Скорочено “Кассандра” Лесі Українки
“Кассандра” Лесі Українки – знаменний твір в історії української літератури, а також і в історії української філософії. Воднораз – це визначне, неповторне явище світової літератури і філософської думки. Про цю віршовану філософську трагедію написані грунтовні літературознавчі розвідки, але немає спеціальних філософських досліджень.
Одною з головних історико-літературних праць про античні літературні джерела Лесиної “Кассандри” стала стаття Білецького О. І. “Трагедія правди”, вміщена у шостому томі “Творів”
Аналіз естетичного змісту і поетики п’єси “Кассандра”, на наш погляд, доцільно розпочати із уточнення дефініції (наукового визначення) жанру твору. “Кассандра” Лесі Українки має складну, багатогранну художню структуру, дослідники називають її драматичною поемою та драмою і трагедією. Жанрова своєрідність “Кассандри” така, що в її будові можна знайти риси різних різновидів драматичних творів. Сама Леся Українка у підзаголовку назвала свій твір драматичною поемою. Такі жанрорві визначення вона давала багатьом своїм віршованим драматичним творам, які мають поетичну мову і поетичну образну систему. Серед них були і невеликі п’єси (“Вавілонський полон”, “На руїнах”) і значні розміром віршовані драми (“У пущі”, “Адвокат Мартіян”, “Оргія”, “Бояриня”). Назва жанру “драматична поема” вказує на віршовану форму тексту, але не охоплює всіх жанрових особливостей твору. Білецький О. І. називав “Кассандру” Лесі Українки трагедією і також драмою. Первісний заголовок вступної статті до “Кассандри” “Трагедія правди” вчений потім слушно змінив на іншу ширшу назву – “Антична драма Лесі Українки”. А. Гозенпуд і О. Бабишкін дотримувались визначення “драматична поема”.
Насправді “Кассандра” Лесі Українки – цілком оригінальний філософський художній твір, в якому показані трагічні події й ситуації з історії Троянської війни. Не тільки за жанровою формою, але й за притаманним творові естетичним колоритом – це трагедія. Трагічні обставини і послідовні трагічні передчуття і видіння героїні твору наповнюють усі розділи п’єси. Уже в першій сцені є згадка про те, що, як тільки Паріс привіз у Трою викрадену красуню Гелену, пророчиця відразу збагнула трагічні наслідки цього безглуздого вчинку свого наймолодшого брата. Вона тривожно крикнула: “Кров і смерть!”. Вона з жахом уявила: “Огні погасли на руїнах Трої. “
У другій сцені, почувши страшну звістку про те, що її старший брат Гектор заколов знатного еллінського вояка Патрокла, Кассандра передбачає неминучу помсту і знову вигукує: “Я бачу: Троя гине”.
Третя сцена – трагічна загибель лицаря Гектора на поєдинку з Ахіллесом. У четвертій сцені – знову трагічна пригода: загибель нареченого Кассандри Долона, який пішов на розвідку у ворожий табір і не вернувся.
У п’ятій і шостій картинах відбувається трагічна втрата союзного з Троєю могутнього війська лідійського царя Окомая. Трагічні обставини увезення на майдан Трої грецького дерев’яного коня зради і падіння гордої Трої зайняли ще два розділи твору – сьому і восьму сцени. Полон троянських жінок і загибель у полоні пророчиці Кассандри – така закономірна розв’язка трагедійного сюжету твору. Трагедійну естетичну природу п’єси “Кассандра” чітко визначила Леся Українка у листі до Ольги Кобилянської від 27.03.1903 року, назвавши героїню свого твору “трагічною пророчицею”.
Ми подали дуже стислий перелік основних подій і обставин, які складають композиційний стержень, сюжет п’єси, для того, щоб переконатися, що “Кассандру” Лесі Українки слід вважати найскладнішим жанром драматичного твору – трагедією. Але трагедія “Кассандра” – це не лише складний, багатогранний літературний твір. Особливе значення цього твору полягає в тому, що це високохудожній філософський твір. У віршованому драматичному творі поетеса виконала глибокий теоретичний аналіз і дала принципову наукову оцінку двом філософським концепціям – інтуїтивізмові і прагматизмові.
На початку ХХ століття, коли Леся Українка працювала над п’єсою “Кассандра” (1901-1907), ідеї інтуїтивізму і прагматизму набули значного поширення в Європі і в Америці. Відомими теоретиками новітньої філософії інтуїивізму були Анрі Бергсон у Франції і Бенедетто Кроче в Італії. Прагматизм укорінився в Америці завдяки поширенню праць Уільяма Джемса та Джона Д’юї. В Україні (та й в Росії) праці цих філософів стали відомі дещо пізніше (після 1905 року). Українським епігоном і популяризатором американської і європейської філософії виступив публіцист і філософ Василь Панейко, йому належать огляди, надруковані в журналі “Літературно-науковий вісник”: “З проблемів теорії пізнання і метафізики” (ЛНВ, 1908, Т.43) та “Бергсон і романтизм в дужанню” (ЛНВ, 1911, Т. 54).
Популярні в той час філософські теорії Леся Українка, певна річ, знала не з популяризаторських статей та оглядів, а з першоджерел, адже вона чудово володіла іноземними мовами. Письменниця мала певну можливість знайомитись із новинами зарубіжної художньої літератури і філософії, перебуваючи на лікуванні за межами царської Росії. З кінця 1901 року, протягом всього 1902 року і до травня 1903 вона жила в Італії в м. Сан-Ремо, а їдучи туди і звідти, побувала не лише в Чернівцях та у Львові, а й у Празі та Відні. У листах із Сан-Ремо до Ольги Кобилянської Леся Українка повідомляла про те, що вона систематично читала італійські журнали і художні твори, а в найбільш важливому листі від 27.03.1903 року розповіла про натхненну роботу над “Кассандрою” і подала зразкову психологічну характеристику своєї незвичайної героїні.
П’єса Лесі Українки “Кассандра” не тільки передувала оглядовим повідомленням Василя Панейка, бо була написана й опублікована раніше за них. Історико-філософське значення твору “Кассандра” полягає в тому, що українська письменниця своїм художнім твором спростувала спекулятивні постулати інтуїтивізму і прагматизму, які й після неї популяризували та утверджували В. Панейко й інші епігони цих філософських течій.
Принципи інтуїтивізму в творі Лесі Українки здобули критичне художнє втілення в образі трагічної пророчиці Кассандри. На безпосередній зв’язок цього образу з проблемами інтуїтивізму вказала сама авторка твору. Докладно з’ясовуючи ідейно-естетичну природу образу української пророчиці, у грунтовному листі до Ольги Кобилянської Леся Українка ясно сказала: “. вона все провидить, вона все знає, але не холодним знанням філософа, тільки інтуіцією людини, що все спостерігає несвідомо і безпосередньо (“нервами”, як кажуть у наші часи), не розумом, а почуттям. “. Конкретні свідчення того, що пророчиця у своїх передбаченнях керувалася тільки почуттями, а не розумом, що почуття Кассандри були ірраціональні, суто інтуїтивні, легко знайти у тексті п’єси.
На самому початку твору, сперечаючись із свавільною егоїсткою Геленою, Кассандра заявляє: “Я не знаю нічого, окрім того, що я бачу”. Але бачення Кассандри своєрідні, переважно суб’єктивні, породжені не розсудком, а незалежним від розуму передчуттям. Своїй сестрі Поліксені вона пояснює: “Ох, Поліксено, я завжди чую горе, а показать не вмію”. Кассандра не раз підтверджує незалежність своєї інтуїції від практики, від досвіду і знання. Коли сестри випитують у неї, чому і від кого має занинути Троя, вона відповідає: “Не знаю, сестри. Я бачу тільки: Троя погибає. Леся Українка показала обмеженість і безсилість інтуїтивних поглядів на життєві обставини і події. Інтуїція не давала можливості Кассандрі активно втручатися в життя. Пророчиця пильно спостерігала події, бачила зло і повідомляла про небезпеку, але протидіяти ворожим підступам була нездатна. Вона побачила підступні вчинки грецьких напасників і розпізнала шпигуна Сімона, навіть підняла меч, щоб його скарати, але рука її затремтіла, меч випав із рук (розділ VII).
Отже Леся Українка у трагедії “Кассандра” не тільки відбила облудну суть принципів інтуїтивізму, але й висловила глибоку науково критичну інтерпретацію цієї філософської концепції. П’єса “Кассандра” – це не “трагедія правди”, це твір про безпорадність, про трагедію інтуїції. Добре збагнувши філософські основи п’єси, акад Білецький О. І. слушно відмовився від первісної назви своєї розвідки про цей твір (від формули “трагедія правди”). Але про принципове заперечення постулатів інтуїтивізму у творі Лесі Українки Білецький О. І. так і не сказав нічого. Не сказали про це і лесезнавці, його послідовники.
Одначе справедливість вимагає того, щоб визнати заслуги акад. Білецького О. І. в тому, що він побачив у творі Лесі Українки переконливу критику облудної філософії прагматизму. Для того, щоб рішуче ствердити тезу про реакційну суть ідей прагматизму, Білецький О. І. у другому варіанті своєї розвідки про п’єсу Лесі Українки, як і треба було за умов радянського літературознавства, спочатку процитував гостре негативне судження про філософію прагматизму із трактату Леніна В. І. “Матеріалізм і емпіріокритицизм”. А потім, згідно з ленінським тлумаченням цієї філософії, Білецький О. І. розглянув образ проповідника прагматизму віщуна Гелена (одного з братів Кассандри).
Образ Гелена появляється і діє тільки у двох кінцевих частинах твору – у розділах VI і VII. Тут відбувається протистояння, ідейний поєдинок між справжньою, чесною пророчицею Кассандрою і відвертим лицеміром, адептом (послідовником) облудних догм прагматизму Геленом. Для Гелена не існує корінних філософських категорій правди й істини, яких постійно дошукується Кассандра. Його судження і сентенції довільні, проголошуються залежно від обставин і потреб із химерних позицій скептицизму: “Що правда? Що неправда? Ту брехню, що справдиться, всі правдою звуть”. Гелен веде відверту боротьбу з правдою, якщо вона суперечить його прагненням, не забезпечує йому корисної дії. Корисність – основний критерій істини з погляду прагматизму. Тому Гелен не шукає наукових передбачень, він навіть не пророкує, а тільки віщує. На запитання Кассандри. “Як же ти віщуєш? Що кажеш людям?” Гелен без вагань відповідає: “Те, що треба, сестро, те, що корисно, або що почесно”. Такий основний принцип прагматизму.
Підсумовуючи стислий аналіз твору Лесі Українки “Кассандра”, ми маємо емпіричні підстави висловити кілька філософсько-теоретичних висновків. Відповідно до теми твору та до історичних подій, пов’язаних з троянською війною, п’єса Лесі Українки “Кассандра” набула зримого історико-побутового колориту, у ній є яскраве історичне тло. Проте було б примітивним, поверховим судженням вважати на цій підставі “Кассандру” Лесі Українки традиційною побутовою драмою на історичну тему. Леся Українка глузувала з таких суджень. У листі до матері від 21.03.1908 р. скаржачись на критику, вона іронічно зауважила: “Ах, сміхота була мені читати рецензії на мою “Кассандру”! Люди очевидячки прийняли її за побутову п’єсу “з троянського життя”.
Філософські проблеми та естетичний зміст образів п’єси “Кассандра” переконують в тому, що це класичний приклад філософського художнього твору – віршована філософська трагедія. У сюжеті трагедії немає сцен і ситуацій, які б безпосередньо випливали з громадсько-політичного життя і філософських процесів кінця ХІХ – початку ХХ століття. Але з художнього твору Лесі Українки було зрозуміло, що ідеї інтуїтивізму і прагматизму в кінці ХІХ і на початку ХХ століть не були цілком новими явищами в історії філософії. Претензії новітніх філософів на відкриття в цій галузі наукового мислення не варто приймати за безперечне досягнення філософської думки. Початки (або й корені) інтуїтивізму і прагматизму Леся Українка бачила в античній філософії і художній літературі.
Філософська трагедія “Кассандра” наштовхувала читачів на думку про те, що, як у давні античні часи, так і в новітню історичну добу, концепції інтуїтивізму і прагматизму не сприяли розвитку наукового філософського мислення, що суттю своєю вони відігравали реакційну роль у процесі прогресивного розвитку і збагачення принципів наукового пізнання.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)