Скорочено “Сузір’я Козлотура” Искандера
Герой повести, від імені якого ведеться оповідання, молодий поет, що працював після інституту в редакції однієї среднерусской молодіжної газети, був звільнений за прояви зайвої критичності й незалежності. Не занадто засмутившись із цього приводу й провівши прощальну ніч із друзями, він відправився в Москву, щоб звідти рушити на південь, на батьківщину, у благословенне абхазьке місто Мухус. У Москві йому вдалося надрукувати вірш у центральній газеті, і воно пішло на батьківщину як візитна картка героя, надеявшегося влаштуватися в республіканську
“До речі, – продовжив він, – чи не думаєш вертатися додому?” Так герой став співробітником сільськогосподарського відділу газети. Як і мріяв
У ті реформістські роки реформи особливо активно проводилися в сільському господарстві, і героєві хотілося розібратися в них. Він потрапив вчасно – саме проходила компанія “по козлотуризации” сільського господарства республіки. І головним пропагандистом її був завідувач
Цікаве починання, між іншим, – такі були історичні слова, загублені їм по прочитанні замітки. Слова ці сталі заголовком полуполосного нарису в газеті, присвяченого козлотуру, якому, можливо, призначено зайняти гідне місце в народному господарстві. Адже він, як говорилося в статті, у два рази важче звичайної кози (рішення м’ясної проблеми), відрізняється високої шерстистостью (підмогу легкої промисловості) і високої прыгучестью, що полегшує його випас на гірські схилах
Так почалося. Колгоспам було настійно рекомендоване підтримати починання справою. У газеті з’явилися рубрики, що регулярно висвітлювали проблеми козлотуризации. Кампанія набирала хід. Нарешті й нашого героя підключають до роботи, – газета відрядить його в Село Горіховий Ключ, звідки надійшов анонімний сигнал про переслідування, яким піддається нещасна тварина з боку нової колгоспної адміністрації
По дорозі в село з вікна автобуса герой дивиться на гори, у яких пройшло його дитинство. Він раптом почуває тугу за тимі часам, коли кози ще були козами, а не козлотурами, а тепло людських відносин, їхня розумність міцно втримувалися самим укладом сільського життя. Прийом, зроблений йому в колгоспному правлінні, злегка спантеличив героя
Не відриваючись від телефону, голова колгоспу наказав співробітниці по-абхазски: “Довідайся в цього лобуря, що йому потрібно”. Щоб не ставити голови в незручне положення, герой був змушений сховати своє знання абхазького. У результаті він познайомився із двома версіями взаємин колгоспників скозлотуром.
Версія по-російському виглядала цілком милостиво: підхопили ініціативу, створюємо умови, розробляємо власний раціон годівлі, і взагалі це, звичайно, цікаве починання, але тільки не для нашого клімату. Але те, що герой побачив сам і що почув по-абхазски, виглядало інакше. Козлотур, до якого запустили кіз, рішуче відмовлявся від свого на даний момент основної справи – відтворення власного роду, – він з дикою люттю кидався на нещасних кіз і рогами розкидав їх по загоні
“Нэнавидит!” – захоплено викликував голова по-російському. А по-абхазски розпорядився: “Вистачить!
А те ця сволота перекалічить наших кіз”. Шофер же голови, теж по-абхазски, додав: “Щоб я його з’їв на поминках того, хто це придумав!” Єдиною людиною, що доброзичливо поставився до козлотуру, виявився Вахтанг Бочуа, приятель героя, нешкідливий шахрай і краснобай, а також дипломований археолог, що об’їжджав колгоспи з лекціями про козлотуре. “Особисто мене залучає його шерстистость, – довірчо сказав Вахтанг.
– Козлотура треба стригти. Що я й роблю”. Герой виявився у важкій ситуації – він спробував написати статтю, що містила б правду й при цьому підходила б для його газети. “Ви написали шкідливу для нас статтю, – заявив Автандил Автандилович, познайомившись із тим, що вийшло в нашого героя. – Вона містить ревізію нашої лінії
Я перекладаю вас у відділ культури”. Так закінчилася участь героя в реформуванні сільського господарства. Платон Самсонович же продовжував розвивати й поглиблювати свої ідеї, він вирішив схрестити козлотура з таджицькою вовняною козою. І от отут гримнула звістка про статтю в центральній газеті, де висміювалися необгрунтовані нововведення в сільському господарстві, у тому числі й козлотуризация.
Редактор зібрав колектив редакції в себе в кабінеті. Передбачалося, що Мова йтиме про визнання редакцією своєї помилкової лінії, але в міру читання доставленого редактору тексту настановної статті голос редактора міцнів і наливався майже прокурорським пафосом, і вже здавалося, що саме він, Автандил Автандилович, першим помітив і сміло розкрив порочну лінію газети. Платонові Самсоновичу була оголошена сувора догана й зниження в посаді. Правда, коли стало відомо, що після случившегося Платон Самсонович злегка занедужав, редактор улаштував його на лікування в один із кращих санаторіїв
А газета початку таку ж енергійну й натхненну боротьбу з наслідками козлотуризации. …На состоявшемся в ті дні в Мухусе сільськогосподарській нараді герой знову зустріла голову з Горіхового Ключа. “Ради?
” – запитав герой голови. “Дуже гарне починання, – обережно почав голова. – Одного боюся, раз козлотура скасували, виходить, щось нове буде”. – “Дарма боїтеся”, – заспокоїв його герой
Однак прав виявився лише почасти. Що оправився й набрався сил після лікування в санаторії Платон Самсонович поділився з героєм своїм новим відкриттям – він виявив у горах якусь зовсім неймовірну печеру з оригинальнейшей розцвіченням сталактитів і сталагмітів, і якщо побудувати туди канатну дорогу, туристи із усього миру тисячами будуть валити в цей підземний палац, у цю казку Шехерезады. Платона Самсоновича не протверезило резонне зауваження героя, що таких печер у горах тисячі. “Нічого подібного”, – твердо відповів Платон Самсонович, і герой помітив уже знайомий по “часах козлотура” пропасний блиск у нього очах
(2 votes, average: 4.00 out of 5)