“Символи повісті М. Коцюбинського “Тіні забутих предків”
Повість М. Коцюбинського “Тіні забутих предків” є яскравим зразком використання символічних образів і легенд з багатющої скарбниці української народної творчості. У цьому творі письменнику вдалося з надзвичайною проникливістю відтворити своєрідність і неповторність народного світогляду.
М. Коцюбинського на все життя полонили Карпати. Його захопила казковість цього краю, величність його природи і цікаве життя гуцулів з їх незвичайною філософією і багатою фантазією, їх образне, глибоко поетичне мислення. Вже сама назва повісті
Початок повісті достатньо простий, як і належить казці або епосу. Але вже з перших слів твору в ньому з’являється фантастичний елемент. Головний герой твору Іванко був неспокійним вже з перших хвилин свого життя, таким неспокійним, що забобонна мати не знала, чим пояснити таку поведінку своєї дитини і навіть вважала, що її підмінили. Мабуть, баба на пологах не засвітила десь свічки, не обкурила хати, і їй замість сина підклали бісеня – вважала мати. Тож, одразу
Але М. Коцюбинський бачить джерела фантастичних уявлень гуцулів не тільки в давніх традиціях, що йдуть від предків, а і в способі життя та особливостях самої природи, яка оточувала цей народ. Незвичайні природні явища й стають джерелом виникнення казкових образів. І для Іванка, і для його подружки Марічки увесь оточуючий світ був “як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна”. Що дивно, так це те, що у дорослих героїв повісті фантастичні уявлення про життя не зникають, а тільки набувають декілька інших форм.
Дуже цікавою є сцена першого відвідування Іванком полонини, де він опиняється серед вівчарів. Він застає їх, коли ті розпалюють багаття, причому роблять це стародавнім способом – за допомогою каменю і тріски. Вівчарі настільки зайняті священним дійством, що навіть не відповідають на привітання хлопця. Та коли тільки-но маленький вогник вилетів із скалки і “ватаг побожно підняв вогонь і встромив у ватру”, усі обернулися і відповіли на Іванкове привітання.
І це дивацтво ватага ніяка не примха, а свідоме поклоніння людини вогню. Бо протягом усього сезону випасання овець тільки вогонь спроможний боронити вівчарів від будь-якого лихого маржинку. А коли Іванко знов повертається у село з полонини, то на рівнині залишаються люди, що “мусять чекати, аж згасне вогонь, той вогонь полонинський, що сам народився, неначе бог, сам має й згаснути”.
Поставивши за мету у своїй повісті показати психологію гуцулів, письменник відповідно до дійсності наділив їх фантастичним уявленням про оточуючий світ. І в пісні, і в праці, і в буденному житті – скрізь гуцули бачать містичні сили. Тому фантастичні образи і символи М. Коцюбинський використовує не стільки для того, щоб створити романтичну оповідь, скільки для того, щоб передати особливості духовного світу і характерів героїв.
Кохання Марічки і Івана було трагічним з самого початку, тому, що воно були сильнішим і більшим за життя людини. Коли Марічка гине, Іван не може перенести цю втрату і тане на очах. Поклик мук кохання породжує в його душі фантастичні образи і ілюзії, а потім приводить до того, що Іван, як і його кохана Марічка, втрачає пильність і гине від жорстоких сил дикої гірської природи.
Змальовуючи у повісті непереможну силу кохання, письменник шукає джерела любові в таїнстві людської душі, таїнстві життя і природи, яка зберігає у своїх глибинах віковий досвід наших предків і веде до вірувань далеких наших пращурів.
Повість М. Коцюбинського “Тіні забутих предків” – це ніби голос душі, який письменник прагнув розбудити в кожній людині, прагнув нагадати кожному з нас, що всі ми – українці, і забуті нами предки говорять з нами щодня рідною піснею, повір’ям, легендою, казкою, звичайним словом, голосом води, ростом дерева або весняної трави.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)