Скорочено Одиссея Гомера
Троянська війна була затіяна богами для того, щоб скінчився час героїв і наступив нинішній, людський, залізний вік. Хто не загинув у стін Трої, той повинен загинути по дорозі назад. Більшість уцілілих грецьких вождів поплили на батьківщину, як плили на Трою, – загальним флотом через Егейське море. Коли вони були на полпути, морський бог Посейдон гримнув бурою, кораблі розметало, люди потонули у хвилях і розбилися об скелі.
Урятуватися призначено було тільки вибраним. Але й тим довелося нелегко. Мабуть, тільки старому мудрому Нестору вдалося
Менелая з повернутої йому Оленою занесло вітрами далеко в Єгипет, і він дуже довго добирався до своєї Спарти. Але довше всіх і сутужніше всіх був шлях хитромудрого царя Одиссея, якого море носило по світлу десять років. Про його долю й склав Гомер свою другу поему: “Муза, скажи мені про того великодосвідченого чоловіка, що, / Мандруючи довго від дня, як святий
“Одиссея” – поема казкова й побутова, дія її розвертається, з одного боку, у чарівних краях велетнів і чудовиська, де скитался Одиссей, з іншого боку – у його маленькому царстві на острові Итака й у її околицях, де чекали Одиссея його дружина Пенелопа і його син Телемах. Як в “Илиаде” для оповідання обраний тільки один епізод, “гнів Ахілла”, так і в “Одиссее” – тільки самий кінець його мандрівок, останні два перегони, з далекого західного краю землі до рідний Итаки. Про усім, що було раніше, Одиссей розповість на бенкеті в середині поеми, і розповість дуже стисло: на всі ці казкові пригоди в поемі доводиться сторінок п’ятдесят із трьохсот В “Одиссее” казка оттеняет побут, а не навпаки, хоча читачі, і древні й сучасні, охотнее перечитували й згадували саме казку. У Троянській війні Одиссей дуже багато зробив для греків – особливо там, де потрібна була не сила, а розум. Це він догадався зв’язати наречених Олени клятвою спільно допомагати її обранцеві проти будь-якого кривдника, а без цього військо ніколи не зібралося б у похід.
Це він залучив у похід юного Ахілла, а без цього перемога була б неможлива Це він, коли на початку “Илиади” грецьке військо після загальної сходки ледь не ринулося з-під Трої в дорогу назад, зумів його зупинити. Це він умовляв Ахілла, коли той посварився з Агамемноном, повернутися в бій. Коли після загибелі Ахілла збруя вбитого повинен був одержати кращий воїн грецького стана, їх одержав Одиссей, а не Аякс. Коли Трою не вдалося взяти осадою, це Одиссей придумав побудувати дерев’яного коня, у якому сховалися й проникнули в такий спосіб у Трою самі хоробрі грецькі вожді, – і він у них числі Богиня Афіна, покровителька греків, найбільше з них любила Одиссея й допомагала йому на кожному кроці.
Зате бог Посейдон його ненавидів – ми незабаром довідаємося чому, – і це Посейдон своїми бурами десять років не давав йому добратися до батьківщини. Десять років під Троєю, десять років у мандрівках, – і тільки на двадцятий рік його випробувань починається дія “Одиссеи”. Починається воно, як і в “Илиаде”, “Зевсовой волею”. Боги радяться, і Афіна заступається перед Зевсом за Одиссея. Він вплену в закоханої в нього німфи Калипсо, на острові в самій середині широкого моря, і нудиться, дарма бажаючи “бачити хоч дим, від рідних берегів удалечині висхідний”.
А в царстві його, на острові Итака, всі вже вважають його загиблої, і околишні вельможі вимагають, щоб цариця Пенелопа обрала собі з них нового чоловіка, а острову – нового пануючи Їх більше сотні, вони живуть в Одиссеевом палаці, буйно бенкетують і п’ють, розоряти Одиссеево господарство, і розважаються з Одиссевими рабинями. Пенелопа намагалася їх обдурити: вона сказала, що дала обітницю оголосити своє рішення не раніше, ніж витче саван для старого Лаерта, Одиссеева батька, що от-от умре. Удень вона в усіх на очах ткала, а вночі таємно розпускала виткане.
Але служниці видали її хитрість, і їй сутужніше стало пручатися наполяганням наречених. З нею син її Телемах, якого Одиссей залишив ще дитиною; але він молодий, і з ним не рахуються. І от до Телемаху приходить незнайомий мандрівник, називає себе старим іншому Одиссея й дає йому рада: “Споряди корабель, обійди околишні землі, збери вести про зниклому Одиссее; якщо почуєш, що він живий, – скажеш нареченим, щоб чекали ще рік; якщо почуєш, що мертво, – скажеш, що справиш поминки й схилиш матір до заміжжя”. Порадив і зник, тому що в образі його з’явилася сама Афіна. Так Телемах і надійшов.
Наречені противилися, але Телемаху вдалося піти й сісти на корабель непоміченим, тому що й у цьому йому допомогла все та ж Афіна. Телемах пливе на материк – спершу в Пилос до старезного Нестора, потім у Спарту до тільки що що вернулись Менелаю й Олені Балакучий Нестір розповідає, як плили герої з-під Трої й тонули в бурі, як загинув потім в Аргосе Агамемнон і як помстився вбивці його син Орест; але про долю Одиссея він нічого не знає. Гостинний Менелай розповідає, як він, Менелай, заблудившись у своїх мандрівках, на єгипетському березі підстеріг віщого морського старця, тюленьего пастуха Протея, що вмів звертатися й у лев, і у вепра, і в барса, і в змія, і у воду, і в дерево; як боровся він із Протеєм, і здолав його, і довідався в нього дорога назад, а заодно довідався й про те, що Одиссей живий і страждає серед широкого моря на острові німфи Калипсо.
Обрадуваний цією звісткою, Телемах збирається відвертати на Итаку, але отут Гомер перериває своє оповідання про нього й звертається до долі Одиссея. Заступництво Афіни допомогло: Зевс посилає до Калипсо вісника богів Гермеса: час настав, настав час відпустити Одиссея. Німфа горює: “Для того чи я врятувала його з моря, для того лихотела обдарити його бессмертьем? ” – але ослухатися не сміє.
Корабля в Одиссея немає – потрібно сколотити пліт. Чотири дні він працює сокирою й буравом, на п’ятий – пліт спущений. Сімнадцять днів пливе він під вітрилом, правлячи по зірках, на вісімнадцятий вибухає бура. Це Посейдон, увидя героя, що вислизає від нього, взмел безодню чотирма вітрами, колоди розлетілися, як солома. “Ах, навіщо не загинув я під Троєю!
” – закричав Одиссей. Допомогли Одиссею дві богині: добра морська німфа кинула йому чарівне покривало, що рятує від затоплення, а вірна йому Афіна вгамувала три вітри, залишивши четвертий нести його вплав до ближнього берега. Два дні й дві ночі пливе він, не стуляючи око, а на третій хвилі викидають його на сушу.
Голий, втомлений, безпомічний, він заривається в купу листів і засипає мертвим сном. Це була земля блаженних феаков, якими правил добрий цар Алкиной у високому палаці: мідні стіни, золоті двері, що шитие тканини на крамницях, спілі плоди на гілках, вічне літо над садом. У царя була юна дочка Навсикая; уночі їй з’явилася Афіна й сказала: “Незабаром тобі заміж, а одяги твої не випрані; збери служниць, візьми колісницю, ступайте до моря, виперіть плаття”. Виїхали, випрали, висушили, стали грати в м’яч; м’яч залетів у море, дівчини голосно скрикнули, лемент їх розбудив Одиссея. Він піднімається з кущів, страшною, покритою морською засохлою тванню, і молить: ” чиНімфа ти або смертна, допоможи: дай мені прикрити наготу, укажи мені дорогу до людей, і так пошлють тобі боги доброго чоловіка”.
Він обмивається, умащается, одягається, і Навсикая, любуючись їм, думає: “Ах, якби дали мені боги такого чоловіка”. Він іде в місто, входить до царя Алкиною, розповідає йому про своє лихо, але себе не називає; торкнутий Алкиной обіцяє, що феакийские кораблі відвезуть його, куди він не попросить. Одиссей сидить на Алкиноевом бенкету, а мудрий співак Демодок розважає бенкетуючими піснями.
“Проспівай про Троянську війну!” – просить Одиссей; і Демодок співає про Одиссеевом дерев’яний кін і про узяття Трої. В Одиссея сльози на очах “Навіщо ти плачеш?
– говорить Алкиной. – Для того й посилають боги героям смерть, щоб нащадки співали їм славу. Вірно, у тебе впав під Троею хтось із близьких?
” І тоді Одиссей відкривається: “Я – Одиссей, син Лаерта, цар Итаки, маленької, кам’янистої, але дорогою серцю… ” – і починає оповідання про своїх скитаниях. В оповіданні цьому дев’ять пригод Перша пригода – у лотофагов. Бура віднесла Одиссееви кораблі з-під Трої на далекий південь, де росте лотос – чарівний плід, покуштувавши якого людина забуває про всім і не хоче в житті нічого, крім лотоса.
Лотофаги почастували лотосом Одиссеевих супутників, і ті забули про рідний Итаке й відмовилися плисти далі. Силою їх, що плачуть, відвели на корабель і пустилися впуть. Друга пригода – у киклопов. Те були дивовижні велетні з одним оком посередині чола; вони пасли овець і кози й не знали вина.
Головним серед них був Полифем, син морського бога Посейдона. Одиссей з дюжиною товаришів заблукав у його порожню печеру. Увечері прийшов Полифем, величезний, як гора, загнав у печеру череда, загородив вихід брилою, запитав: “Хто ви? ” – “Мандрівники, Зевс наш хоронитель, ми просимо допомогти нам”. – “Зевса я не боюся!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)