Господи й боже – яка це частина мови?

“Господи!” – зштовхнувшись у коридорі з раптово, що вискочили з-за рогу старшокласниками, викликує молода вчителька. “Спасибі, звичайно, але це всього лише я!” – задерикувато й з деяким ступенем зніяковілості намагається “вибачитися” знову зривистий з місця школяр

Погодитеся, типова ситуація для шкільних коридорів на переменке, а спритна відповідь учня, що представляє собою цитату з тепер уже культового фільму “Адвокат Диявола”, став практично “відкликанням на пароль” і викликає тільки відповідну посмішку

Спостерігаючи

один раз подібну сцену, я теж мимоволі посміхнулася й, як викладач російської мови, “зачепилася слухом” за слово Господи, що втратили лексичне значення у вустах переляканої людини й возродившее свою знаменність у відповіді. Дійсно, а якою же частиною мови є це слово і йому подібні утворення в сучасній російській мові?

Втрата такими формами, як Боже! Господи! Матінки! Панотця! і т. п., елементів лексичного значення (так званий процес десемантизации) привела до появи в них характерних вигукових ознак. Вони стали вигуками, що вживаються тільки для вираження емоційних оцінок. З етимологічної

точки зору, дані вигуки являють собою застиглі форми кличного відмінка (кличної форми) імен іменників Бог і Господь, а також И. п. мн. ч. у кличній функції (форми мн. ч. не мали особливої флексії для передачі вокатива, цю роль виконував И. п.) слів матінка й панотець у ролі вокативних речень (так званих речень-звертань; наприклад: “Жорж!” – говорила Маруся, притискаючись до нього… (А. Чехов) Здрастуйте гості! Ай, не треба! А1, киньте! (А. Розенбаум.)

Емоційна окрашенность сама по собі зближає вокативние речення, що виражають почуття1 , з вигуковими реченнями, що не членуються. Порівн.: “Мама”, – зашептав я з роздратуванням (Б. Окуджава) – ім’я іменник, звертання до матері; “И звідки, хотілося б знати, тут узялася ця ганчірочка?.. Ой! – страшний здогад раптом осінив П’ятачка. – Мама! Ненька!” (А. Милн/ Пер. Б. Заходера) – вигук, вираження переляку. Але повному перетворенню вокативов у вигуки сприяла в першу чергу втрата іменами іменниками внаслідок історичного розвитку російської мови кличної форми

Вона привела до відсутності в застиглих емоційно пофарбованих кличних форм (Боже! Господи! Матінки! Панотця!) омонімів у системі форм ім’я іменника, що прискорило процес десемантизации, що почався при архаизации даних понять. У результаті складних соціально-історичних процесів, що відбувалися в Росії на рубежі XIX-XX століть, у російській мові значно звузилася сфера вживання таких слів, як Бог, Господь, матінка й панотець. Вони стали використовуватися переважно усередині церковного спілкування: перші два – як сакральні слова, останні – як позначення подружньої пари священнослужителів, причому перші два поняття насильно виводилися з активного словникового запасу російської мови

Обмеження лексичного значення й посилення ролі емоційно-експресивної характеристики згодом привело до повного десемантизации таких форм, як Боже! Господи! Матінки! Панотця!, у такий спосіб перетворивши їх у вигуки. Наприклад: Учора ввечері вертаюся у свій номер. Входжу в спальню – боже, який сюрприз! У постелі лежить чарівна дама! (Б. Акунин) – вигук, що виражає значення приємного подиву; описувана в даному прикладі ситуація ніяк не припускає прямого звертання до Бога; Ах ти, мої панотці! Як вони в міцність-те ввірвуться – ай-ай-ай, – говорила слізним голосом якась баба (Л. Толстой) – виражає значення переляку; – Панотця! – здивувався тонкий (А. Чехов) – виражає здивування; Промінь пошарив по стінах, пробіг по підлозі, зупинився. “Ой, матінки! – тоненько пискнув воротар. – Зинка!”. Світлове коло вихопило з темряви неприродно біла особа молодої жінки з розкритими нерухливими очами (Б. Акунин) – виражає значний ступінь переляку, підсилює значення емоційного вигуку ой. Елементів значення вокатива тут немає.

Аналогічна картина спостерігається й з колишньої вокативом чорт, пряме (як звертання) уживання якого в російській мові завжди було обмежено (табуировано) з релігійних спонукань, тому в письмових джерелах не зафіксоване вживання маркірованої форми вокатива цього слова зі специфічною флексією – е {рисі). Ця форма переважно використовується в ролі вигуку. Наприклад: – А, чорт, – Пожарський присів навпочіпки, расстроенно поцокал мовою. – Свою корисність вона вичерпала, але однаково шкода (Б. Акунин) – передає сильний ступінь досади

До середини XX століття смислоразличительние ознаки, характерні для форм Господи! Матінки! Панотця!, відповідали основним ознакам вигуків, а саме:

А) відсутність лексичного значення;

Б) відсутність звичайних форм словотвору й словозміни;

В) значення крайнього ступеня переляку, прикрості, роздратування й т. п., властиві для даних слів, виражаються інтонацією;

Г) можливість супроводу інтонації цих вигуків відповідною мімікою;

Д) здатність іноді, подібно типовим (емоційним і імперативним) вигукам, виходити за рамки фонетичного ладу мови Наприклад: Фрол Григорович ойкнув: ” Про-Про-Осподи! Так адже Вам це плюнути й розтерти!” (Б. Акунин)

Разом з тим у сучасній російській мові в ряді випадків можна спостерігати відновлення, пожвавлення лексичного значення слова, що пов’язане з відродженням знаменності. У першу чергу це стосується форм Боже! і Господи!, наприклад: Вона пішла до себе на постіль, села й, не знаючи, що робити зі своею большою радістю, що млоїла її, дивилася на образ, що висів на спинці її ліжка, і говорила: “Господи! Господи! Господи!” (А. Чехов)

Повернення слів-номінативів Боги Господь в активний запас сучасної російської мови, а також часткове розширення сфери вживання таких слів, як матінка й панотець, позначили нове місце цих вигуків у системі слів даної категорії: колишні вокативи є периферійними явищами цієї частини мови, що перебувають у зоні синкретизму ім’я іменника й вигуків. Для аналізу форми Господи використовуємо шкалу перехідності В. В. Бабайцевой.

На закінчення відзначимо, що якщо для вигуків Боже! і Господи! можливе відновлення семантики, що залежно від контексту може перекласти ці слова в положення синкретичного язикового явища, що перебуває на проміжному щаблі АБ, то для вигуків матінки! і панотця! таке пожвавлення семантики неможливо у зв’язку із двома положеннями

1) Вплив так званої генетичної пам’яті мови: у російській мові не простежується язикова клична традиція стосовно цих номінативів (порівн. з формами Боже! і Господи!, протягом декількох століть щодня що неодноразово згадуються в молитвах і проханнях православних християн, що становлять основну частину носіїв російської мови).

2) У сучасній російській мові обмежена клична форма мн. ч. цих імен іменників. У більшості випадків звертання відбувається до однієї особи: “Панотець!”, “Матінка!” (форму мн. ч. можна почути тільки усередині церковного спілкування, де звертання матінка ставиться до всіх замужніх жінок, наприклад: “Панотця: батько Андрій, батько Ігор, вас уже чекають у трапезній. Матінки! Не спізнюйтеся!” і т. п.).

Таким чином, однозначно відповістити на запитання заголовка цієї статті (якою же частиною мови є дані слова в сучасній російській мові?) просто неможливо. При морфологічному розборі обов’язково варто враховувати перехідні, синкретичние випадки, і в першу чергу це стосується нас, учителів російської мови, тому що наші учні, як можна судити по описаній на початку статті ситуації, почувають Мова досить тонко. И в VII класі, коли вивчаються вигуки, хлопці вже здатні сприйняти, що наша мова – це такий же колоритний мир, як і навколишня їхня дійсність, відбита в мові, і в ньому далеко не всі й не завжди ділиться на чорне й біле


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Господи й боже – яка це частина мови?

Categories: Нові твори

Links