Скорочено Метаморфози Публия Овідія Назона
Слово “метаморфози” значить “перетворення”. Було дуже багато древніх міфів, які кінчалися перетворенням героїв – у ріку, у гору, у тварина, у рослину, у сузір’я. Поет Овідій спробував зібрати всі такі міфи про перетворення, які він знав; їх виявилося більше двохсот. Він переказав їх один за іншим, підхоплюючи, переплітаючи, вставляючи друг у друга; вийшла довга поема під заголовком “Метаморфози”. Починається вона зі створення миру – адже коли Хаос розділився на Небо й Землю, це вже було перше у світі перетворення.
А
” Із працею вони зрозуміли: загальна мати – Земля, кістки її – камені; вони стали метати камені через свої плечі, і за спиною Девкалиона із цих каменів виростали чоловіка, а за спиною Пирри – жінки. Так з’явився на землі новий людський рід. А пожежа була не з волі богів, а по зухвалості нерозумного підлітка. Юний Фаетон, син Сонця, попросив батька: “Мені не вірять, що я твій син: дай же мені проскакати по небу у твоїй золотій колісниці від сходу до заходу!
” “Будь по-твоєму, – відповів батько, – але бережися: не прав ні нагору, ні долілиць, тримайся середини, інакше бути лиху! ” И прийшло лихо: на висоті в юнака закружилася голова, здригнулася рука, коні збилися зі шляхи, у небі шарахнулися від них і Рак і Скорпіон, на землі запалали гірські ліси від Кавказу до Атласу, закипіли ріки від Рейну до Гангу, ссохлось море, тріснув грунт, світло пробився в чорне царство Аїда, – і тоді сама стара Земля, скинувши голову, заблагала Зевсу: “Хочеш спалити – спали, але помилуй мир, так не буде нового Хаосу! ” Зевс гримнув блискавкою, колесницарухнула, а над останками Фаетона написали вірш: “Тут убитий Фаетон: дерзнувши на велике, упав він”. Починається століття героїв, боги сходять до смертних, смертні впадають у гординю. Ткаля Арахна викликає на змагання богиню Афіну, изобретательницу ткання.
В Афіни на тканині – олімпійські боги, Посейдон творить для людей коня, сама Афіна – оливу, а по краях – покарання тих, хто посмітив рівнятися з богами: ті звернені в гори, ті в птахів, ті в щаблі храму. А в Арахни на тканині – як Зевс обернувся биком, щоб викрасти одну красуню, золотим дощем для іншої, лебедем для третьої, змієм для четвертої; як Посейдон перетворювався й у барана, і в коня, і в дельфіна; як Аполлон приймав вид пастуха, а Дионис – виноградаря, і ще, і ще. Тканина Арахни не гірше, ніж тканина Афіни, і Афіна стратить її не за роботу, а за блюзнірство: перетворює її в павука, що висить у куті й вічно тче павутину “Павук” по-гречески – арахна.
Зевсов син, Дионис-Виноградар, чудотворцем іде по світлу й дарує людям вино. Ворогів своїх він карає: корабельники, що перевозили його через море, вирішили викрасти такого красеня й продати в рабство, – але корабель їх зупиняється, пускає коріння в дно, плющ обвиває щоглу, з вітрил повисають грона, а розбійники изгибаются тілом, покриваються лускою й дельфінами стрибають у море. А друзів своїх він обдаровує чим завгодно, але не завжди вони просять розумного Жадібний цар Мидас попросив: “Нехай всі, чого я торкнуся, стає золотом!” – і от золотий хліб і м’ясо ламають йому зуби, а золота вода ллється в горло розплавленим металом. Простираючи чудотворні руки, він молить: “Ах, позбав мене від пагубного дарунка!
” – і Дионис із посмішкою велить: “Вимий руки в ріці Пактоле”. Сила йде у воду, цар знову їсть і п’є, а ріка Пактол з тих пор котить золотий пісок. Не тільки юний Дионис, але й старші боги з’являються меж людей.
Сам Зевс із Гермесом у вигляді мандрівників обходять людські села, але грубі хазяї женуть їх від порогів. Тільки в одній бідній хатині прийняли їхній старий і баба, Филемон і Бавкида. Гості входять, пригнувши голови, сідають на рогожу, перед ними столик з кульгавою ніжкою, підпертий черепком, замість скатертини його дошку натирають м’ятою, у глиняних мисках – яйця, сир, овочі, сушені ягоди. От і вино, змішане з водою, і раптом хазяї бачать: чудо – скільки не п’єш, воно не убуває в чашах.
Отут вони догадуються, хто перед ними, і в страху молять: “Простите нас, боги, за вбогий прийом”, У відповідь їм хатина перетворює, глинобитна підлога стає мармуровим, покрівля здіймає на колонах, стіни блищать золотом, амогучий Зевс говорить: “Просите, чого хочете! ” “Хочемо залишитися в цьому вашім храмі жерцем і жрицею, і як жили разом, так і вмерти разом”. Так і стало; а коли прийшов строк, Филемон і Бавкида на очах друг у друга звернулися в дуб і липу, тільки встигши мовити один одному “Прощай!”. А тим часом століття героїв іде своєю чергою. Персей убиває Горгону, що перетворює в камінь поглядом, і коли кладе її відсічену голову на листи, то листи звертаються вкоралли.
Ясон привозить із Колхіди Медею, і та перетворює його старезного батька зі старого в молодого. Геракл б’ється за дружину з річковим богом Ахелоем, той обертається те змієм, то биком – і все-таки переможений. Тесей входить у критський Лабіринт і вбиває там дивовижного Мінотавра; царівна Аріадна дала йому нитка, він простягнув її за собою по плутаних коридорах від входу до середини, а потім знайшов по ній дорогу назад. Цю Аріадну відняв у Тесея й зробив своєї женою бог Дионис, а віночок з її голови він скинув у небо, і там він засвітився сузір’ям Північної Корони Будівельником критського Лабіринту був умілець афінянин Дедал, бранець грізного царя Миноса, сина Зевса й батька Мінотавра. Дедал нудився на його острові, але бігти не могли: всі моря були під владою Миноса.
Тоді він вирішив полетіти по небу: “Усім володіє Минос, але повітрям він не володіє!” Зібравши пташині пір’я, він скріплює їхнім воском, виміряє довжину, вибирає вигин крила; а хлопчик його Икар поруч те ліпить грудочки з воску, то ловить перинки, що відлітають От уже готові більші крила для батька, маленькі для сина, і Дедал учить Икара: “Лети мені вслід, тримайся середини: нижче візьмеш – від бризів моря обважніють пір’я; вище візьмеш – від жару сонця розм’якне віск”. Вони летять; рибалки на берегах і орачі на ріллях підкидають погляди в небо й завмирають, думаючи, що це вишние боги. Але знову повторюється доля Фаетона: Икар радісно забирається вгору, тане віск, розсипаються пір’я, голими руками він вистачає повітря, і от уже море захльостує його губи, що волають до батька. З тих пор це море називається Икарийским.
Як на Криті був умільцем Дедал, так на Кіпрі був умільцем Пигмалион. Обоє вони були скульпторами: про Дедала говорили, що його статуї вміли ходити, про Пигмалиона – начебто його статуя ожила й стала його дружиною. Це була кам’яна дівчина по ім’ю Галатея, така прекрасна, що Пигмалион сам у неї закохався: пестив кам’яне тіло, одягав, прикрашав, нудився й нарешті заблагав до богів: “Дайте мені таку дружину, як моя статуя!
” І богиня любові Афродіта відгукнулася: він стосується статуї й почуває м’якість і тепло, він цілує її. Галатея розкриває очі й разом бачить біле світло й особа закоханого Пигмалион був щасливий, але нещасні виявилися його нащадки. У нього народився син Кинир, а в Кинира дочка Мирра, і ця Мирра кровозмісною любов’ю закохалася у свого батька. Боги в жаху звернули неї в дерево, з кори якого, як сльози, сочиться запашна смола, дотепер називана миррою. А коли прийшов час народити, дерево тріснуло й із тріщини з’явилася дитина по ім’ю Адоніс.
Він виріс таким прекрасним, що сама Афродіта взяла його собі в коханці. Але не на добре: ревнивий бог війни Арес наслав на нього на полюванні дикого вепра, Адоніс загинув, і із крові його виріс недовговічну квітку анемон А ще в Пигмалиона чи був те правнук, чи те правнучка, по чи ім’ю те Кенида, чи те Кеней. Народилася вона дівчиною, у неї закохався морський Посейдон, опанував нею й сказав: “Проси в мене чого завгодно!
” Вона відповіла: “Щоб ніхто мене більше не міг збезчестити, як ти, – хочу бути чоловіком!” Початку ці слова жіночим голосом, скінчила чоловічим. А на додачу, радуючись такому бажанню Кениди, бог дав її чоловічому тілу невразливість від ран. У цей час справляв багатолюдне весілля цар плем’я лапифов, друг Тесея. Гістьми на весіллі були кентаври, напівлюди-напівконя із сусідніх гір, дикі й буйні.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)