Скорочено “Дума про козака Голоту”

Ой полем, полем килиїмським, То шляхом битим ординським, Ой там гуляв козак Голота. Не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота. Правда, на козакові шати1 дорогії – Три семирязі2 лихії: Одна недобра, друга негожа, А третя й на хлів незгожа. А ще, правда, на козакові постоли в’язові, А онучі китайчані3 – Щирі жіноцькі рядняні; Волоки4 шовкові – Удвоє, жіноцькі щирі валові.

Правда, на козакові шапка-бирка5, Зверху дірка, Травою пошита, Вітром підбита, Куди віє, туди й провіє, Козака молодого прохолоджає, То гуляє козак Голота, погуляє, Ні города,

ні села не займає, На город Килію6 поглядає. У городі Килії татарин сидить бородатий, По горниці походжає, До татарки словами промовляє: “Татарко, татарко! Ой чи ти думаєш те, що я думаю? Ой чи ти бачиш те, що я бачу?” Каже: “Татарине, ой сідий, бородатий! Я тільки бачу, що ти передо мною по горницях походжаєш, А не знаю, що ти думаєш да гадаєш”. Каже: “Татарко! Я тебе бачу: в чистім полі не орел літає, – То козак Голота добрим конем гуляє.

Я його хочу живцем в руки взяти Да в город Килію запродати, Іще ж ним перед великими панами-башами вихваляти, За його много червоних, не лічачи, брати, Дорогії сукна,

не мірячи, пощитати”. То теє промовляє – дороге плаття надіває, На коня сідає, Безпечно за козаком Голотою ганяє. То козак Голота добре козацький звичай знає, – Ой на татарина скрива, як вовк, поглядає. Каже: “Татарине, татарине! На віщо ж ти важиш: Чи на мою ясненьку зброю, Чи на мого коня вороного, Чи на мене, козака молодого?” “Я, – каже, – важу на твою ясненьку зброю, А ще лучче на твого коня вороного, А ще лучче на тебе, козака молодого. Я тебе хочу живцем у руки взяти, В город Килію запродати, Перед великими панами-башами вихваляти І много червоних, не лічачи, набрати, Дорогії сукна, не мірячи, пощитати”. То козак Голота добре звичай козацький знає, Ой на татарина скрива, як вовк, поглядає. “Ой, – каже, – татарине, ой сідий же ти, бородатий! Либонь же ти на розум небагатий: Ще ти козака у руки не взяв, А вже козакові віри доняв, А вже за його й гроші пощитав. А ще ж ти між козаками не бував, Козацької каші не їдав І козацьких звичаїв не знаєш”. То теє промовляв, На присішках7 став. Без міри пороху підсипає, Татарину гостинця в груди посилає. Ой ще козак не примірився, А татарин ік лихій матері з коня покотився! Він йому віри не донімає, До його прибуває, Келепом8 межи плечі гримає, Коли ж огледиться, аж у його й духу немає.

Він тоді добре дбай. Коня татарського за поводи взяв, У город Січі припав, Там собі п’є-гуляє, Поле килиїмське хвалить-вихваляє: “Ой поле килиїмське! Бодай же ти літо й зиму зеленіло, Як ти мене при нещасній годині сподобило! Дай же, Боже, щоб козаки пили та гуляли, Хорошії мислі мали. І неприятеля під ноги топтали!” Слава не вмре, не поляже Од нині до віка. “Дума про козака Голоту” присвячена боротьбі українського народу проти татарських нападників. Події відносяться до XVI-XVII століть. У думі козак Голота протиставляється багатому татаринові. Козак тому й названий Голотою, що він бідний, убогий. Одяг на ньому старий, обідраний. Однак він має коня вороного й добру зброю. Козак не займає нікого без особливої потреби, татарин перший нападає на нього. Татарин багатий, але хижий та несправедливий.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Скорочено “Дума про козака Голоту”