Сказковедение в 40-ві – 60-ті роки ХІХ століття
До 40-х років основним питанням сказковедения, з якого працювала громадська думку, було питання сутності казки як такої. З 40-х років центр тяжкості вивчення казки (із різних позицій, і в спосіб) переноситься на вивчення її минулого. Казка не співвідноситься ні з якою суміжним чи родинним жанром, її специфічні ознаки, її форма перестають цікавити. Висуваються нові проблеми історичного порядку. У цьому вся, безсумнівно, великий крок уперед. Проте задля рішення історичних проблем, станом науки на той час, були ще рано.
Це дуже унаочнення взаємодії
Їм визначаються як слов’янофільські устремління, і родинні їм прагнення мифологов, і навіть дилетантів з табору адептів так званої “офіційної народності”. Цим можна пояснити, чому здорові початку, закладені, наприклад, у висловлюваннях І. І.
Срезневського, не отримали подальшого розвитку та частково навіть регрессировали. Це насамперед належить до представників напрями так званої “офіційної народності”. У тому
П. Сахаров, Д.
Про. Шеппинг, П. А. Бессонов. Як ми вже знаємо, збори Сахарова не зі справжніх казок, та якщо з переказів різних текстів XVІІІ століття (див.
Вище, гол. 1).
У передмові до цього зборам Сахаров і висловлює свої думки, причому вловити їх сутність дуже важко, оскільки є й не так тверезими поглядами, скільки емоційними выкликами, сутність яких залишається неясною і який суперечать одна одній. Те він приписує казкам велике історичне значення які з джерелами історії, то зовсім заперечує це значення, полемізуючи з Макаровим. Він, очевидно, досі не відрізняє казок від повістей і билин.
(“Росіяни казки вміщають у собі підставу народних билин, повістей, улюблених нашими батьками й дідами”.) Сахаров висловлює правильну думку, що є казки істинно росіяни й запозичені, давні й нові. Сахаров висловлюється лише тим, щоб відтінити значення “старих” і “російських” казок, оскільки “у яких полягає наша Російська сімейне життя; у яких зберігся наш чистий Російську мову” (під цим Сахаров розуміє власний мозаїчний і підсолоджений мову яким він викладає казки). Отже, погляди Сахарова зводяться до того що, що казками викликається любов до всього стародавньому й істинно російському, на противагу всьому нового і іноземному, чому оголошується війна І що Сахаров ненавидить.
Погляди Сахарова немає наукового значення. Минуле йому немає конкретного історичного характеру, це свого роду прапор. У науковому відношенні працю Сахарова важливий лише, що він містить низку цінних бібліографічних вказівок: любов до давнини змушувала його розшукувати видання казок. У тому ж напрямі йде стаття Шеппинга “Іван-царевич, народний російський богатир”. Як свідчить вже заголовок, Шеппинг хоче в герої епічного билинного героя.
Казка нібито містить найдавніше зерно перекази, що у билині вже зіпсовано. Ми, отже, знову бачимо емоційно забарвлене звеличання в казці старовини, не збереженої навіть билинами. “Не уособлює чи Ілля в казках саме поняття рідний нашої матінки землі російської, з її широким розгулом, її могутністю, її багатствами і його теплою православної вірою?
” Проти Шеппинга виступив глава слов’янофілів Костянтин Аксаков з низькою заміткою “Про різниці між казками і піснями російськими”. Аксаков вперше висловлює таку просту природну думку, що казки і билини відрізняються формою.
Аксаков вже знав, що билина співається, і він відрізняє билину і казку як формою, а й у способу виконання, вводячи власне фольклористический принцип: казка мовиться, билина співається. Для Аксакова “казка і пісня різні изначала”. Казка полягає в вимислі, билина свідчить, що рахує бувальщиною. Отже, Аксаков стверджує, який ми зараз сказали, переважно естетичне значення казки і історичне значення билини.
Відповідно, не казка, лише билина є вираженням народного духу. “Нічого й думати порівнювати Івана з Іллею Муромцем, цілком особливим, єдиним обличчям, богатирем переважно російським, выражающим собою російську землю, російський народ” (Саме там). Ми повинні визнати погляди Аксакова переважно правильними й у свого часу надзвичайно передовими. Але не були сприйняті сучасниками, Аксаков залишився цілком самотній.
Шеппинг в відповідної статті пробував заперечувати Аксакову, обстоюючи і навіть розвиваючи свої колишні погляди.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)