| Знову я в селі. Ходжу на полювання, Пишу мої вирши – живеться легко. Учора, стомлений ходьбою по болоту, Заблукав я в сарай і заснув глибоко. Прокинувся: у широкі щілини сараю Дивляться веселого сонця промені. Воркоче голубка; над дахом літаючи, Кричать молоді граки, Летить і інший якийсь птах – По тіні довідався я воронові саме; Чу! шепіт якоїсь… а от низка Уздовж щілини уважних очей! Всі сірі, карі, сині вічка Змішалися, як у поле квіти. У них стільки спокою, волі й пещення, У них стільки святої доброти! ПРО, милі шахраї! Хто часто їх бачив, Той, вірю я, любить селянських дітей… Я деливал з ними грибні набіги: Розкопував листи, обшарював пні, Намагався примітити грибне містечко, А ранком не міг нізащо відшукати. ” Глянь-Ка, Савося, яке колечко!” Ми обоє нагнулися, так разом і хвать… * * * – Досить, Ванюша! гуляв ти чимало, Пора за роботу, рідний! – Але навіть і праця обернеться спочатку До Ванюші ошатною своєю стороною. Він бачить, як поле батько вдобрює, Як у пухку землю кидає зерно, Як поле потім зеленіти починає, Як колосся росте, наливає зерно…Отже, обернути ми зобов’язані до речі Інший стороною медаль. Покладемо, селянська дитина вільно Росте, не вчачись нічому, Але виросте він, якщо Богові завгодно, А сгибнуть ніщо не заважає йому. Покладемо, він знає лісові доріжки, Гарцює верхи, не боїться води, Зате нещадно їдять його мошки, Зате йому рано знайомі праці… * * * Один раз, у студену зимову пору Я з лісу вийшов; був сильний мороз. Дивлюся, піднімається повільно в гору Конячка, що везе хмизу віз, И, прямуючи важливо, у спокої чинному, Конячку веде на вуздечку мужичок У більших чоботах, у кожушку овчинному, У більших рукавицях… а сам з нігтик! – Здорово, парнище! – “Ступай собі мимо!” – Уж боляче ти грізний, як я подивлюся! Звідки дровишки? – “З лісу, звичайно; Батько, чуєш, рубає, а я відвожу”. (У лісі лунала сокира дроворуба.) – А що, у батька-те більша сім’я? – ” Сім’я-Те більша, так два чоловіки Всього мужиків-те: батько мій так я…” – Отож воно що! иа як кликати тебе? – “Уласом”. – А який тобі годик? – “Шостий минув… Ну, мертва!” – крикнув малюточка басом, Рвонув на вуздечку й швидше покрокував… |
