Скорочено “Лісова арфа” Капоті

Долли тиха й непримітна; хоча вона старше, здається, що вона теж приймак Вирены – як і Коллин. Ще в будинку живе куховарка Кэтрин Лемент, негритянка, що видає себе за индеанку, – вона виросла разом із сестрами, їхній батько взяв її в служіння ще дівчинкою. Долли, Коллин і Кэтрин дружать, незважаючи на різницю у віці. Вирена соромиться своїх домашніх – гостей у них не буває, а в містечку судачать, що в Долли Тэлбо винтиков не вистачає й що вона – Виренин хрест

Долли дійсно відлюдна, але зате мудра у всім, що стосується природи. Раз у тиждень

Долли, Кэтрин і Коллин відправляються в ліс збирати трави й Корінь для зілля від водянки, що Долли варить по рецепті, отриманому нею в дитинстві від старої циганки, і розсилає своїм замовникам по всьому штаті. Під час таких вилазок вони й обжили будинок на дереві. Минувши поле, що поростило індійською травою, що до осені стає пурпурної й такий твердої, що її шелест і дзенькіт подібні до звуків арфи, вони виходили на опушку лісу, де росте платан з подвійним стовбуром, у розвилці якого настелені дошки, так що вийшов деревний будинок. Нарости на його корі немов сходи, а поруччям служать батога дикого винограду, що обплутали стовбури

Сховавши провізію на дереві, вони розходилися в різні сторони, а наповнивши мішки, забиралися в платан, ласували курчам, варенням і тортом, ворожили по квітам, і здавалося їм, що вони пливуть крізь день на плоті в галузях дерева, зливаючись із цим деревом в одне, що як сріблиться на сонце листя, що як живуть у ньому дрімлюги. Якось вони підрахували виторг від продажу зілля за рік – вона виявилася така, що Вирена зацікавилася: на гроші в неї був нюх. Коллину було шістнадцять років, коли один раз Вирена повернулася із чергової поїздки в Чикаго з якимось доктором Морісом Ритцем – краватки-метелика, костюми кричущих квітів, сині губи, що свердлять вічка. Сором і сором, говорили в містечку, що Вирена зв’язалася із цим еврейчиком із Чикаго, до того ж ще й років на двадцять моложе її. У неділю доктор удостоїлася запрошення на обід. Долли хотіла відсидітися на кухні, але Вирена не дозволила, і хоча Долли розбила кришталеву вазу, упустивши її в соус, що забризкав гостя, Вирена наполягала на тому, що цей обід улаштований у неї честь

Доктор Ритц витягся пачку типографски видрукуваних наклейок “Зілля старої циганки виганяє водянку”, а Вирена сказала, що купила занедбаний консервний завод на окраїні містечка, замовила встаткування й найняла найціннішого фахівця Моріса Ритца для промислового виробництва зілля Долли. Але Долли навідріз відмовляється відкрити рецепт, виявивши невластиву їй твердість. “Це єдине, що в мене є”, – говорить вона. Увечері сестри сваряться: Вирена заявляє, що працювала все життя як віл і все в цьому будинку належить їй; Долли шелестить у відповідь, що вони з Кэтрин все життя намагалися зробити цей будинок теплим і затишним для неї й думали, що для них отут є місце, а якщо це не так, то вони завтра ж підуть. “Куди ти підеш!” – кинула Вирена, але Коллин, що підслухує на горищі, уже догадався куди.

Уночі Долли, Кэтрин і Коллин ідуть у ліс, у будинок на дереві, прихопивши теплу ковдру, сумку із провізією й сорок сім доларів – усе, що в них було. Першим їх виявляє Райли Гендерсон, що полює в лісі на білок. У п’ятнадцять років він залишився без батьків із двома молодшими сестрами на піклуванні: його батька, місіонера, убили в Китаї, а мати в божевільному будинку. Дядько-Опікун намагався привласнити спадщину матюкай

Ралі викрив його й з тих пор став сам собі хазяїн: купив машину, ганяв по околицях з усіма повіями містечка й виховував сестер у строгості. Райли теж аутсайдер у містечку, і йому сподобалося на дереві. Вирена, знайшовши ранком записку Долли, повідомляє розшук. Вона встигла розіслати безліч телеграм з їхніми прикметами, коли стає відомо, що вони зовсім поруч.

До дерева приходить ціла делегація офіційних осіб містечка: шериф, пастор із дружиною; їх супроводжує старий суддя Кул; від імені Вирены вони вимагають повернення втікачів, загрожуючи застосувати силу. Суддя Кул зненацька виявляється союзником тих, хто на дереві, – він пояснює, що закону ніхто не порушував. Після легкої бійки висока делегація вийшла, а старий суддя залишився на дереві. Судді Кулу було під сімдесят; він закінчив Гарвард, двічі бував у Європі, мав дружину з Кентуккі, завжди добре одягався й носив квітку в петлиці. За все це в містечку його недолюблювали

Після смерті дружини (вона вмерла в Європі; коли вона стала боліти, він пішов з поста окружного судді, щоб відвезти ee туди, де пройшов їхній медяний місяць) він залишився не при справах: два його сини із дружинами розділили будинок нарівно, умовившись, що старий живе по місяці в кожній сім’ї. Не дивно, що будинок на дереві здався йому затишним… Увечері повернувся Ралі – з вибаченнями, що мимоволі видав утікачів, із провізією й з новинами: шериф умовив Вирену дозволити підписати ордер на їхній арешт за викрадення її власності, а суддю він має намір заарештувати за порушення громадського порядку. Ранком шериф уволок Кэтрин у в’язницю; Коллину вдалося втекти, а Долли й суддя врятувалися, забравшись ще вище на дерево

Утікачі легко відскіпалися тому, що шерифові принесли звістка про пограбування Вирены доктором Ритцем: він очистив сейф її контори, унеся 12 700 доларів, привласнив гроші на закупівлю встаткування й зник. Від такого удару долі Вирена серйозно занедужала, У суботу в містечко приїхав фургон, прикрашений саморобним щитом з написом: “Дайте маляті Гомеру заарканити вашу душу для Добродії нашого”, а у фургоні – сестра Гайда з п’ятнадцятьома своїми дітьми, породженими від різних чоловіків. Молитовні збори обновленцев довелися по душі городянам, пожертвування виявилися щедрими настільки, що викликали люту заздрість пастора Бастера, що, збрехавши Вирене, що сестра Гайда нібито називає Долли Тэлбо боговідступницею й нехристью, змусив її подзвонити шерифові й наказати вигнати обновленцев з містечка

Шериф корився, а преподобний Бастер силою відібрав у дітей всі зібрані гроші. Гайда хоче знайти Долли, щоб та “улагодила цю справу”, тому що вони залишилися без грошей, без їжі й без бензину. Довідавшись про цьому, Долли в жаху, що її ім’ям виривають у дітей шматок з рота, відправляється їй назустріч і приводить до дерева всю ораву

Дітей годують, Долли віддає Айде свої сорок сім доларів і золотний годинники судді, але до них направляються Вирена, пастор, шериф і його підручні з рушницями. Хлопчики, забравшись на дерева, зустрічають незваних гостей градом каменів і шумом тріскачок і свистулек; пальнувши наудачу, один з підручних шерифа підстрілює Райли. Починається гроза. На цьому трагічному тлі відбувається пояснення Долли й Вирены.

Вирена, побачивши нову Долли, Долли, що зробив речення суддя Кул і яка кидає їй в особу, що взагалі-те небагато честі від імені Тэлбо, якщо, прикриваючись їм, обкрадають дітей і кидають у в’язницю бабів, надломлюється й старіє на очах; Вирена благає сестру повернутися додому, не кидати її одну в будинку, де все створено й обжито Долли. Утікачі повернулися, але ще довго життя для них підрозділялася на до й після цих трьох осінніх днів, проведених на дереві. Суддя пішов з будинку синів і оселився в пансіоні. Вирена й Коллин простудилися під дощем, Долли виходжувала їх, поки не злягла сама з повзучою пневмонією

Не до кінця оправившись, вона із захопленням створює для Коллина маскарадний костюм до вечірки в День Всіх Святих і, розмальовуючи його, умирає від удару. Через рік Коллин залишає містечко, де він виріс; на прощання ноги самі ведуть його до дерева; застигши в поля індійської трави, він згадує, як Долли говорила: “Арфою дзенькає трава, вона збирає всі наші історії, день і ніч розповідає вона їх, ця арфа, що звучить на різні голоси…”