Скорочено “Буркун” Менандра
Живе Кнемон у селі, в Аттиці, біля Афін. Обробляє вбоге поле й ростить дочку, що любить без пам’яті. Поруч живе і його пасинок Горгий, що, незважаючи на дурну вдачу вітчима, ставиться до нього добре. Сострат, богатый парубок, що випадково побачив дочка Кнемона, закохується в неї й уживає всілякі спроби познайомитися із прекрасною скромною дівчиною, а заодно – і з її відлюдним батьком. На початку першої дії лісовий бог Пан (його печера-святилище перебуває відразу, неподалік від будинку й поля Кнемона) повідомляє глядачів коротку передісторію
До речі, це саме він зробив так, що Сострат закохався в дочку відлюдного буркухи. Херея, приятель і приживав Сострата, радить закоханому діяти рішуче. Втім, виявляється, що Сострат уже послав на розвідку в садибу Кнемона раба Пиррия, що до моменту нашої дії вертається в паніці; Кнемон прогнав його самим недвозначним образом, закидавши землею й каменями… На сцені з’являється Кнемон, не зауважуючи присутніх, і говорить сам собі: “Ну, хіба не був щасливий, і подвійно притім, / Персей? По-перше, маючи крила, / Він від усіх, хто землю топче, зникнути міг. / А по-друге, кожного, хто в докучання
От якщо б мені тепер / Такий же дарунок! Лише кам’яні статуї / Навкруги стояли мовчачи б, куди не глянь”. Побачивши Сострата, що робко коштує неподалік, старий вимовляє гнівно-іронічну тираду й іде в будинок. Тим часом на сцені з’являється дочка Хнемона із глечиком. Її нянька, черпаючи воду, упустила цебро вколодец.
А к поверненню батька з поля вода повинна бути нагріта. Вартий відразу Сострат (він ні живий ні мертвий від щастя й хвилювання) пропонує дівчині допомога: він принесе воду із джерела! Речення прийняте прихильно. Знайомство відбулося. Присутність Сострата виявляє Давши, раб Горгия.
Він попереджає хазяїна: неподалік “пасеться” якийсь молодик, явно ” око, щопоклав,” на сестру Горгия. А чи чесні в нього наміру – Невідомо… Входить Сострат. Горгий, не тільки чималий і працьовитий, але й рішучий юнак, спершу неправильно його оцінивши (“Відразу видно по очах – негідник”), вирішує все-таки поговорити спришельцем.
И після розмови, як людина розумний, розуміє свою первісну помилку. Незабаром обоє переймаються взаємною симпатією. Горгий чесно попереджає закоханого, як важко буде домовитися з його вітчимом – батьком дівчини
Але, помізкувавши, вирішує допомогти Сострату й дає йому ряд рад. Для початку, щоб “увійти в образ”, багатий юнак цілий день самовіддано віддається незвичним для нього польовим роботам, щоб підозрілий Кнемон вирішив: Сострат – бідняк, що живе власною працею. Це, сподіваються обоє юнака, хоч небагато примирить старого з думкою про можливе заміжжя улюбленої дочки
А в святилище Пана родичі Сострата й він сам готуються до врочистих жертвоприносин. Шум священних готувань (поблизу його будинку!) виводить Кнемона із себе. А коли спочатку раб Гета, а потім кухар Сикон стукаються до нього у двері із проханням позичити деякий посуд, старий остаточно приходить внеистовство.
Вернувшийся з поля Сострат так змінився за день (засмагнув, від незвичної праці згорбився й ледве пересуває ноги), що навіть раби не довідаються свого хазяїна. Але, як говориться, немає худа без добра. Вертається з поля й Кнемон. Він шукає цебро й мотику (і те й інше стара служниця Симиха упустила в колодязь). Тим часом Сострат і Горгий ідуть у святилище Пана
Вони вже майже друзі. Кнемон у гніві сам намагається спуститися в колодязь, але гнила мотузка обривається, і злісний старий падає у воду. Про це криком возвещает выбежавшая з будинку Симиха. Горгий розуміє: настала “зоряна година” Сострата!
Удвох вони витягають що охає й лається Кнемона з колодязя. Але саме Сострату приписує розумний і шляхетний Горгий провідну роль у порятунку сварливого старця. Кнемон починає зм’якшуватися й просить Горгия надалі взяти на себе турботи про заміжжя сестри. Сострат у відповідь пропонує Горгию в дружин свою сестру
Спочатку чесний юнак намагається відмовлятися: “Недозволено, / Женив тебе на власній сестрі, твою взяти в дружин”. Добропорядного юнака бентежить і те, що він бідний, а сім’я Сострата – люди богатые: “Несолодко мені / Чужим добром годуватися незаслужено. / Своє нажити хочу”. Незадоволений спершу перспективою другого “нерівного шлюбу” і Каллипид – батько Сострата.
Але зрештою й він дає згоду на обидві весілля. Здається, нарешті, і Кнемон: буркун навіть погоджується, щоб раби віднесли його у святилище Пана. Завершується комедія словами одного з рабів, зверненими до глядачів: “Порадійте, що старого нестерпного / Ми здолали, щедро нам поплескайте, / И нехай Перемога, діва шляхетна, / Подруга сміху, буде до нас завжди добра”.
Дає можливість представити наступне: Габротонон довідається Памфілові (вони зустрічалися на тім нещасливому святі Таврополий), а скривджена й збезчещена дружина Харисия довідається його перстень і розуміє: винуватець її нещастя – власний чоловік! А Харисий поки знає лише те, що його дружина – мати незаконнонародженої дитини. У той же час він розуміє, що й сам далеко не бездоганно й не вправі настільки суворо судити Памфілові. Але отут з’являється добра Габротонон і розповідає Харисию все, що знає. Непутящий юнак-гуляка щасливий: у них з Памфилой є син! Радістю переміняється й невдоволення Смикрина: він став щасливим дідом пятимесячного онука!
Усі задоволені й навіть щасливі. Так благополучно, як і покладено, завершується комедія
(2 votes, average: 4.50 out of 5)