Скорочено “Мужицька арифметика” Васильченка

Нашого “соціального” віце-прем’єра раптом пробило на відвертість. Перед журналістами. Щоправда, не українськими, а поль­ськими. І не тому, що у Варшаві повітря інакше, а тому, що тамтешні представники ЗМІ не завжди знають тонкощі наших реалій і не будуть ставити зайвих запитань.

Інша справа – Україна. Як, на вашу думку, співвітчизники віце-прем’єра прореагують на отаке його одкровення: “Україна виживає завдяки тому, що 4,9 мільйони людей одержують 100 доларів пенсії”. Перша реакція вже відома: віце-пре­м’єр недоговорює, бо ще,

як мінімум, 5 мільйонів пенсіонерів мають ненабагато більшу пенсію: 100-120 доларів на місяць.

Суттєвішим виглядає інше запитання, руба: яка Україна виживає завдяки тому, що прирікає на злиденне існування щонайменше 10 мільйонів своїх громадян? Депутати Верховної Ради, чия місячна зарплата складає дворічний заробіток середньостатистичного українця? Чи ті кілька індивідуїв, котрі регулярно фігурують у рейтингах найбагатших людей України, Європи і світу? Цілком ймовірно. Цілком!

Ще одне необхідне уточнення: а 100 доларів – це мало чи дуже мало? В одному з нещодавніх інтерв’ю вищезгаданий віце-прем’єр, посилаючись

на досвід Європи, заявив, що прийнятною сумою є 300 євро. На місяць. Мається на увазі – пенсії. Даруйте, але це знову брехня. Західну Європу, конкретно – провідні країни Євросоюзу лихоманить від масових акцій соціального протесту, суть яких – вимога збільшити пенсії. Нинішнього рівня вже недостатньо. Особливо в умовах перманентних криз. А що ж це за “недостатній рівень”? Середньоєвропейська пенсія складає 900-1000 євро на місяць. І цього замало для нормальної людської екзистенції, себто існування. А наш віце-прем’єр каже, що і на 300 євро в місяць українським пенсіонерам у найближчі 2-3 роки можна і не сподіватися. Живіть на те, що дають!

Донецький губернатор пішов іще далі. Спочатку заявив, що 300 доларів на місяць середньому українцю більш ніж достатньо. А коли уїдливі журналісти докопалися, що зарплата цього керманича на кілька порядків вища зазначеної суми, він приголомшив суспільство твердженням, що: “Їсти – це не головне! Головне – вірити владі!”

Язик свербить запропонувати цьому чиновнику в порядку експерименту поголодувати бодай два тижні аби відстежити, як зміниться його рівень довіри до влади, котра поставила його на цю посаду.

Прем’єр пішов ще далі свого “віцика”. На його думку Україна сягне такого рівня життя, з яким не соромно йти в ЄС, не раніше, ніж через 20-22 роки. Тобто – перспектива на найближчу двадцятирічку або сидіти і ссати дулю, причому, всуху, без лампадного масла, бо де ті гроші, або… але не будемо піддаватися емоціям.

Цифра – то річ невблаганна. Недаремно її боявся навіть “залізний канцлер” Бісмарк.

Так от, до теми безкоштовної любові до влади. Посольство України в Лівії стверджує, що там і досі перебувають близько тисячі наших співвітчизників. Неофіційні джерела подають іншу цифру – 3 тисячі. Але нехай буде гречка, навіть китайська, аби не суперечка. Нехай буде тисяча. Із семистами українські дипломати змогли вийти на зв’язок і закликати, звісно, з допомогою нашої держави, повернутися на батьківщину. Погодилося… сімдесят чоловік. Решта воліють жити в жахітті громадянської війни, ускладненої втручанням натівських миротворців, аніж у державі, де влада закликає любити її на дурняк. А ще конкретніше – на голодний шлунок.

Детальніше про Лівію. Лідери тамтешніх повстанців – то досить строката публіка, від ісламських радикалів з Аль-Каїди до вождів племен і прихильників реставрації монархії. Але основну масу повстанців об’єднує одне: невдоволення рівнем життя. Вони вважають, що середньостатистична зарплата в Лівії – 1000 доларів на місяць – то жебрацька пайка. До речі, іноземні фахівці одержують у Лівії порядку 3000 доларів на місяць. Ось чому більшість українців не поспішає рятуватися, бо знає, що їх чекає вдома.

Ми, українці беремо за взірець Європу, де рівень соціально гарантованих виплат у 10 разів більший, ніж у нас. Лівійці, а також тунісці і єгиптяни звертають свій погляд до Об’єднаних Арабських Еміратів. Там у пересічного обивателя середній заробіток 10 000 доларів щомісячно. Плюс неймовірні, навіть для Європи, високі соціальні виплати. Зауважте: йдеться про пересічних обивателів, а не про ту статистику, коли, як в Україні, прибутки десяти олігархів плюсують до загальної суми заробітків решти населення, потім ділять на кількість жителів і виходить, як казав забутий герой забутої радянської п’єси, “дуже справна цифра”.

Різниця між тими, радянськими часами, про які йшлося в п’єсі, і нашим сьогоденням – суттєва. Тоді за несправну цифру “дуже били зверху”. І робила це влада. Сьогодні ж за несправну цифру б’ють знизу. Владу. Як у тій же Лівії чи Єгипті. І ніякі обіцянки кращого життя через 20 років уже не спрацюють. Хрущов щось таке обіцяв на самому початку 60-х, а Горбачов – у 80-х. І де вони і їхня влада? Так ото ж…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Скорочено “Мужицька арифметика” Васильченка

Categories: Скорочені твори

Links