Скорочено ТАРАСОВА НІЧ
На розпутті кобзар сидить
Та на кобзі грає;
Кругом хлопці та дівчата –
Як мак процвітає.
Грає кобзар, виспівує,
Вимовля словами,
Як москалі, орда, ляхи
Бились з козаками;
Як збиралась громадонька
В неділеньку вранці;
Як ховали козаченька
В зеленім байраці.
Грає кобзар, виспівує,
Аж лихо сміється…
“Була колись гетьманщина,
Та вже не вернеться.
Встає хмара з-за Лиману,
А другая з поля;
Зажурилась Україна –
Така її доля!
Зажурилась, заплакала,
Як мала дитина.
Ніхто
Козачество гине;
Гине слава, батьківщина;
Немає де дітись;
Виростають нехрещені
Козацькії діти;
Кохаються невінчані;
Без попа ховають;
Запродана жидам віра,
В церкву не пускають!
1 В основу твору покладено історичну подію: перемогу козацтва над польським військом під час народного повстання 1630 p., очолюваного гетьманом нереєстрових запорозьких козаків Тарасом Федоровичем (Трясилом), під Переяславом.
Як та галич поле криє,
Ляхи, уніати1
Налітають,- нема кому
Порадоньки дати.
Обізвався Наливайко2 –
Не стало Кравчини!
Обізвавсь
За нею полинув!
Обізвавсь Тарас Трясило
Гіркими сльозами:
“Бідна моя Україно,
Стоптана ляхами!
Україно, Україно!
Ненько моя, ненько!
Як згадаю тебе, краю,
Заплаче серденько…
Де поділось козачество,
Червоні жупани?
Де поділась доля-воля,
Бунчуки4, гетьмани?
Де поділося? Згоріло?
А чи затопило
Сине море твої гори,
Високі могили?..
Мовчать гори, грає море,
Могили сумують,
А над дітьми козацькими
Поляки панують.
Грай же, море, мовчіть, гори!
Гуляй, буйний, полем!
Плачте, діти козацькії, –
Така ваша доля!”
1 Уніати – прибічники об’єднання православної церкви з католицькою.
2 Наливайко Северин – керівник народного повстання 1594-1596 pp. в Україні та Білорусії проти гніту феодалів. Був виданий козацькою старшиною полякам і страчений.
3 Павлюга – Павло Бут (Павлюк), гетьман нереєстрового запорозького козацтва, один із ватажків народного повстання 1637 р.
4 Бунчук – ознака гетьманської влади: стрижень з металевою кулькою на кінці, прикрашений китицею з кінського волосу.
Обізвавсь Тарас Трясило
Віру рятовати,
Обізвався, орел сизий,
Та й дав ляхам знати!
Обізвався пан Трясило:
“А годі журиться!
А ходім лиш, пани-брати,
З поляками биться!”
Вже не три дні, не три ночі
Б’ється пан Трясило.
Од Лимана до Трубайла1
Трупом поле крилось.
Ізнемігся козаченько,
Тяжко зажурився,
А поганий Конецьпольський
Дуже звеселився;
Зібрав шляхту всю докупи
Та й ну частовати.
Зібрав Тарас козаченьків –
Поради прохати:
” Отамани-товариші,
Брати мої, діти!
Дайте мені порадоньку,
Що будем робити?
Бенкетують вражі ляхи
Наше безголов’я”.
“Нехай собі бенкетують,
Нехай на здоров’я!
Нехай, кляті, бенкетують,
Поки сонце зайде,
А ніч-мати дасть пораду, –
Козак ляха знайде”.
Лягло сонце за горою,
Зірки засіяли,
А козаки, як та хмара,
Ляхів обступали.
1 Трубайло – річка Трубіж, одна з приток Дніпра, на якій стоїть Переяслав.
Як став місяць серед неба,
Ревнула гармата;
Прокинулись ляшки-панки –
Нікуди втікати!
Прокинулись ляшки-панки,
Та й не повставали:
Зійшло сонце – ляшки-панки
Покотом лежали.
Червоною гадюкою
Несе Альта1 вісті,
Щоб летіли круки з поля
Ляшків-панків їсти.
Налетіли чорні круки
Вельможних будити;
Зібралося козачество
Богу помолитись.
Закрякали чорні круки,
Виймаючи очі;
Заспівали козаченьки
Пісню тії ночі, –
Тії ночі кривавої,
Що славою стала
Тарасові, козачеству,
Ляхів що приспала.
Над річкою, в чистім полі,
Могила чорніє;
Де кров текла козацькая,
Трава зеленіє.
Сидить ворон на могилі
Та з голоду кряче…
Згада козак гетьманщину,
Згада та й заплаче!
Було колись – панували,
Та більше не будем!
Тії слави козацької
Повік не забудем!”
1 Альта – притока Трубежа.
Умовк кобзар, сумуючи:
Щось руки не грають.
Кругом хлопці та дівчата
Слізоньки втирають.
Пішов кобзар по улиці –
З журби як заграє!
Кругом хлопці навприсядки,
А він вимовляє:
“Нехай буде отакечки!
Сидіть, діти, у запічку,
А я з журби та до шинку,
А там найду свою жінку,
Найду жінку, почастую,
З вороженьків покепкую”.