Скорочено “Травнева ніч, або Утоплена” Гоголя
Ясного і тихого вечора дівчата з молодими хлопцями гуртуються і співають пісні. Молодий козак Левко, син сільського голови, підійшовши до однієї з хат, піснею кличе яснооку Ганну. Ганна з’являється не відразу, бо боїться заздрості дівчат, зухвалості парубків і материнської суворості, і ще чогось незрозумілого. Левко не раз просив батька дозволити йому одружитися на Ганні, але той не хотів і за своїм давнім звичаєм прикидався глухим.
Про самого голову “відомо, що колись він супроводжував царицю Катерину доКриму, про що любить при нагоді
Панночка кинулася з високого берега у воду, стала головною над утопленицями. Одного разу потягла мачуху-відьму у воду, але та сама перетворилась на утопленицю і таким чином уникла покарання. На місці того будинку
Незнайомець сварить Левка, пропонуючи Ганні свою, більш серйозну любов. Несподівана поява пустотливих парубків і ясного місяця дає зрозуміти розгніваному Левку, що незнайомець – його батько. Злякавши голову, він підмовляє парубків провчити його. Сільський голова вже розмовляє в хаті з винокуром, коли ввалюється Каленик, безперестанку лаючи голову, і засинає на лавці. Розпалюючи гнів господаря, в хату, розбивши скло, влітає камінь, і винокур доречною розповіддю про свою тещу зупиняє прокльони, що закипають на вустах голови. Але образливі слова пісні за вікном змушують голову до дій.
Спійманий і кинутий в темну комору призвідник в чорному вивернутому кожусі, а голова з винокуром і десяцьким вирушають до писаря, щоб, впіймавши бешкетників, одразу ж “резолюцію їм усім учинити”. Однак писар сам вже зловив такого ж шибеника і запроторив його до хліва. Під час суперечки щодо того, хто ж його спіймав, писар і голова спочатку в коморі, а потім і в хліві знаходять своячку, яку хочуть вже й спалити, вважаючи чортом. Коли новий полонений у вивернутому кожусі виявляється Калеником, голова геть втрачає розум, відсилає переляканих десяцьких неодмінно впіймати головного бешкетника, обіцяючи немилосердну розправу за недбальство. А тим часом Левка в чорному кожусі і з вимазаним сажею обличчям, який пішов до старого будинку біля ставка, долає дрімота.
Дивлячись на віддзеркалення панського будинку, він помічає, що його вікно відчинилося, і похмурих віконниць немає. Він заспівав пісню, і вікно знову відчинилося, і з’явилася в ньому ясна панночка. Плачучи, скаржиться вона на сховану мачуху і обіцяє Левку нагороду, якщо він знайде відьму серед утоплених. Левко дивиться на хороводи дівчат, всі вони бліді й прозорі, але затівають гру у ворона, і та, що зголосилася бути вороном, здається йому не такою світлою, як інші. А коли вона визначає жертву, і в очах її виблискує злоба, “Відьма!” – каже Левко. Панночка, сміючись, подає йому записку для голови. Левко прокидається. Прокинувшись, Левко виявляє, що тримає в руці клаптик паперу і кляне свою неграмотність. Тут його хапають десятники з сільським головою. Левко подає записку, з якої випливає, що написав її “комісар, відставний поручик Кузьма Деркач-Дришпановський” і містить наказ голові одружити Левка Макогоненка з Ганною Петриченковою, “а також полагодити мости на магістральний дорозі” та інші важливі доручення.
На питання здивованого голови Левко придумує історію зустрічі з комісаром, який ніби-то пообіцяв заїхати до голови на обід. Підбадьорений голова обіцяє Левку крім нагайки на завтра і весілля, розпочинає свою вічну розповідь про царицю Катерину, а Левко тікає до відомої хати і, перехрестивши у віконці сплячу Ганну, повертається додому, на відміну від п’яного Каленика, що все ще шукає і не може знайти своєї хати
(2 votes, average: 2.50 out of 5)