Синтаксичний^-синтаксичні-конструктивно-синтаксичні властивості прийменниково-відмінкових сполучень
Закріплення прийменниково-відмінкових сполучень у функції присудка – як основної їхньої синтаксичної функції – і намічений відрив їх від категорії імені іменника яскраво відбиваються на синтаксичних властивостях сполучень даного типу. Яскравим показником граматичного переродження імені іменника є втрата їм здатності визначатися прикметниками (і займенниками). Ряд прийменниково-відмінкових сполучень розглянутого типу характеризується втратою цієї основної синтаксичної властивості імені іменника, напр: у гостях, (не) у голосі,
Так, що випливає група характеризується тим, що включає у свій склад у якості обов’язкового структурного елемента присудка присвійні займенники, хоча й не допускає можливості поширення прикметниками й займенниками – прикметниками інших розрядів, напр.: (не) у моїх (твоїх і т. п.) силах, (не) у моїй (твоєї й т. п.) волі, (не) у твоїх (моїх і т. п.) правилах, (не) у моїй (його й т п.) влади й під. Інша група, втративши здатність, визначатися прикметниками (і займенниками), може, однак, уживатися з
Зміни, що відбуваються граматичній структурі присудкових прийменниково-відмінкових сполучень, відбиваються й у типах керування окремих груп таких сполучень. Як і у зв’язках із залежними прислівниками, предложно – відмінкові сполучення, з одного боку, втрачають колишні, типові для своєї парадигми типи керування, а з іншої, здобувають нові, не властиві даній парадигмі “прийоми” керування. Значна частина сполучень втрачає, наприклад, здатність керувати родовим безприйменниковим, тобто втрачає типову для імені іменника форму керування (у зборі, у жаху, у паніці, у ціні, (не) у формі, у маренні, у моді, в ударі й мн. ін.). Показовими є конструктивно обумовлені зв’язки предложно – відмінкових сполучень із іменниками (і займенниками). Примітна в цьому змісті група прийменниково-відмінкових сполучень, що керує родовим падежом іменника (займенника) із прийменником в. Прийнято вважати, що родовий із прийменником у зі значенням приналежності є слабоуправляемой формою ( приєднувавільно).
У більшій частині розглянутих конструкцій родовий із прийменником у також є слабоуправляемим. Зв’язок з ним виявляється в прийменниково-відмінкових сполучень тільки в складі речення, напр.: у пошані (у кого), у прориві (у кого), у боргу (у кого), у розпалі (у кого), у загоні (у кого) і т. п. Однак у розглянутій групі слів виділяється ряд таких сполучень, лексичне значення яких вимагає наявності при них слів, що вказують на приналежність тій або іншій особі. Родовий із прийменником в і є одним із засобів вираження цього значення. У предикативній функції дані сполучення не вживаються без родового із прийменником в або іншої співвідносної форми вираження присвійного значення (родового безприйменникового, присвійного займенника або прикметника), порівн.: у підпорядкуванні в у чиїм у підпорядкуванні кого; у руках в у чиїх у руках кого, у розпорядженні в кого – у чиїм у розпорядженні кого й ін. Майже вся справа в неї в руках (Чехов). Порівн.: …побут його в її руках (Павленко). … я в руках народу, що будує мир і до миру мир кличе (Михалков). Таким чином, родовий із прийменником в у подібних випадках не можна вважати слабоуправляемой формою, навпроти, він є необхідним залежним словом. Як обов’язкове залежне слово родовий приналежності з’являється в розглянутих сполучень тільки у зв’язку з особливим предикативним їх значенням
З розвитком цього значення відмінковий^-відмінкові-прийменниково-відмінкові сполучення даної групи втрачають ті типи керування, які властиві всій їхній парадигмі. Так, сполучення в підпорядкуванні, у покорі втрачають здатність керувати давальним падежом (порівн. підпорядкування кому, покора кому), /сполучення в розпорядженн-орудним (порівн. розпорядження ким), сполучення у влад-орудним із прийменником над (порівн. влада над ким) і т. д. Розвиток у присудкових предложнонпадежних сполученнях конструктивно обумовлених значень визначає вживання при них родового із прийменником від, орудного із прийменниками з і між і знахідного із прийменниками за і на. У всіх цих випадках конструкція із залежним падежом виражає чисто об’єктні відносини. Незалежно від синтаксичної функції й особливого предикативного значення аналізованих сполучень, що відповідають іменники самі по собі мають здатність уживатися з тим або іншим падежом (родовим із прийменником від, орудним із прийменниками з і між і знахідним із прийменниками за й на). Однак у вживанні залежного відмінка при сполученнях, пов’язаних із предикативною функцією, і відповідних іменників є істотні розходження. Для реалізації значень імена іменники, хоча й мають потребу в залежній формі, але проте часто зустрічаються в абсолютивному вживанні (захват від кого-чого, замилування від кого-чого; дружба з ким, переписка з ким, розлучення з ким 14 і ін.; відповідь за хто^-що; претензія на хто^-що, образа на хто^-що й ін.).
Досліджуваного ж сполучення, подібно дієсловам, з якими вони співвідносяться, відчувають потребу в об’єкті, і, як правило, без нього не вживаються (у захваті від кого-чого, у замилуванні від кого-чого, порівн. захоплюватися ким-чим, захоплюватися ким-чим; у дружбі з ким, у переписці з ким, у розлученні з ким, порівн. дружити з ким, листуватися з ким, розвестися з ким; у відповіді за хто^-що, порівн. відповідати за хто^-що; у претензії на кого – що, в образі на хто^-що, порівн. мати претензію на хто^-що, ображатися на хто^-що). Наявність залежних слів при прийменниково-відмінкових сполученнях є більше необхідним, чим при відповідних іменниках і, отже, керування їх виявляється більше “сильним”. Спостереження над уживанням прийменниково-відмінкових сполучень у функції присудка й розвитком у них нових лексичних і граматичних особливостей дозволили уточнити зв’язок і співвідношення предикативного й непредикативного вживання аналізованих сполучень і разом з тим, установити тісна взаємодія й взаємозумовленість у них різних аспектів: лексичного, синтаксичного й морфологічного
Своєрідність прийменниково-відмінкових сполучень, особливість їх лексико – граматичного значення яскравіше всього проявляється в сполучень, не здатних виступати ні в якій іншій синтаксичній функції, крім предикативної. Сполучення, що вживаються переважно в предикативній функції, але здатні виступати й у ролі інших членів речення, є менш чіткими й певними в змісті структурно-граматичних своїх особливостей. У таких сполучень зберігається співвідносність із усіма іншими словоформами даного іменника як відносно семантики, так і у відношенні синтаксичних їх властивостей
(1 votes, average: 5.00 out of 5)