Скорочено “Мистецтво поетичне” Буало
Віршований трактат Буало “Мистецтво поетично” належить до найвидатніших пам’яток світової естетичної думки. Твір майже на три століття пережив свою історичну епоху і літературну практику, яка його породила. Минав час, змінювалися художні погляди в суспільстві, а “Мистецтво поетичне” не втратило інтересу навіть тепер, коли наука про поезію збагатилась на основі революційної теорії марксизму і досягнень реалістичного мистецтва.
Тимчасом доля “Мистецтва поетичного” була складною. Навіть сучасники Буало по-різному
Суперечливі і цілком протилежні оцінки літературно-естетичної
Водночас сучасний читач не обійде увагою і ті дійсні кричущі суперечності, які пластині поглядам Буало і природу яких слід шукати в особливостях його історичної доби.
Буало рішуче виступав проти консерватизму сучасної йому літератури. Тимчасом його власна літературно – естетична концепція спрямована па регламентацію творчості, па канонізацію і увіковічення практики класицизму – того методу, художні принципи якого він вважав вічними, незмінними і єдино вірними. Цю антитезу знаходимо в багатьох твердженнях теоретика у своїх працях. Односторонністю, а відтак і обмеженістю позначені самі по собі прогрес піші вимоги Буало щодо об’єктивного змісту н мистецтві, наслідування “природі”, правдивості характерів і ситуацій, вірності законам жанру та пінії принципи, які він стверджував.
Справжнє значення поетики Буало вимальовується при історичному підході до неї. його теоретична система надзвичайно вірно і послідовно відображала художні ідеї і принципи, висунуті практикою французького класицизму, який дістав назву золотого віку французької поезії. Цей метод, розвиток якого був зумовлений розквітом абсолютистської держави і її культури, становив прогресивний етан в історії літератури. Увібравши в себе кращі гуманістичні традиції попередніх епох, зокрема античності і культури Відродження, мистецтво абсолютизму висунуло ряд нових прогресивних художніх ідей, які пізніше лягли к основу мистецтва просвітительства. Видатні поети і теоретики класицизму, хоч ще несміливо і непослідовно, все ж плекали й відстоювали ті принципи та ідеї, які були підхоплені буржуазною французькою революцією XVIII ст.
Зрозуміло, що перехідний, двоїстий характер доби зумовив і суперечливість естетичної системи класицизму, її речники намагалися поєднати і узгодити художні ідеї прогресивно настроєної буржуазії і традиції аристократично-дворянської літератури. Чисто зовнішній і штучний характер такого компромісу був цілком у дусі політичних і економічних взаємні), характерних для суспільства абсолютистської Франції XVII ст. Антагонізм інтересів дворянства і буржуазії стримувався владою централізованої держави.
Характеризуючи абсолютну монархію у Франції та деяких інших великих європейських державах, Карл Маркс підкреслював, що вона виступала як цивілізуючи центр, як об’єднуюче начало суспільства, була тим горнилом, “в якому різні елементи суспільства зазнавали такого змішання і оброблення, яке дозволило містам проміняти своє середньовічне місцеве самоврядування на загальне панування буржуазії і публічну владу громадянського суспільства”. Таким
(1 votes, average: 5.00 out of 5)