною трагічної загибелі їхньої маленької дитини. Граф розуміє, як нелегко було переносити Терезі владність, ревнощі й байдужість чоловіка. До багатьом жінкам проявляв Федериго свою схильність і співчуття й тільки від Терези віддалявся й платив холодною вдячністю за її ненав’язливу відданість. Тепер, у в’язниці, одержувані тайкома в передачах з білизною листа дружини стають для нього відрадою й розрадою

Федериго впевнений, що їм ще призначене бути разом, і тоді він всією душею присвятить себе її щастю. На допитах судді намагаються домогтися в Конфалоньери визнання, викрити його в державній зраді. Цього хоче імператор, доручивши наслідок самому досвідченому й честолюбному судді Сальвотти.

Після трирічного процесу верховний суд затверджує смертний вирок Конфалоньери, залишається тільки направити вирок на підпис государеві. Сальвотти радить графові виявити покірність і просити про помилування, це може зм’якшити “справедливий гнів” монарха. Федериго ж пише прохання з єдиним проханням – розпорядитися стратити його мечем. Імператор відмовляє – у бунтівника немає ніяких прав, у тому числі й на рід страти

Графом опановує страх умерти, не побачивши із дружиною, не покаявшись у своїй провині перед нею. Він надходить проти своїх правил, звернувшись до Сальвотги із проханням дозволити йому останнє побачення. Суворий суддя випробовує на собі “чарівну силу” голосу й погляду Федериго. Він теж порушує правила, повідомляючи графа, що Тереза разом із братом і батьком Федериго відправилася у Відень до імператора із проханням про помилування. Австрійський монарх заміняє для Федериго страта довічним строгим висновком. Інші патріоти приречені на менш суворі умови

Франц не захотів робити зі своїх ворогів мучеників і героїв Італії, йому було вигідніше виявити милосердя. Присуджених відправляють у закуткову міцність Шпильберг у Моравії. Після прощального побачення з Терезою й батьком Федериго непритомніє. По шляху в міцність у Відні Конфалоньери була зроблена несподівана честь зустрічі із князем Меттернихом, якого він зустрічав раніше вобществе.

Могутній міністр чекав від Федериго певних визнань, показань проти інших змовників. Але в чемних мовленнях графа протягає категорична непоступливість, хоча він усвідомить, що тим самим позбавляє себе волі. Він одержав би помилування в імператора, якби був готовий заплатити за це своєю честю. Федериго самий старших і відомий серед ув’язнених. Він ділить камеру з молодим французом Андріаном, учасником італійського руху

Той боготворить Федериго й учиться в нього виховувати в собі “чесноти зрілого чоловіка”, панувати собою, зневажати негодами. Перестукуванням у стіни, а головне, завдяки співчуваючим йому тюремникам Федериго налагоджує зв’язок з товаришами. Серед них учасник військової змови Сильвио Моретти, письменник Сильвио Пеллико, карбонарій Пьеро Марончелли. Федериго організує випуск тюремного журналу, для якого друзі складають драми, пишуть музику

За розпорядженням імператора у в’язницю направляють священика, що повинен вивідати таємні думки ув’язнених. Коли Федериго вирішує йти до нього на дієприкметник, цьому передує більша схована робота його душі. Дотепер він завжди був переконаний не тільки в правоті, але навіть у необхідності своїх учинків

Він і зараз уважає, що Італії потрібно повне відновлення, однак уже не впевнений, що вибрав правильні засоби. Чи був він вправі ризикувати життям багатьох людей? Федериго усвідомив всю жорстокість свого відношення до близького. Йому представилося, як зложилося б життя його й Терези, якби він “потурбувався розглянути її прекрасне серце”.

Коли священик відразу ж вимагає в графа згадати його політичні омани, догодити імператорові, Федериго відмовляється від дієприкметника. Йому смутно, і не тому, що викличе цим ще більшу ворожість государя, а тому, що улюблена Тереза буде засмучена, коли до її дійде в мінливому викладі звістка про його безбожництво. Після від’їзду священика умови ув’язнених стають набагато більше твердими, заборонено навіть читати, Федериго пропонує домогтися дозволу на фізичну працю, наприклад на роботу на землі. Важливо зберегти в собі звичку до корисної діяльності, що робить із людини “богоподібна істота”.

Усе з ентузіазмом підтримують цю ідею, хоча й не вірять, що імператор піде їм назустріч. У цей час дружина й друзі готовлять втечу для Федериго. Разом із графом повинні бігти один з тюремників і Андріан. Уже призначений час втечі, а Федериго усе більше почуває внутрішній опір. Він не може покинути товаришів, що залишаються у в’язниці, і зрадитися щастю Стерезой.

Федериго відмовляється від втечі. Андріанові зрозуміла причина відмови, він бачить у цьому один із проявів величі душі Федериго, але тюремник не приховує презирства. Приходить звістка про “прихильне” дозволі імператора на роботу для ув’язнених. Їм ведено щипати корпію з полотна по строго встановлених нормах. Це сприймається як знущання, багато хто пручаються