Скорочено “Полковникові ніхто не пише” Маркеса
Дія розвертається в Колумбії в 1956 р., коли в країні відбувалася запекла боротьба між політичними угрупованнями й панувала обстановка насильства й терору. На окраїні маленького провінційного містечка в будиночку, критому пальмовими листами, з облупленими стінами живе запала в убогість стара подружня пара. Полковникові сімдесят п’ять років, це “міцно свинченный суха людина з очами, повними життя”. У дощовий жовтневий ранок полковник почуває себе як ніколи погано: нудота, слабість, болю в шлунку, “немов внутрішності гризли дикі звірі”.
И
Ишь, нарядився, гарчить дружина, начебто відбулося щось незвичайне. Звичайно, незвичайне, парирує полковник, за стільки років перша людина вмерла своєю смертю. Полковник направляється в будинок покійного, щоб виразити співчуття його матері, а потім разом з іншими супроводжує труну на цвинтар. Дон Сабас, хресний
Кум – один з колишніх соратників полковника, єдиний керівник партії, що уник політичних переслідувань і продовжує жити в містечку. Напівроздягнений алькальд з балкона муніципалітету вимагає, щоб похоронна процесія згорнула на іншу вулицю, наближатися до казарм заборонено, у них облогове положення. Повернувшись зі цвинтаря, полковник, перемагаючи нездужання, доглядає за півнем, що залишився від сина – аматора півнячих боїв. Дев’ять місяців назад Агустина вбили за поширення листівок, зрешетили кулями під час півнячого бою. Чим годувати півня, ламає голову старий, адже їм із дружиною самим є чогось
Але треба протриматися до січня, коли почнуться бої. Півень – не тільки пам’ять про загиблого сина, але й надія на можливість солідного виграшу. У п’ятницю, як звичайно, полковник відправляється в порт зустрічати поштовий катер. Він проробляє це регулярно протягом п’ятнадцяти років, щораз випробовуючи хвилювання, що гнітить, як страх. І знову йому немає ніякої кореспонденції. Лікар, що одержав пошту, дає йому на час свіжі газети, але важко віднімати що-небудь між рядків, залишених цензурою
Знову звучить надтріснута бронза дзвонів, але тепер це дзвона киноцензуры. Батько Анхель, що одержує поштою анотований покажчик, ударами дзвона сповіщає паству про моральний рівень фільмів, що йдуть у місцевому кінотеатрі, а потім шпигує за парафіянами. Відвідуючи хворих старих, лікар вручає полковникові листки – нелегальні зведення останніх подій, видрукувані на мімеографі, Полковник відправляється в кравецьку майстерню, де працював син, передати листівки друзям Агустина. Це місце – його єдиний притулок. З тих пор як товариші по партії були вбиті або вислані з міста, він відчуває гнітючу самітність
А безсонними ночами його долають спогаду об закончившейся п’ятдесят шість років тому громадянській війні, на якій пройшла його юність. У будинку нема чого є. Після загибелі сина старі продали швейну машинку й жили на виручені за неї гроші, а на зламані настінні годинники й картину покупців так і не найшлося. Щоб сусіди не догадалися про їхнє тяжке становище, дружина варить у казанку камені. Найбільше в цих обставинах полковника турбує півень
Не можна підвести друзів Агустина, які відкладають гроші, щоб поставити на півня. Наступає чергова п’ятниця, і знову в прибулій пошті для полковника нічого немає. Читання запропонованих лікарем газет вызывaeт роздратування: з тих пор як увели цензуру, у них пишуть тільки про Європу, неможливо довідатися, що відбувається у власній країні. Полковник почуває себе обманутим. Дев’ятнадцять років тому конгрес прийняв закон про пенсію ветеранам. Тоді він, учасник громадянської війни, почав процес, що повинен був довести, що цей закон поширюється й на нього
Процес тривав вісім років Знадобилося ще шість років, щоб полковника включили до списку ветеранів. Це повідомлялося в останньому отриманому їм листі. І з тих пор – ніяких звісток. Дружина наполягає, щоб полковник перемінив адвоката
Що за радість, якщо гроші сунуть їм у труну, як індіанцям. Адвокат умовляє клієнта не втрачати надії, бюрократична тяганина звичайно тягнеться роками. До того ж за цей час змінилося сім президентів і кожний щонайменше десять разів міняв кабінет міністрів, кожний міністр міняв своїх чиновників не менш ста разів. Йому ще можна вважати, повезло, він адже одержав свій чин у двадцятиліття; віці, а от його більше старші бойові друзі так і вмерли, не дочекавшись рішення їх питання
Але полковник забирає доручення. Він має намір подати клопотання знову, нехай навіть для цього прийде знову збирати всі документи й чекати ще сто років. У старих папір він відшукує газетну вирізку дворічної давнини про адвокатську контору, що обіцяла активне сприяння в оформленні пенсії ветеранам війни, і пише туди лист: либонь питання зважиться раніше, ніж скінчиться строк заставної додому, а до цього ще два роки. Листопад – важкий місяць для обох старих, їхні хвороби загострюються. Полковника підтримує надія, що от-от прийде лист. Дружина вимагає позбутися від півня, але старий завзято стоїть на своєму: будь-що-будь треба дочекатися початку боїв
Бажаючи допомогти, товариші сина беруть на себе турботу про прокорм півня. Іноді дружина полковника відсипає в нього маїсу, щоб зварити собі й чоловікові хоч небагато каші. Якось у п’ятницю полковник, що прийшов зустрічати поштовий катер, перечікує дощ у конторі дона Сабаса.
Кум наполегливо радить продати півня, за нього можна виручити дев’ятсот песо. Думка про гроші, які допомогли б протриматися ще року три, не залишає полковника. За таку можливість вхоплюється і його дружина, пытавшаяся зайняти грошей у батька Анхеля під обручки й, що одержала від воріт поворот. Кілька днів полковник морально готується до розмови з доном Сабасом. Продати півня здається йому блюзнірством, це однаково що продати пам’ять про сина або самого себе
И все-таки він змушений відправитися до кума, але той веде тепер мовлення тільки про чотириста песо. Дон Сабас – аматор поживиться чужим добром, зауважує лікар, що довідався про майбутню угоду, – адже він доносив алькальдові на супротивників режиму, а потім скуповував за безцінь майно своїх товаришів по партії, яких висилали з міста. Полковник вирішує не продавати півня
У більярдному салоні, де він спостерігає за грою в рулетку, відбувається поліцейська облава, а в нього в кишені листівки, отримані від друзів Агустина. Полковник у перший раз виявляється віч-на-віч із людиною, що вбила його сина, але, виявивши самовладання, вибирається з оточення. Вогкими грудневими ночами полковника гріють спогаду про бойову юність. Він усе сподівається з найближчим катером одержати листа. Підтримує його й те, що вже почалися тренувальні бої і його півень немає рівних
Залишається потерпіти сорок п’ять днів, переконує полковник запалу в розпач дружину, і на її питання, що вони будуть їсти все це час, рішуче відповідає: “Дерьмо”.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)