Скорочено КАЗКА ПРО ЯЯН – EMMA АНДІЄВСЬКА
Колись пастушок погнався за козою, що відбилася від решти. Та посковзнувся й упав у глибочезне провалля. Коли він розплющив очі, то побачив, що лежить на площі великого міста, яке складається з вузьких довгих веж, що їх кожен будує на свій лад, бо ці вежі весь час завалюються.
Пастушок підійшов до найближчого чоловіка, й запитав, що це за місто, хто його мешканці й чи не можна було б щось попоїсти, бо він дуже зголоднів. Однак на запитання пастушка ніхто не відповідав. Зовсім вже втративши надію щось поїсти, пастушок набрів на кволого дідуся, що
Пастушок сказав, що охоче допоможе, але йому дуже хочеться їсти. Та дід відповів, що яянинові ніхто не може допомогти, бо ніколи не зможе догодити. А їсти яяни не мають потреби, бо харчуються власним “я”. Проте “я” кожного із яян таке невичерпне, що всі тутешні мешканці майже вічні.
Пастушок вирішив спробувати. Він узяв із собою дідугана – щоб той бодай перед смертю дихнув свіжим повітрям – посадив його собі на плечі й вирушив до найближчої брами. Перед брамою він низько вклонився й промовив: “Вельмишановна брамо, чи була б ти така ласкава й випустила нас на волю, бо тільки ти можеш нас випустити”.
І брама вперше за все своє існування навстіж відчинилася, адже ніхто до неї так не промовляв, хоч цього вона чекала відтоді, як її вставили в мури цього міста, і пастушок побачив себе серед знайомих скель.
“Тепер ти бачиш, який гарний цей світ!” – вигукнув козопас й торкнувся старого, аби обережно зсадити його з плечей на землю. Та замість дідуся він намацав тільки мішок, по гузир наповнений самоцвітами.
Герой казки Емми Андієвської потрапляє у дивне місто.
Люди там нічого не чують і не бачать навкруги. Вони зайняті
Лише своєю справою – день у день будуючи вежу. А хто потрапить у це місто – вже не вийде з нього. Адже для цього треба сім разів сказати “ти”, тобто згадати, що існує ще хтось, чи щось, окрім них самих і їхніх потреб. А яяни на це не здатні!
Казка вчить нас тому, що не можна жити лише власними потребами та дбати лише про своє “я”. Бо тоді людина не бачить справжнього життя, не бачить того, що відбувається навколо. І її життя стає пустим та безглуздим. Коли ж людина піклується про інших, бачить потреби оточуючих людей і готова їм допомагати, то світ відкривається для такої людини. І добро, зроблене нею, завжди повертається сторицею.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)