Скорочено ПАН ТА ІВАН В ДОРОЗІ – СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ
Побратались пан з Іваном,
По світі мандрують,
Разом їдять, розмовляють,
Разом і ночують…
На кожному через плечі
Висить по торбині,
Лиш пан таки у чемерці,
Іван у свитині…
Ідуть вони дорогою,
Стали ночувати.
Аж задумав пан поганий
Хлопа ошукати…
Та й говорить до Івана:
“Знаєш що, Іване?
То нам варто б попоїсти!..”
“То що ж? їжмо, пане!..”:
“Але знаєш що, Іване?
Починаймо з твої!
А як твоя спорожніє,
То тоді до мої!”
“Добре, пане!” – Іван каже,
Зняв
На травиці зеленії
Постелив свитину.
Попоїли таки добре:
Комара здушили…
Рано встали, до снідання
Торбину кінчили.
Прийшов вечір. Знов у полі
Стали ночувати.
Вже панову отеє б торбу
Треба починати.
Але пан про те ні слова,
На землі лягає,
Кладе торбу під голови,
Хлопа замовляє:
“Що би ти робив, Іване, –
Став його питати, –
Якби тобі довелося
Таке поле мати?..”
“А що ж, пане, я орав би,
Хлібом засівав би
Та ходив би до Адесу,
Сіль і гроші мав би…”
“А що я – не так робив би,
Пан почав казати:
Я казав би на сім полі
Місто збудувати…
Там би в мене стояв палац,
Там підряд крамниці,
Там перекупки з булками,
А тут дві різниці…
Отоді приходь, Іване,
В мене балювати!..
“Ет, спасибі, – Іван каже,
Лучче будем спати!..”
Незабаром на все горло
Став Іван хропіти,
Незабаром коло него
Став і пан сопіти…
Тільки що пан заснув добре,
Іван підійнявся
Та до панської торбини
Як сам присотався…
То і курку, і печеню,
І кавалок кишки –
Все, що було у торбині,
Стеребив до кришки.
Пробудився пан раненько.
Пропаща людина!
І сам, бідний, хоче їсти,
І пуста торбина.
Розбуджає він Івана
Та й його питає.
А Іван стиснув плечима
Та й одповідає:
“А що ж, пане, та ж ви вчора
Місто будували:
Тут стояли дві різниці,
Там булки стояли!..
А по місті, звісне діло,
Собаки ходили!..
То вони-то вашу торбу,
Певне, стеребили!”
Посвистав пан по торбині,
Нічого діяти!..
“Вставай, – каже, – вже, Іване!
Пора мандрувати “.
Пішли вони, ідуть степом,
Тяженько зморились…
Аж насилу перед вечір
До села прибились.
Відчиняють коловорот,
Аж блукає гуска.
Іван гуску – та в торбину:
Є вже і закуска…
Повернули в пусту хату,
Гуску спорядили:
Общипали, обшмалили,
У піч посадили…
Але пан гадає знову
Хлопа ошукати.
“Знаєш, – каже, – що, Іване?
Ми лягаймо спати!
Та кому із нас присниться
Кращая закуска,
То вже ціла тому взавтра
Достанеться гуска!..”
“Та як спати, то і спати,
Не батька питати!”
Постелив Іван свитину
Та й лягає спати…
Але рівно в опівночі
Іван пробудився,
Із’їв собі цілу гуску
Та й знов положився.
Встає рано й пан голодний
Та й давай казати,
Як то він во сні до Бога
Ходив балювати,
Та якії там потрави
Йому подавали,
Як його й самі святії
Їсти припрошали…
“Ані слова! – Іван каже: –
Ваша правда, пане!
Я сам бачив, як ви їли
Якісь марципани…
Та й дивлюсь, що не голодні,
Маєте закуску,
Та до печі помаленьку,
Та й стеребив гуску!..”
“Чи ж то правда? – пан питає. –
Всю із’їв, Іване?”
“Та аби я так здоров був,
Як всю із’їв, пане!..”
Димом здимів пан із хати,
А Іван озвався:
“Хтів пан когось ошукати,
Та й сам ошукався!..”
(2 votes, average: 4.50 out of 5)