Скорочено МЕТАМОРФОЗИ – ПУБЛІЙ ОВІДІЙ НАЗОН
ПУБЛІЙ ОВІДІЙ НАЗОН
МЕТАМОРФОЗИ
(“Чотири покоління людей” /1, 89-150/)
Перше поріддя було золоте: без бича і спонуки,
З власної волі воно Правоту шанувало і Чесність.
Кари і страху не знало. Погрозливе слово закону
Ще не читалось на мідній таблиці, і люд не страшився
Вирок почути судді, без суду й опіки безпечний.
Сосни з гірських верховин ще не сходили в діл на потоки,
Щоби легким кораблем незнані одвідати землі.
Жодні надмор’я чужі не манили щасливого люду.
Мури, глибокі рови не були ще для міст поясами;
1
Проста сурма і покручений ріг не співали до бою;
Меч і шолом не служили нікому. Без зброї, без війська
Мирні народи жили в непорушнім і любім дозвіллі.
Щедра земля самохіть, ще не знаючи пут обов’язку,
Ралом не ткнута залізним, не зранена ще бороною,
Гойний приносила дар, поживу, легку і корисну.
Люди збирали тоді дику вишню й суниці по горах,
Терен з занозистих віт, шовковиці ягоди стиглі
Та жолуді, що зронило Юпітера1 древо розлоге.
Вічна стойла весна, і подувом ніжним зефіри2
Пестили цвіт луговий, що пишався
Втім, і незораний лан половів – нахилявся хлібами,
І, не лежавши в пару, наливав своє стигле колосся.
Ріки текли молоком, струменіли скрізь нектаром ріки,
І темнолисті дуби золотими точились медами.
З того ж часу, як, заславши Сатурна3 у Тартар4 темничний,
Владу Юпітер посів, то вже срібна пора та настала,
Гірша від золота, але цінніша від темної міді.
Владар новий сколотив цілорічну Сатурнову Весну,
Літо додавши до неї, непевную Осінь і Зиму,
І на чотири доби річний кругобіг поділивши.
Вперше тоді затремтіло повітря від суші та спеки,
І від холодних вітрів крижані позвисали бурульки.
Вперше тоді знадобились оселі; оселі знайшлися
В сховах печер, у кущах верболозу, поплетених ликом.
Вперше Церериним5 зерном засіяно ниву родючу
І під ярмом заревла-застогнала покірна худоба.
Третя доба – мідяна – за срібною хутко настала;
Люд войовничий, суворої вдачі, до зброї охочий,
Але ж іще не злочинний. Остання порода – залізна.
Тож як настала доба найгіршої тої породи,
1 Юпітер – в римлян бог неба, цар богів, ототожнювався з грец. Зевсом. Священне дерево Юпітера – дуб.
2 Зефір – бог західного вітру.
3 Сатурн – один із найдавніших римських богів; грецький Кронос.
4 Тартар – інколи ототожнювався з Аїдом; найглибше і найпохмурніше місце в підземному царстві.
5 Церера – богиня збіжжя у римлян; Церерине зерно – хлібне зерно.
Зразу ж з’явилася Кривда, минулися Чесність і Правда;
Хитрість, Брехня і Підступство посіли їх місце спустіле;
Зрада прийшла і Насильство, жадоба на гроші і статки;
Виплив на море плавець, хоч на вітрі ще був безпорадний.
Сосни, що досі по горах шпилястих росли безтурботно,
Нині по хвилі незнаній помчали в світи кораблями.
Землю, що спільна була, як повітря, як сонячне сяйво,
Нині пройшов землемір, обніжки і межі поклавши.
Стали від неї тепер вимагати не тільки ужинків,
Але й скарбів, що від людського ока вона приховала.
В надра, в глибини підземні ідуть; від стікійської хвилі1
Видобувають скарби, усякого лиха початок;
Вийшло залізо на світ і Золото, ще шкідливіше,
Вийшла на люди Війна, що живиться ними й лютує,
В хижих, кривавих руках брязкучу стискаючи зброю.
Люд животіє з грабунку, на зятя не звіриться тесть вже,
Гість на господаря також – і братня любов потьмарилась;
Жінка грозить чоловікові, той ворогує на жінку.
Мачухи зводять дітей смертельно-блідим аконітом;
Син про батькову смерть дізнається в ворожки.
Никне Побожність і Віра, і діва небесна Астрея2
Землю, сплямовану кров’ю, – остання з богів – покидає.
Коментар
Поема “Метаморфози” – найбільший із творів Публія Овідія Назона (містить XV книг, близько 12 тисяч віршів). Вона не являє собою єдиного твору, а є механічним поєднанням 250 окремих поем-казок про різноманітні чудесні перевтілення, на основі яких автор намагається пояснити все, що відбувається в мінливому світі природи. Основними темами поем є перетворення богів і людей на тварин, рослини, каміння, ріки, сузір’я і т. ін. Ця тематика, що виникла ще в первісну епоху, навіяна культом рослин і тварин і відбита давнім релігійним міфом, допомагає розказати Овідію про чудесні метаморфози, починаючи від створення світу як першого “перетворення” хаоса на космос і закінчуючи офіційним міфом про перетворення Юлія Цезаря на зірку. Поема відкривається картинами хаосу, повстання Гігантів, потопу, жахливих діянь богів і людей, виводить довгий ряд дивовижних образів – і закінчується акордом примирення й уславлення природи, що вічно творить і змінює світ.
1 Хвилі Стіксу – ріки в підземному царстві.
2 Астрея – в греків богиня Справедливості, що жила поміж щасливих людей золотого віку. Потім людська зіпсованість змусила Астрею лишити землю і вознестись на небо, де вона стала сузір’ям Діви.
Популярність Овідія в античності та в середні віки була величезною. Його “Метаморфози” сприймалися як язичницька Біблія, що підлягала алегоричному тлумаченню. Епоха Відродження принесла з собою численні новелістичні переробки Овідієвих міфів, а в XVII-XVIII ст. ці міфи слугували невичерпним джерелом оперних та балетних тем. Цитуваннями з Овідія підкріплювали свої настанови автори поетик, читаних в Києво-Могилянській академії. “Метаморфози” і сьогодні становлять великий інтерес як збірник античної міфології і як зразок художньої майстерності Овідія, багатства його фантазії, великого зображального таланту.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)