Скорочено “Письменник, читач, критик” Лакшина
Говорять, що критика на те й існує, щоб допомагати письменникові виправити недоліки його пера. Нав’язані ради рідко приносять користь, художник повинен думати сам, інше справа, що принципова літературна суперечка звичайно сам по собі буває небезкорисний, критика не повинна бути неодмінно приємної письменникові. Її обов’язок захищати права читачів і оберігати його від вульгарності, бездарності, ідейної порожнечі, нехай краще образиться письменник, так читач буде не внакладе. У серйозній критиці думка, підказана книгою або прямо витягнута
Більшу критику народжує більша Література. Змусити думати читачів – це значить і письменника самим нормальним, природним шляхом підсунути в його думках і висновках. Кепсько, коли критик почуває себе людиною касти. Критик повинен бути близький читачеві
Людям байдужим, із глухотою до мистецтва, не варто було б займатися критикою. “Убити гарну книгу, – говорив Мільтон, – майже те ж, що вбити людини”. “Книги треба читати так само зосереджено й неквапливо, як вони писалися”. В очах критики література занадто часто виглядає не підручником життя, а, навпроти,
Значення літератури як джерела пізнання, що не просто задовольняє людської допитливості, але й важливого для практичної діяльності партії робітничого класу, так уважав Луначарский. Усякий письменник, що підмінює життєвий образ надуманим, є брехуном і зрадником стосовно партії, партійність мистецтва невідривна від його правдивості. Великий художник створює характери, у яких світиться життя в її благороднейших і кращих проявах. Але одна справа сконструювати ці якості героя, інше – угадати “ідеальне” початок у життєвій строкатості реальних, прозаїчних, знайомих кожному відносин і осіб. По суті, це вміння добувати поезію із прози, як зауважував ще Бєлінський, і є безсумнівна ознака справжнього мистецтва
Суд читача – вища інстанція для літератури. Забобони критики, а дорівнює і її достоїнства, виникають як відбиття читацької психології, настроїв тої або іншої частини читацького середовища. Говорять, що немає на світі такої порожньої й нерозумної книги, на яку не найшлося хоча б одного співчуваючого їй читача, і точно так само – немає такого сумнівного критичного судження, що не було б хоч кимсь розділено й підхоплено. Поважати читача – не значить лестити йому – “мистецтво повинне бути зрозуміло масам”.
Істинно значним творам мистецтва далеко не завжди при першій їхній появі влаштовувалася заслужена зустріч, звичайно лише через деякий час вони одержували повне визнання публіки й критики. Говорять, що література має таку критику, яку вона заслуговує, але буває й навпаки. Ріст свідомості читачів, їхня участь у літературному житті – незаперечний і доброчинний факт наших днів. Література – обопільна справа читачів і письменників, а тому й відповідальність за неї, за її успіхи й рух повинна бути обопільної. Але нехай і критик не коштує осторонь від цього кревного сполучника
Читачі хочуть бачити критикові партійної за духом, безстрашної й прямодушної в підтримці правди, у захисті інтересів народу. Вони хочуть, щоб все талановитому й сміливе в мистецтві знаходило підтримку й кваліфікований суд, а не бездарне, брехливе й конъюктурное підлягало б безжалісному осміянню
(2 votes, average: 4.00 out of 5)