Скорочено повести Вечір напередодні Івана Купала Гоголя Н. В
Вечір напередодні Івана Купав Фома Григорович не любив переказувати те саме. Один раз він розповів своє минуле, а присутній пан надрукував її. І от приїжджають добродії до дячка й показують йому цю книжечку. Фома Григорович дуже розсердився, сказав: “… Бреше, сучий москаль”. А потім розповів нам цю історію.
Дід його вмів чудно розповідати, але головне в його оповіданнях було те, що він ніколи не брехав, і щоб він не розповів – так воно й було. Років сто назад це село було бідним хутором, хат десять усього, тільки по диму й можна було
Рідна тітка діда містила в той час шинок на нинішньої Опошнянской дорозі, на якій часто разгульничал Басаврюк, так кликали ту бесівську людину. Ні за які благополуччя на світі не погодилася б тітка прийняти від нього подарунки. Від цих подарунків потім відв’язатися не можна: “кинеш у воду – пливе чортячий перстень або намисто поверх води, і до тебе ж у руки”. У селі була церква й жив при ній ієрей батько Панас. Він
Але сам насилу ноги відніс. Тоді батько Панас оголосив, що всякого, хто спознается з Басаврюком, стане вважати за католика, ворога Христової церкви й усього людського роду. У селі в козака на прізвисько Корж був працівник Петро Безрідний. У бедного Петруся була всього-на-всього одна сіра світка, у якій було більше дір, чим злотих у жида.
У старого Коржа була дочка-красуня. А якщо хлопець і дівчина живуть близько друг від друга, те зрозуміло що виходить. Раз Пидорка цілувала Петруся, а старий Корж відкрив двері хати й побачив.
Зняв він зі стіни нагайку й хотів провчити добре Петруся, але шестирічний брат Пидорки, Ивась, упросив батька не бити Петруся. Зажурилися закохані, а отут і богатий лях став ходити до Коржа часто в гості. Один раз, вся в сльозах, Пидорка взяла на руки Ивася й відправила його до Петрусю сказати, що батько її неволить вийти за нелюбимого ляха. І весілля вже готовить. Петрусь із горя пішов у шинок, але не заливалося горе Горелкою, легше не ставало.
І зустрівся йому в шинку Басаврюк, що сказав, що лиху Петруся може допомогти тільки золото. Басаврюк дасть йому золота, тільки одне зажадає від Петра. А Петрові візьми й скажи: “Диявол! Давай його!
На всіх готів! ” І ляснули вони по руках. На Івана Купала повинен був Петро зірвати квітка папороті, що цвіте один тільки день у році. Привів його Басаврюк до трьох пагорків, де квітів багато було різних.
Отут і прості листи папороті росли. І раптом, “глядь, червоніє маленька квіткова брунька й, начебто живаючи, рухається. Справді, чудо!
Спалахнула зірочка, щось тихо затріщало й квітку раз-иернулся перед його очами, немов полум’я освітивши й інші біля себе…” “Тепер пора! ” – подумав Петро й простягнув руку. Дивиться, тягнуться із-за нього сотні волохатих рук також до квітки, а за ним щось перебігає з місця на місце. …Замруживши ока, смикнув він за стеблинку, і квітка залишилася в його руках.
Усе затихло. На пні виявився сидячої Басаврюк, весь синій, як мрець. “Потім особа його ожило, ока блиснули, і він сказав, що яга вороти-лась. Він попередив Петра, що стане зараз перед ним красуня й робити він повинен усе, що вона йому накаже.
Здалася перед Петром хатинка на курьих ніжках, потім собака, що перетворилася в кішку, замість кішки з’явився баба з особою зморщеним. Аж мурашки пішли по спині Петра. Вирвала відьма в нього квітка, сприскала його якоюсь водою, довго пошептала над ним, а потім Петру повернула зі словами: “Кидай!
” Петро кинув, але квітка не впала, а довго летів по повітрю й плавно опустився дуже далеко від Петра. Баба сказала, що в цьому місці копати потрібно. Викопав Петро копанний залізом скриня, так скриня стала йти в землю. Відьма й говорить йому: “Ні, не видать тобі золота, покамест не дістанеш крові людської! ” Підвела вона до нього дитя років шести, накритого простинею, і показала, що треба відітнути йому голову.
Остовпів Петро, зірвав простигни з дитини й уви-справ, що це Ивась. Кинувся він з ножем на відьму, да Басаврюк його зупинив: “А що ти обіцяв за дівчину? ” А обіцяв Петро робити все, що йому скажуть. Освітилося все під землею, і побачив Петро червінці, дорогі камені в скрині тім. Очі його зайнялися, розум скаламутився, як божевільний, схопив він ніж і відітнув голову дитині.
Відьма напилася крові. Не пам’ятав Петро, як добіг до будинку, і звалився на землю. А коли він прокинувся через два дні й дві ночі, то не міг нічого згадати, тільки уви-нел біля себе два мішки золота. Відніс він золото Коржу, полякові дали дулю під ніс, а Петро й Пидорка зіграли весілля.
Тільки зник Ивась у той день, коли зустрів Петро Басаврюка, так так і не з’явився. У селі говорили, що украли його цигани. Почали жити Петро й Пидорка як пан з панною.
Усе в них є, все блищать, так добрі люди стали говорити, що не буде добра від чорта, тому як ще звідки, як не від нього, могло прийти до Петра таке багатство, та й дитина пропала в той же час із будинку. Не пройшло й місяця, як Петруся ніхто довідатися не міг. Сидить він у замисленості, сполотнів, схуд і все намагається щось згадати, гризе його щось “…
Подивиться на мішки – “постій, постій, забув!” – кричить, і знову вдумається. Що не робила Пидорка – нічого не допомагало. Уже й сніг став танути, а Петро її сидить посередині хати, як прикутий, поставивши ноги на мішки із золотом, і гнівається, що не може щось згадати.
Життя не в життя стала Пи-дорке, вона теж стала марніти. Раз напередодні Івана Купала пішла вона до чаклунки, що жила у Ведмежому яру. Привела вона чаклунку до Петра, що у нестямі лежав на крамниці. Раптом Петро затремтів, волосся в нього піднялися сторчма, як закричить він: “Згадав, згадав!” З усією сили пустив він сокира в бабу, баба пропала, а дитя років семи з накритої головою стало посередині хати.
Простирадло злетіло, і Пидорка довідалася Ивася. Але приведення від голови до ніг покрилося кров’ю й зникло, освітивши й хату червоним кольором. Вискочила вона в нестямі на вулицю, збіглися люди.
А коли ввійшли в будинок, то в ньому було повно диму, а там, де стояла Петро, тільки купка попелу залишилася так ще пара піднімався. Кинулися до мішків із золотом, а там тільки черепки биті виявилися. У жаху стояли козаки, не сміючи поворухнутися. Пидорка дала обітницю йти на богомілля, куди вона пішла, ніхто сказати не міг.
А в той день здався в селі знову Басаврюк. Але всі стали бігти від нього. Вирішили, що це сатана прийняв людський вигляд.
А потім і зовсім з хутора все в село перебралися. Зібралися раз старшини в шинку в тітки. На столі в них був смажений баран. Розповідали про чудах різний. Отут здалося комусь, що ожив баран, очі його засвітилися, з’явилися чорні щетинисті вуси…
Усе негайно довідалися в баранячій голові народжу Басаврюка. Старшини за шапки й утекли із шинку. Іншим разом сам церковний староста побачила як чарка сама йому низько вклоняється. З тих пор батько Панас став ходити по селу зі святою водою й ганяти чортів.
Так ще тітка покійного діда скаржилася, що щовечора хтось стукає в дах і дряпається по стіні. Тепер на цьому місці, де коштує село, усе спокійно.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)