Скорочено “Дитячі роки Багряний-Онука” Аксакова по главах – Частина 1

Автор відтворює дитяче сприйняття, для якого всі внове й все одинаково важливо, події не діляться на головні й другорядні: тому в “Дитячих роках” фабула практично відсутня. Усе починається з нескладних, але яскравих спогадів про дитинство й раннє дитинство – людин пам’ятає, як його віднімали від годувальниці, пам’ятає довгу хворобу, від якої він ледве не вмер, – один сонячний ранок, коли йому полегшало, дивної форми пляшку рейнвейну, висульки соснової смоли в новому дерев’яному будинку й т. д. Найчастіший образ – дорога:

подорожі вважалися ліками. (Докладний опис переїздів у сотні верст – до рідних, у гості й т. п. – займає більшу частину “Дитячих років”.) Видужує Сережа після того, як йому стає особливо погано у великій подорожі й батьки, примушені зупинитися в лісі, постелили йому постіль у високій траві, де він і пролежав дванадцята година, не в силах поворухнутися, і “раптом точно прокинувся”. Після хвороби дитина випробовує “почуття жалості до всього страждаючого”. З кожним спогадом Сережи “зливається постійна присутність матері”, що його виходила й любила, може бути тому, більше інших своїх дітей

Послідовні

спогади починаються із чотирирічного віку. Сережа з родителями й молодшій сестрі живуть в Уфі. Хвороба “довела до крайньої сприйнятливості” нерви хлопчика. По оповіданнях няньки, він боїться мерців, темряви й проч.

(різноманітні страхи будуть мучити його й далі). Читати його навчили так рано, що він навіть не пам’ятає про це; книга в нього була тільки одна, він знав її напам’ять і щодня читав уголос сестрі; так що коли сусід С. И. Анічков подарував йому “Дитяче читання для серця й розуму” Новикова, хлопчик, захопившись книгами, був “точно як божевільний”. Особливе враження зробили на нього статті, що пояснюють грім, сніг, метаморфози комах і т. п. Мати, змучена хворобою Сережи, боялася, що сама занедужала сухотою, батьки зібралися в Оренбург до гарного доктора; дітей же відвезли в Багрово, до батьків батька. Дорога вразила дитини: переїзд через Білу, зібрана галька й скам’янілості – “штуфи”, більші дерева, ночівлі в поле й особливо – рибний лов на Деме, що відразу звела хлопчика з розуму не менше читання, вогонь, добутий кременем, і вогонь скіпи, джерела й т. п. Цікаво всі, навіть те, “як налипала земля до коліс і потім відвалювалася від них товстими шарами”. Батько радується всьому цьому разом із Сережей, а улюблена мати, навпаки, байдужа й навіть бридлива

Зустрінуті в шляху люди не тільки нові, але й незрозумілі: незрозуміла радість родових багровских селян, що зустріли сім’ю в селі Парашине, незрозумілі відносини селян з “страшним” старостою й т. п.; дитина бачить, між іншим, жнива в жару, і це викликає “невимовне почуття жалю”. Патріархальне Багрово не подобається хлопчикові: будинок маленька й сумний, бабуся й тіточка одягнені не краще слуг в Уфі, дід суворий і страшний (Сережа був свідком одного з його божевільних припадків гніву; пізніше, коли дід побачив, що “мамій” любить не тільки мати, але й батька, їхні відносини з онуком раптово й різко змінилися). Дітей гордої невістки, “брезговавшей” Багряному, не люблять

У Багрове, до того негостинному, що навіть годували дітей погано, брат і сестра прожили з лишком місяць. Сережа розважається, лякаючи сестру оповіданнями про небувалі пригоди й уголос читаючи їй і своєму улюбленому “дядькові” Евсеичу. Тіточка дала хлопчикові “Сонник” і якийсь водевіль, що сильно подіяли на нього уява

Після Багряна повернення додому так подіяло на хлопчика, що він, знову оточений обший любов’ю, раптом повзрослел. У будинку гостюють молоді брати матері, військові, що закінчили Московський університетський шляхетний пансіон: від них Сережа довідається, що таке вірші, один з дядьків малює й учить цьому Сережу, отчого здається хлопчикові “вищою істотою”. С. И. Анічков дарує нові книги: “Анабасис” Ксенофонта й “Дитячу бібліотеку” Шишкова (яку автор дуже хвалить). Дядьки й приятель їхній ад’ютант Волков, граючи, дражнять хлопчика, між іншим, за те, що він не вміє писати; Сережа ображається всерйоз і один раз кидається битися; його карають і вимагають, щоб він просив прощенья, але хлопчик уважає себе правим; один у кімнаті, поставлений у кут, він мріє й, нарешті, занедужує від хвилювання й утоми

Дорослі присоромлені, і справа кінчається загальним примиренням. На прохання Сережи його починають учити писати, запросивши вчителя з народного училища. Один раз, видимо, по чиїйсь раді, Сережу посилають туди на урок: брутальність і учнів і вчителя (який був так ласкавий з ним будинку), пороття винуватих дуже лякають дитину. Батько Сережи купує сім тисяч десятин землі з озерами й лісами й називає її “Сергеевской пустищем”, чим хлопчик дуже гордий. Батьки збираються в Сергеевку, щоб лікувати мати башкирським кумисом, навесні, коли розкриє Біла

Сережа не може думати ні про що іншому й з напругою стежить за льодоходом і розливом ріки. У Сергеевке будинок для панів не добудований, але веселить навіть це: “Вікон і дверей ні, а вудки готові”. До результату липня Сережа, батько й дядько Евсеич вудять на озері Киишки, що хлопчик уважає своїм власним; Сережа вперше бачить рушничне полювання й почуває “якусь жадібність, якусь невідому радість”. Літо псують тільки гості, правда нечасті: сторонні, навіть ровесники, обтяжують Сережу.

Після Сергеевки Уфа “обридла”. Сережу розважає тільки новий подарунок сусіда: зібрання творів Сумарокова й поема “Россиада” Хераскова, що він декламує й розповідає рідним різні вигадані їм самим подробиці про улюблених персонажів. Мати сміється, а батько турбується: “Звідки це все в тебе береться?

Ти не зробися брехунцем”. Приходять звістки про смерть Катерини II, народ присягає Павлу Петровичу; дитина уважно слухає не завжди зрозумілі йому розмови стурбованих дорослих. Приходить звістка про те, що дідусь умирає, і сім’я відразу збирається в Багрово. Сережа боїться бачити вмираючого дідуся, боїться, що маменька від усього цього занедужає, що взимку вони змерзнуть у шляху. У дорозі хлопчика мучать сумні передчуття, і віра в передчуття вкорінюється із цього часу в ньому на все життя

Дідусь умирає через добу після приїзду рідних, діти встигають попрощатися з ним; “всі почуття” Сережи “подавлені страхом”; особливо вражають його пояснення няньки Параші, чому дід не плаче й не кричить: він паралізований, “дивиться в усі очі так тільки губами ворушить”. “Я відчув всю нескінченність борошна, про яку не можна сказати навколишньої”. Поводження багровской рідні неприємно дивує хлопчика: чотири тітки виють, повалившись у ноги братові – “теперішньому хазяїнові в будинку”, бабуся підкреслено віддає владу матері, а матері це огидно. За столом всі, крім Матері, плачуть і їдять із більшим апетитом

И тоді ж, після обіду, у кутовій кімнаті, дивлячись на незамерзаючий Бугуруслан, хлопчик уперше розуміє красу зимової природи. Повернувшись в Уфу, хлопчик знову переживає потрясіння: родячи ще одного сина, ледве не вмирає мати. Ставши хазяїном Багряна після смерті діда, батько Сережи виходить у відставку, і сім’я переїжджає в Багрово на постійне життя

Сільські роботи (молотьба, косовиця та ін.) дуже займають Сережу; він не розуміє, чому мати й маленька сестра до цього байдужі. Добрий хлопчик намагається жалувати й утішати швидко одряхлілу після смерті чоловіка бабусю, що він до того, по суті, не знав; але її звичай бити двірських, досить звичайне в поміщицькому побуті, швидко відвертає від її онука. Батьків Сережи кличе в гості Параска Куролесова; батько Сережи вважається її спадкоємцем і тому ні в чому не суперечить цій розумній і доброї, але владній і грубуватій жінці. Богатый, хоча й трохи незграбний будинок удови Куролесовой спочатку здається дитині палацом з казок Шахерезады.

Подружившись із матір’ю Сережи, удова довго не погоджується відпускати сім’ю назад у Багрово; тим часом метушливе життя в чужому будинку, вічно наповненому гістьми, стомлює Сережу, і він з нетерпінням думає про вже милого йому Багрове. Повернувшись у Багрово, Сережа вперше в житті в селі по-справжньому бачить весну: “я стежив за кожним кроком весни. У кожній кімнаті, чи ледве не в кожному вікні, були в мене замічені особливі предмети або місця, по яких я робив свої спостереження…” Від хвилювання в хлопчика починається безсоння; щоб він краще засипав, ключниця Пелагія розповідає йому Казки, і між іншим – “Аленький квіточка” (ця казка поміщена в додатку до “Дитячих років…”). Восени на вимогу Куролесовой Багряні гостюють Вчурасове.

Батько Сережи обіцяв бабусі повернутися до Покриву; Куролесова не відпускає гостей; у ніч на Покрив батько бачить страшний сон і ранком одержує звістку про хворобу бабусі. Осіння дорога назад важка; переправляючись у Симбірська через Волгу, сім’я ледве не потонула. Бабуся вмерла в самий Покрив; це страшно вражає й Сережиного батька, і примхливу Куролесову. Наступною зимою Багряні збираються в Казань, помолиться тамтешнім чудотворцям: там ніколи не був не тільки Сережа, але і його мати