Home ⇒ 📕Скорочені твори ⇒ Скорочено “Мертва зона” Гуцало

Скорочено “Мертва зона” Гуцало

Півень насторожено витягнув шию. У цій глухій норі, де ніколи не розвидняється й куди ні разу не проникало сонячне світло, просидів уже чимало. Проте завжди вгадував настання світанку і вітав його здушеним, хрипкуватим криком. Того співу ніхто не чув, бо нора знадвору, під хатньою загатою, вона глибоченька й добре затушкована бараболинням, ганчір’ям та черепками.

Півень спробував розправити крила. Але крила вдарились об стіни нори, і кілька дрібних грудочок землі впало йому на спину. Півень чи то зітхнув, чи то глухувате кахнув, сердитий

і невдоволений. Потім усе-таки випростався, напружив груди – і закукурікав. Гарної пісні не вийшло, і півень зніяковіло забулькав горлом.

Прислухався – чи ніхто не відповість. Адже звик, що завжди саме після його співу спочатку зчиняється веселий півнячий перегук на їхньому кутку, далі, наче вогонь, перекидається на сусідній, потім перегук лунає з усіх повіток, хлівів у селі, горищ, курників. Півень звик, що разом із його співом наставав день, а тому – коли ще був на волі – іноді здавалось: варто йому не заспівати – і морок нічний не розсіється… Півень прислухався, але зараз у норі не розвиднілось,

не долинула нізвідкіля пісня іншого ранкового сурмача. Йому відповіла сліпа тиша, глуха на обидва вуха.

Проте півень почувся впевненіше. Він ще крутіше випнув шию, ще завзятіше кукурікнув. На цей раз пісня вдалась – протяжна й зухвала, а то навіть весела, переможна. Півень потупцяв пазуристими лапами по долівці – й знову прислухався.

Сліпу тишу не порушував жоден звук.

Її наче що в груди штрикнуло. Легко зіскочила з лежанки на холодну глиняну долівку. Ось тут, на тапчані, завжди спала Галя. Вчулося чи справді. Пошастала рукою – нікого. Подушка незім’ята й вогкувата, і рядно не зжужмане. Вчулося… І це вже не вперше. Отак лежить, а посеред глупої ночі раптом чи то присниться, чи то примариться їй рідний голос. Ні очі не присняться, ні руки, а тільки голос. І є в тому голосі й скарга, і щемлива ніжність.

Сіла Меланка на лавці, куняла. І раптом знову:

Достеменно вже знала, що вчулось, проте перехопило подих. У скронях зашуміла кров, а ноги віднялись, і руки віднялись. Пробує звестись – не може, пробує долоню до грудей прикласти – не в силі. Господи, що ж це з нею таке? Чи не занедужала часом? Таке верзеться, що сама собою звладати не годна.

Таки відпустило поволеньки. Встала – і в голові закрутилось, наче то хата закружляла кругом, ніби то жива долівка під ногами ворухнулась. Устала – тоді вже й зовсім полегшало. Думала каганця засвітити, щоб розгледітись, щоб на себе глянути, та… чи варто? Хоч вікна й позавішувано ряднами та мішками, але ж рань ще яка – все може бути.

Ступила в сіни – і вклякла, прислухаючись, чи не чути нікого за дверима. Тихо начебто. В щілину дихало морозцем, і тонко так просочувався дух сухого снігу. Меланка поторгала засув, знову прислухалась. Але мовчала вулиця, мовчав і великий старий садок.

Вернулася в хату і, відхиливши пічну затулу, длубалася в попелі. Зостався жар учорашній чи вигас? Ворушила патичком, ворушила, – блиснуло іскрою. Підгорнула ближче, почала роздмухувати. Приклала до вуглика кукурудзяний листок, а коли спалахнув, то вже й каганця засвітила. А жарину – назад у попіл загребла.

Тинком долоні захистивши вогник, вийшла в сіни, відхилила ляду в погріб. Дихнуло на неї густим, теплим повівом підземелля, картоплею, буряками. Хиткий струмочок вогню злякано гойднувся, і Меланка некліпливо стежила за ним, поки вгамувався. А вгамувався, почала спускатись по драбині. Порипували щаблі, а їй здавалось, що то її костомахи порипують. Стала на землю і глянула вгору – ляду не зачинила! І як це їй вилетіло в голови? Хоч воно наче байдуже, але ж… І що це з нею ниньки? Примостила бликавку біля діжечки з квашеними огірками, а сама таки полізла зачиняти.

А вже згодом покликала тихенько:

Хоч би тобі миша писнула! Полізла на картоплю, а там уже, в кутку, одклала вбік буряки, відхилила дошку – й заглянула в сховок.

Галя спала. Каганчик ледве-ледве освітлював її обличчя, і здалось воно матері чорним, наче аж струпешілим. Великі, похмурі западини очей надавали їй страшного вигляду. Меланка присвітила каганцем з другого боку – і лице помоложавіло, стало смагляве та вродливе, таке, як завжди. Й полегшало на душі в матері. Вона замилувалась дочкою.

Хоч воно тут і соломою вимощено, хоч на одному кожусі спить, а другим укривається, проте погріб є погріб. Тут тобі й холодно, й вогко, й дихати нема чим. Це ж дитина ховатиметься тут, збавить собі здоров’я, а потім і на себе не схожою стане… Та ліпше вже хай перемучиться, хай перестраждає, тільки б на чужину її не погнали, тільки б од неї, од матері, не відірвали. Бо заберуть, а світ страшний, він не приголубить і не пожаліє, він тільки підімне й розтопче.

Галя ворухнулась, вивільнила руку з-під голови й поклала на груди. А Меланка так і подалась до неї. Ні, не проснулась. Що ж, хай спить. Іноді вона й надвір вигляне посеред ночі, щоб повітря того вільного ковтнути, іноді й на теплій лежанці годинку-другу переспить, погріється, але треба ж обачною бути, берегтись. Бо хіба ж Настя Хутірна не попалася в їхні лабети? Ото переховувалась по ямах та погребах і в себе, і в родичів, а якось лягла спати в хаті – тут її й застукали перед досвітком… Лежи, дочко, в оцьому закапелку, лежи в холоді, та тільки з матір’ю будь.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Схожі твори:

  1. Скорочено “Санаторійна зона” Хвильового Події твору розгортаються у санаторії, що знаходиться “десь у степу на Лівобережжі”, час – з кінця літа до середини осені. Повість починається уривком “із щоденника хворої”, де вона перераховує головних героїв: Анарха, Майю, Катрю і Хлоню. Анонімна хвора, що пише повість про санаторійну зону, є одночасно і учасницею подій, і...
  2. Скорочено ЛОСЬ – ЄВГЕН ГУЦАЛО Він прокинувся й нащулив вуха: у вогкому струмені вітру долиннії сухий, різкуватий звук. Звук летів знизу, від річки. Лось звівся, тепер його постать чітко вималювалася в удосвітніх сутінках. Це був великий звір з широкими грудьми, які легко здималися од дихання. Його роги нагадували осінній низькорослий кущ, із якого обнесло листя....
  3. Сім’я дикої качки скорочено – Гуцало Євген Добре дихалося зранку в старому дубовому лісі. Юрко йшов по стежині, що пролягала між заростями кінського щавлю на рибалку. Йому хотілося не йти, а бігти, не мовчати, а співати. Він не втримався, щоб не крикнути. “А-а-а!” – легко й сріблисто вирвалося з його грудей, покотилося колесом по стежці й погасло...
  4. ХТО ТИ? – ЄВГЕН ГУЦАЛО Скорочено Колишній матрос у смугастому тільнику, штанях – кльош та безкозирці зіскочив з підніжки автобуса. За ним зійшла дівчина. Вона була вогнисто – руда. Коси здіймалися полум’ям, біле лице вродливе, а очі – глибокі й блакитні. Тільки погляд був якийсь жорсткуватий і непривітний. На дівчину всі звернули увагу, бо тут знали...
  5. Сім’я дикої качки – ЄВГЕН ГУЦАЛО скорочено ЄВГЕН ГУЦАЛО Сім’я дикої качки Добре дихалося зранку в старому дубовому лісі. Юрко йшов по стежині, що пролягала між заростями кінського щавлю на рибалку. Йому хотілося не йти, а бігти, не мовчати, а співати. Він не втримався, щоб не крикнути. “А-а-а!” – легко й сріблисто вирвалося з його грудей, покотилося...
  6. Скорочено СІМ’Я ДИКОЇ КАЧКИ – ЄВГЕН ГУЦАЛО Добре дихалося зранку в старому дубовому лісі. Повітря пахло зволоженим листям, воно голубіло між стовбурами, і далина над верхівками дерев була кришталево чиста, кришталево дзвінка. Юрко йшов по стежині, що пролягала між заростями кінського щавлю, й радів, що сьогодні таки проснувся вчасно і подався сам до річки, щоб порибалити. Вудочка,...
  7. Скорочено ОЛЕНЬ АВГУСТ – ЄВГЕН ГУЦАЛО Женя повертався зі школи. Він був веселий, розмахував старим портфелем, озирався на всі сторони, кричав про те, що чоловіки рубають лід на тротуарі, в струмках купаються горобці, про дівчат, що йдуть назустріч. І раптом він зупинився. Біля парку стояв натовп. Женину увагу привернув не натовп, а те, що прикувало увагу...
  8. Скорочено “Лось” Гуцало Лось прокинувся и прислухався до звуків, що долинали з річки, с був великий звір із широкими грудьми, а його роги нагадували осінній низькорослий кущ, з якого обнесло листя. Старий самець звик до заповідника, до людей, але незрозуміле тріщання будило в ньому давній страх, знайомий ще з життя в тайзі. Лось...
  9. Лось – ЄВГЕН ГУЦАЛО Скорочено Лось прокинувся и прислухався до звуків, що долинали з річки, с був великий звір із широкими грудьми, а його роги нагадували осінній низькорослий кущ, з якого обнесло листя. Старий самець звик до заповідника, до людей, але незрозуміле тріщання будило в ньому давній страх, знайомий ще з життя в тайзі. Лось...
  10. Скорочено “Олень Август” Гуцало Женя повертався зі школи. Йому було весело. Раптом він побачив, що у скверику напроти знімають кіно. Один чоловік сидів на високому стільці перед незрозумілим масивним апаратом і їздив із ним по рейках, то наближаючись, то віддаляючись від жовтого автобуса. А біля автобуса повільно виростала черга – дідусь із газетою, молодиця...
  11. Скорочено “Сім’я дикої качки” Гуцало Юрко йшов старим дубовим лісом, вдихав свіже повітря й радів, що рано встав і сам іде на риболовлю. Тільки закинув вудку, як почув ззаду гупання. Він так і знав, що приплететься Тося, як збиралася. Настрій у нього одразу зіпсувався. Звинуватив дівчину, що саме через неї не ловиться. Поверталися з річки...
  12. Олень Август – ЄВГЕН ГУЦАЛО Скорочено Женя повертався зі школи. Йому було весело. Раптом він побачив, що у скверику напроти знімають кіно. Один чоловік сидів на високому стільці перед незрозумілим масивним апаратом і їздив із ним по рейках, то наближаючись, то віддаляючись від жовтого автобуса. А біля автобуса повільно виростала черга – дідусь із газетою, молодиця...
  13. Сім’я дикої качки – ЄВГЕН ГУЦАЛО – “ТИ ЗНАЄШ, ЩО ТИ-ЛЮДИНА?” Скорочено Юрко йшов старим дубовим лісом, вдихав свіже повітря й радів, що рано встав і сам іде на риболовлю. Тільки закинув вудку, як почув ззаду гупання. Він так і знав, що приплететься Тося, як збиралася. Настрій у нього одразу зіпсувався. Звинуватив дівчину, що саме через неї не ловиться. Поверталися з річки...
  14. “Жива” і “мертва” вода в українських народних казках З казки “Іван Богданець”: Прийшли на тічок Іван та рак. Поставив рак шість барилок з одного боку і з другого боку шість: в одних сильна вода, а в других – безсильна. Із сього боку, де Іван Богданець, безсильна, а з того, де рак, – сильна. – Напиймося, – каже рак,...
  15. Твір по повісті Довлатова “ЗОНА” Сергій Довлатов – письменник нашого часу. Він став відомий тільки у вісімдесятих роках. У нас же в країні його книги з’явилися кілька років назад, на початку дев’яностих Все життя письменника було рухом, енергією. Народившись в евакуації 3 вересня 1941 року в Уфі, він умер в еміграції 24 серпня 1990 року...
  16. “Особливості гротеску в повістях М. Хвильового “Санаторійна зона” та “Сентиментальна історія” Елементи гротеску можна зустріти в сатиричних творах Остапа Вишні і Т. Шевченка. До цього списку доречно включити і ім’я Миколи Хвильового, а особливу увагу при цьому треба звернути на дві повісті письменника – “Сентиментальна історія” і “Санаторійна зона”. Треба визначити, що більшість дослідників розглядають творчість Миколи Хвильового як роботи лірика...
  17. Сім’я дикої качки Є. Гуцало Добре дихалося зранку в старому дубовому лісі. Юрко йшов по стежині, що пролягала між заростями кінського щавлю на рибалку. Йому хотілося не йти, а бігти, не мовчати, а співати. Він не втримався, щоб не крикнути. “А-а-а!” – легко й сріблисто вирвалося з його грудей, покотилося колесом по стежці й погасло...
  18. Скорочено “Свіччине весілля” Кочерги П’єса змальовує події 1506 року в Києві. Місто пригноблене владою литовських феодалів. Ремісничі цехи позбавлені елементарних прав, умов для людського існування. Вони тільки важко працюють. Міщанам заборонено навіть уночі світити у своїх будинках світло. Горить воно тільки у княжому палаці. А звичайну людину штрафують за запалення світла. Дівчина Меланка зважується...
  19. ЛЮДСЬКА ДОБРОТА Й ЖОРСТОКІСТЬ (Є. Гуцало “Сім’я дикої качки”) ЛЮДСЬКА ДОБРОТА Й ЖОРСТОКІСТЬ (Є. Гуцало “Сім’я дикої качки”) ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ Варіант 1 1. Ти і твоя земля. 2. Юрко-руйнівник. 3. Сам на сам зі своєю совістю. Варіант 2 1. Мудрість оповідань Є. Гуцала. 2. Сім’я дикої качки – частина природи навколо. 3. Не бути на землі руйнівником. ЕПІГРАФИ...
  20. ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ЄВГЕНА ПИЛИПОВИЧА ГУЦАЛО Гуцало Євген Пилипович, 1937-95, укр. прозаїк, поет – шістдесятник ; відкрив нові можливості слова, пов ‘ язані із настроєм, пейзажем, химерією ; реалістична в своїй основі проза Г. водночас заперечує т. зв. соцреалістичнутенденцію;збіркиоповідань Пролетіли коні, Хустина шовку зеленого, повісті, романи Мертва зона, Позичений чоловік, поезії;Шевченківськапремія1985. У період хрущовської відлиги сформувалося...
Скорочено “Мертва зона” Гуцало
«
»