Скорочено “У подножья Вавилонської вежі” Хеля

Здавалося, їм, переможцям, що пройшли сувору школу підпілля, відтепер усе по плечу. Отчого ж тепер, десять років через, так неспокійно в них на душі, звідки узялося почуття незадоволеності, куди зник колишній оптимізм, невже вони – нове “загублене покоління”? Клаус Танген упевнений, що їхня доля ще безпросвітніше, ніж у попереднього покоління, – ті, хто повернулися після першої світовий, змогли залишити про себе слід у культурі й історії, вони страждали, але діяли й уміли змусити себе слухати. “А ми? – у розпачі викликує Клаус. –

Хто з нас вірить, що ми могли б зіграти хоч найменшу роль, будь ми навіть геніями й доможися загального визнання своїми талантами?

Ми заздалегідь знаємо, що ніхто не додасть ні найменшого значення тому, що ми скажемо, ніхто не потрудиться навіть повернути голову, щоб глянути на те, що ми, за нашим твердженням, бачимо. Заздалегідь і остаточно поза грою – от що ми таке, от що таке сьогоднішній інтелігент”. Життя жорстоко втрутилося в плани чотирьох друзів, змусивши їх відступитися, змінити своєму призначенню, піти на компроміс

Андреас Дюринг – талантлвый художник, але його перша виставка, на якій

були зібрані самі заповітні картини, не принесла художникові визнання. Зате публіка швидко оцінила його гострий погляд портретиста: йому легко давалася зовнішня подібність, а вміння молодого художника небагато прикрасити модель, щоб підлестити марнославству багатого замовника, забезпечувало Дюрингу незмінний успіх у впливових товстосумів, особливо в їхніх дружин. Успішна кар’єра модного портретиста не приносить, однак, щастя Андреасу Дюрингу, він розуміє, що продає свій талант, змінює покликанню. Ще суворіше обійшлася доля із Клаусом Тангеном. Почавши з подмастерья в муляра, він після війни успішно закінчив інститут, але залишив кар’єру інженера й вирішив стати письменником, тому що вважав, що мистецтво надасть йому більшу волю для творчості й самовираження

Клаус мріяв написати реалістичний роман з життя норвезьких робітників – Теми близької й зрозумілої йому, але замість цього, захоплений сучасними віяннями, створив модерністську книгу про страх, що залишилася незрозумілої критиками й читачами. Із усього тиражу був проданий тільки один екземпляр. Невдалий дебют змушує Клауса Тангена забути про письменницьку кар’єру й узятися за переклади чужих романів. Клаус, як і Андреас, теж продає свій талант, але робить це менш успішно: переклади ледь дозволяють йому зводити кінці з кінцями. Клаус почуває себе загнаним у тупик, він усвідомить свою провину перед дружиною, адже вони з Ганною навіть не можуть дозволити собі мати дітей

Доля Енса Тофте зовні більше благополучна: зустрівши й полюбивши гарненьку ученицю театральної студії Еллу, він, здавалося б, знаходить щастя й спокій. І нехай йому доводиться кинути академію й відмовитися від кар’єри художника – адже надходить він так заради любові! Енс зумів переконати себе, що таланта в нього обмаль, а заробіток у газеті дозволяє йому містити дружину, та й робота йому, у принципі, по душі

Енс Тофте не змінив своїм переконанням, зберіг вірність друзям і дружині. Але і його підстерегла зрада: Елла, ніколи не числившая подружню вірність серед своїх чеснот, нарешті зважується на остаточний розрив. Вірність Енса Тофте на ділі виявилася зрадою самому собі, він, як і його друзі, теж виявляється в життєвому тупику

Найбільше вдало складається доля старшого із чотирьох друзів – Ергена Бремера, Під час окупації він очолював їхню підпільну групу, був арештований, пройшов через катування гестапо, але нікого не зрадив. Після війни Ерген Бремер стає видним ученим-економістом, захищає дисертацію. У нього прекрасна квартира, красуня дружина, спокушена у всіх тонкостях світського життя, чотирирічна дочка. До Ергену, як відомому прихильникові планової економіки, постійно звертаються за радами й консультаціями “міністри, директори та інші шишки”. Вони охоче підтримують розроблений Бремером план реорганізації взуттєвої промисловості Норвегії – адже він обіцяє величезні економічні вигоди й, отже, сприяє росту їх престижу

И от уже план Бремера офіційно називається “планом Сульберга” по ім’ю підтримуючого його міністра, що, втім, нічого в ньому не розуміє. Здійснення плану обіцяє Ергену Бремеру новий зліт у його кар’єрі. Отчого ж тоді так неспокійно в нього на душі? Чому раптом він вирішує роз’їхатися із дружиною, надавши їй повну волю?

Друзі із тривогою зауважують, що Ерген, незважаючи на успіх, змінився не в кращу сторону: якщо у важкі роки війни він ніколи не втрачав цілковитого самовладання, те тепер, “обретя визнання”, він “не міг похвастатися навіть просто гарним настроєм”. Що ж обтяжує його душу так, що він навіть вирішується звернутися по допомогу до психоаналітика? Прогресивна економічна реформа, задумана Ергеном Бремером, має вада – вона не враховує інтересів людей. Захоплений економічними вигодами, Ерген Бремер уважає себе вправі втрутитися в життя робітників, щоб організувати їхнє життя “на засадах порядку й рентабельності”.

Нелюдськість реформи обурює друзів Ергена. “…Те, що зробили з тобою під час Війни твої кати, і те, що ти й твій комітет збираєтеся тепер зробити із цими робітниками, – у принципі те саме”, – заявляє Андреас Дюринг. Але Ерген немов не чує, для нього люди стали лише частиною тваринного миру, чимсь начебто зграї оселедців, про яку Піклуватися повинні лише вибрані – ватажки

Але хоч Ерген Бремер і намагається приспати свою совість, запевняючи себе й навколишніх, що “ніщо не має значення”, він все-таки розуміє: коло замкнулося, він змінив собі, не поступившись під катуваннями, він тепер здався добровільно, засвоївши, по суті, фашистську ідеологію, проти якої боровся замолоду. В Ергена Бремера вистачило мужності оцінити небезпека власної витівки. Він сам виносить собі смертний вирок

Загибель товариша змусила друзів задуматися про власну долю. Андреас Дюринг умовляє Енса Тофте пройти курс психоаналізу. І нехай спочатку Андреасом рухає бажання помститися Юхану Оттесену – лікареві, якого він винить у смерті Ергена Бремера, сеанси в клініці дозволяють друзям розібратися в самих собі. Навіть те, що Андреас, у надії зіграти над лікарем злий жарт, змушує Енса видавати чужі сни за свої, приводить до несподіваних результатів: Оттесен радить Енсу Тофте знову зайнятися живописом, адже, відмовившись від кар’єри художника, Енс зробив перший крок по помилковому шляху

Поволі підводить лікар і Андреаса Дюринга до думки про те, що знайти втрачену індивідуальність художникові допоможе повернення до народних Корінь, що харчують справжнє мистецтво. Андреас не тільки талановитий живописець, у нього дійсно золоті руки, він любить майструвати, столярувати, перетворюючи ремесло в мистецтво. Відбуваються зміни й у житті Клауса Тангена.

Дружина Клауса, Ганна, поволі підказує чоловікові шлях до досягнення заповітної мети: створенню роману в горьковских традиціях. Клаус вирішується кинути переклади й повернутися до ремесла муляра, що забезпечує гарні заробітки, – це дозволить йому нагромадити гроші, щоб потім приступитися до улюбленої роботи. У мінуту розпачу на допомогу Андреасу Дюрингу приходить незнайома жінка

Ця зустріч міняє все в його долі. Разуверившийся цинік, він зненацька відкриває в собі здатність і потреба любити, жертвувати, жити. Чоловік Хельги – Эрик Файе – теж учасник Опору, але Війна відняла в нього надію на щастя: катування в гестапівських катівнях перетворили його вкалеку.

Эрик приречений і знає це, він важко переживає свою змушену самітність, але непохитно переносить страждання. Доля відняла в нього надію на Майбутнє, але він зумів залишитися вірний ідеалам юності, зберегти те, що ледь не втратили його більше щасливі бойові товариші. Як заповіт живучої звучать його передсмертні слова: “По-справжньому велике в людському житті завжди просто. Щоб побачити й зробити його, потрібні лише сила, мужність і готовність жертвувати собою”.

Саме ці якості потрібні героям книги, щоб продовжувати зводити “Вавилонську вежу” – символ творчої праці людей. © О. Н. Мяэотс