Нікола Буало Мистецтво поетичне

Нікола Буало
Мистецтво поетичне
Буало Н. Мистецтво поетичне. К., 1967;
Переклад М. Т. Рильського
ПІСНЯ ПЕРША
Дійти поезії парнаських верховин
Безумно мріє той, хто зроду їй не син;
Коли натхнення він од неба в дар не має, –
Пегаса впертого повік не осідлає;
Вузького розуму судивсь йому полон,
І марних слів його не чує Аполлон.
О ви, що рветеся наосліп і без тями
На шлях поезії, устелений тернами,
Нерозмірковано не кваптеся вбачать
Прикмету генія в охоті римувать
І, щоб омани вас пусті не спокусили,

/> Свій хист вимірюйте і вивіряйте сили.
Природа не скупа на вдачі та уми,
Таланти поділять уміє між людьми.
Одним-кохання пал оспівувати милий,
А другим – епіграм гострити влучні стріли.
Про славні подвиги Малерб нам розповів,
Ракан змальовує гаї та пастушків.
Та інколи поет, пишаючись собою,
Іде засліплено дорогою чужою.
Так той, хто віршами всі стіни в кабаре
Колись убруднював, зійшовшися в Фаре,
В поемі подає, собі ж таки на шкоду
Утечу славного гебрейського народу,
Коли ж єгипетську вода поймає рать, –
Сам автор змушений із нею потопать.
Сюжет високий ви обрали чи

жартливий –
Уму коритися повинні завжди співи,
Бо римі з розумом не слід ворогувать.
Вона – невільниця і мусить послух мать.
Коли навчились ми її шукати спритно,
То йде вона до нас і легко, й непомітно.
Їй не тяжке тоді ярмо думок ясних,
Вона збагачує, а не спрощає їх.
Та лихо, як рукам віддать її недбалим,
Од глузду бо тоді вона втікає чвалом.
Любіть же розум ви! Нехай він тільки сам
Принадність і красу утворює пісням.
Чимало є таких шаленців поміж нами,
Що в творах ясності цураються і тями;
Було б їм соромно – в рядках своїх тяжких
Те саме висловить, що й інший хтось би міг.
Та марні крайнощі. Італії лишити
Повинні ми ці всі фальшиві самоцвіти.
Здоровий розум нам хай сяє, як мета, –
Та путь веде туди слизька і непроста.
Хто збочить – може той звернути до загину:
Незрідка має ум дорогу лиш єдину.
Надміру іноді захопиться поет
І хоче вичерпать увесь до дна сюжет.
Стрічає замок він – малює до останку
Увесь фасад його і лінії кружганку,
І коридорами без ладу водить нас,
І додивлятися до всіх велить терас.
Рахує сволоки, обчислює овали,
“Оце фестони вам, а це ось – астрагали”.
Сторінок двадцять я ладен перегорнуть,
Щоб вільно у саду нарешті відітхнуть.
Такого прикладу, панове, стережіться
І не заглиблюйтесь ви надто у дрібниці;
Де зайве, там нема правдивого смаку,
Там розум запада лише в нуду тяжку.
Коли не знаєш меж, не пнися між поети.
Буває – від гріха ви часом не втечете:
Хотів підсилити – брутальності надав;
Прикоротить хотів – і ясність утеряв;
Боїться той оздоб – і музу роздягає,
А той з низин летить у небеса безкраї.
Той тільки матиме читальників любов,
Хто розмаїтості у висловах дійшов,
Бо надто рівний стиль, скупий і монотонний,
Не втіху нам дає, а тільки настрій сонний,
І тяжко стомлює такий письменник нас,
Що на один лише тягти уміє глас.
Щасливий той співець, на кольори багатий,
Що вміє ніжний лад з поважним чергувати.
І небу любий він, і милий читачам,
І ліку сам Барбен не знає покупцям.
Просторе чи вузьке собі взяли ви поле,
Але шляхетності не зраджуйте ніколи.
Був час, коли бурлеск, базарний стиль низький,
Усім подобався, бо був для всіх новий,
У дотепах брудних вигострювали слово
І від перекупок для музи брали мову.
На різні витівки письменник був ладен,
І Аполлонові дав одяг Табарен.
Пішла хвороба ця в провінції пізніше;
Хай нісенітниці, аж уші в’януть, пише
Який-небуть отам нездара д’Асусі, –
А й князь, і міщанин – милуються усі.
Нарешті при дворі належно засудили
Ті вигадки бридкі, блазенство те немиле,
Наївний з вуличним розмежували тон,
І лиш провінції ще до смаку Тіфон.
Нехай цей стиль повік вам творів не каляє,
Маро хай за взірець поет правдивий має,
А тривіальністю хай тішиться Pont-Neuf.
Та бути нам зразком не може і Бребеф.
Що вимальовує, як по фарсальськім бої
“Вмирущі з мертвими лежали там горою”.
Простоти й міри ви учитеся всякчас,
До марних і пустих не вдаючись окрас.
Давайте нам лиш те, що може бути миле;
В кадансі вірному усі напружте сили
І навпіл там рядки цезурою діліть,
Де й зміст наказує читцеві відпочить.
Пильнуйте голосних, щоб бистрою ходою
Не зустрічалися вони одна з одною.
Музичних досить є у мові нашій слів,
Не псуйте ж звуками брутальними рядків.
Хоч би й шляхетні ви й розумні склали вірші,
Та ухо вражене їх матиме за гірші.
Як тільки виникав французький Гелікон,
Була у віршиків лиш примха за закон.
Самою римою вони усе скрашали,
Цезуру нею й ритм безладно заміняли.
Війон, родившися у той дитячий вік,
Несе в поезію належну міру й лік,
А далі вже й маро дзвінкі дає балади,
І красний тріолет, і в римах маскаради,
Рефренами рондо з-під рук його цвітуть –
І повстає нова для піснетворцев путь.
Ронсар по нім бере зовсім не ту методу
І запроваджує на мішанину моду;
Златинська, згрецька він по-нашому співа, –
І слава дні його надмірна повива.
Та інший час настав, і педантичні вправи
Упасти змушені із п’єдесталу слави,
Ронсара знижено, – а з тих причин ото
Скромнішим робиться Депорт, як і Берто.
Аж ось прийшов Малерб – і вперше появив нам
Правдивий, чистий вірш у чергуванні рівнім,
Міць у порядку слів належнім показав
І музі приписи обов’язкові дав.
Тож мова, мудрою очищена рукою,
Вже не разила нас безладністю гидкою,
Строфу свою поет за певним людом вів
І забігать з рядка у другий вже не смів.
Усі Малербовим скорилися законам, –
І брати за взірець пораджено його нам.
Ставайте ж на його пошани гідний шлях,
Чистоти й ясності пильнуйте у словах.
Як не відразу вас я можу зрозуміти, –
Не хочу ум у загадках томити,
Від марнословства він тіка тоді мерщій
І віри не дає поезії такій.
Бувають автори, що їхні думки тьмяні
В густому плавають, імлистому тумані,
Аж сонцем розуму його не розігнать.
Ви вчіться мислити, тоді уже писать.
Що справу ми собі здаємо виразніше,
Той наше твориво складається ясніше.
Рука не зрадить нас, як певна голова,
І легко ми тоді знаходимо слова.
Закони язика ви майте за священні,
Хоч би в найвищому писалося натхненні.
І мелодійністю не знадити мене,
Як бачу слово я невірне чи чудне,
Не подарую бо нікому барабаризму,
Ані бундючного у віршах солецизму.
Поет, як мови він опанувать не зміг,
Повік зостанеться у віршниках лихих.
Працюйте повагом, хоч пишете й з наказу,
Не чваньтесь віршами, що вилились одразу:
Рядки, написані квапливо, сяк і так,
Не розум виявлять, а радше глузду брак.
Миліший нам струмок, що ясно й тихо плине
Серед зеленої, квітчастої долини
За води збурені, що в далечінь несуть
І мул, і камінці, і чорну каламуть.
Спішіть поволі ви; не здавшися зарання,
Вертайте знов і знов до вашого писання;
Шліфуйте, щоб іще не раз пошліфувать,
Не бійтесь креслити, а інколи й додать.
Дарма, що в творові, де хиба хиба тисне,
Стрілою декуди щаслива думка блисне, –
Ні! Треба все йому поставить на місця
І витримати тон з початку до кінця.
Хай пензля тонкого, умілого картини,
Митцем керовані, сполучаться в єдине;
Хай, слів промовистих шукаючи, поет
Далеким обсягом не затира сюжет.
Суда громадського ви боїтеся, може?
Суворий власний суд найкраще вам поможе:
Темнота раз у раз ладна себе хвалить.
З-між друзів щирих ви порадника візьміть,
Щоб він критикував по правді всі писання
І гудив помилки одверто й без вагання:
Належить гордощів усіх тоді зректись.
Але ж облесника, поете, бережись:
У вічі хвалить він, а висміяти радий.
Нам треба не хвали, а доброї поради.
Облесник захватом вам уші прокричить.
З екстазу він ладен умліти кожну мить.
Чудове все йому; невдалих слів немає;
Він скаче з радості, він од жалю ридає,
Він славословити і милуватись звик, –
Лиш правди чесної не зна його язик.
А мудрий приятель, суворий на вимоги,
Не дасть вам збитися з належної дороги:
Він хиби жодної не подарує вам,
Він визначить місця заблуканим словам,
Він зганьбить виплески фальшивої емфази,
Він обміркує зміст, розгляне пильно фрази:
Отут належало б ясніше здати річ;
Отут подвійний сенс; тут вислови, як ніч. –
Так вірний каже друг, несхибний і правдивий.
Та де з ким з авторів змагання неможливе:
Бувають іноді між нас такі співці,
Що опинаються на кожному слівці.
Ви кажете йому: ось тривіальне слово,
А він: даруйте це, зверніть на інше мову!
Ви далі: холодом в рядку одгонить цім,
Я б викинув його.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Нікола Буало Мистецтво поетичне

Categories: Твори з української літератури

Links