Симоненко Василь Андрійович Білі привиди
Білі привиди заходили до вестибюля, гупотіли незграбними ногами, ляскали долонями, і молочні хітони осипалися з них на підлогу.
– Оце так зима! – вигукували одні, бо фантазії на більше в них не вистачало.
– Привіт від Прадіда Мороза! – намагалися жартувати інші, кидаючи вологі пальта через бильце гардероба.
Ліна автоматично посміхалася їм, бо треба ж бути ввічливою. “До чого всі вони нудні і невиразні”, – прялася думка. Нудні і невиразні піднімалися в танцзал і приймалися монотонно шліфувати паркет, залицятися до
Ні-ні, Ліна не зневажає їх, просто їй страшенно жаль оцих бундючних гиндиків, що з дня на день тринькають свій час та енергію на танцюльках. Так, саме на танцюльках, бо вона не сміє кощунствувати і називати танцями оце шаркотіння.
– Про що задумались, міледі? – рве Лінине прядиво занадто вкрадливий голос. Ага, це той самий, що вчора і позавчора намагався полонити її дотепами й мімікою, взятими напрокат з індійських фільмів.
– Ви знову забули цигарки? – обминає очима його цукеркову
– Ви вліпили прямо в десятку, мем.
– Номер? – збагачена його інформацією, Ліна добуває з правої кишені дешевого імпортного півпальта замусолену пачку “Казбеку”. Немає сумніву, що цей галантний джентльмен смалить звичайнісінькі гільзи, котрі щовечора набиває якимось дешевеньким тютюном. Але з якою помпою він стукає мундштуком цигарки об коробку! Як велично чиркає сірником!
– Може, ви підніметеся зі мною на один танець?
– Ні, я не опущуся до цього.
– О, ангел показує зуби! Але все-таки?
– Слухайте, – каже вона роздратовано, – це гардероб, а не колекціонерня компліментів з позаторішніх фільмів.
– Громадяни, будьте взаємно ввічливі, – метає лозунг чемний кавалер.
– Відвідувачі, не заважайте працівникам виконувати свої службові обов’язки, – ультрачемно посміхається Ліна.
– Може, леді назвуть своє ім’я?
– Макбет.
– Я чекатиму вас біля виходу.
– Якщо балеро мають зайвий час, вони можуть скоротати його в товаристві однієї з балерин. – Ліна показує пальчиком угору.
– Ты меня не любишь, не жалеешь…
– Гурток художнього читання працює у вівторок і п’ятницю після третьої, – дає йому безплатну довідку. Хвала Всевишньому, заграли прощальний фокс, і тоненька цівочка людей потягнулася за одягом.
Ліна ненавидить свою “професію”, але їй страшенно подобається одягати і роздягати людей. Щось є в цьому магічне й незрозуміле, і коли вона нарешті підшукає собі справжню роботу, їй ще довго ввижатимуться букети людських облич, сміятимуться, сумуватимуть і проситимуть очі. Кінець кінцем сюди, крім професійних шаркунів, знічев’я забивається і чимало гарних хлопців та дівчат. Куди не зажене нудьга! Може, і їй колись доведеться марнувати свої вечори в отакому танцзалі, і помирати від нудотних та порожніх розмов, і вислухувати комісовані компліменти, і танцювати, “як поведе партнер”…
Хух!. Нарешті останнє пальто, останнє “до побачення”. Можна й додому, але в тьоті Паші сьогодні жах скільки роботи – нанесли снігу, багна, накидали недокурків біля урн. Ліна пурхає по вестибюлю, а тьотя Паша бурчить і проганяє її додому.
– Може, тебе хтось ще й чекає…
– Хто чекає, той дочекається. – Ліна торохтить совком, шастає віником і обстрілює тьотю Пашу кулеметними чергами вражень, а та докоряє їй за нерозсудливість.
– Колись і кортітиме, щоб залицялися, та ніхто не захоче… Дівування, воно стече, як вода навесні…
Ліна похапцем одягається і водночас переконує тьотю Пашу, що вона зроду-віку і не подумає виходити заміж, бо тепер тільки й чути, що про розлучення, а путніх хлопців дуже мало.
– Та йди вже додому, мороко ти моя гостроноса!. А в хлопцях ти тямиш, мов коза в рогозі…
Біля виходу її справді чекає білий привид. Він іде поруч, і від його розв’язної галантності не лишилося й сліду. Мимрить щось про погоду і неоковирно жартує. Лінине роздратування дрімає в найтихішому закапелку душі.
– Мені подобається, що ти не ламаєшся і не кривляєшся, – каже білий привид.
– То чого ж сам граєшся в денді?
– А так…
– І мене чекав “а так”?
– Трішечки “а так”, а трішечки не “а так”.
– Мені не треба твоїх трішечок!
– А мені треба!
– Слухай, ти негідник чи ні? – ставить вона питання руба.
– Може, й негідник, але не дуже, – зітхає хлопець, і вони замовкають, і йдуть поруч, і думають про своє.
– Можливо, я дурень, – раптом каже Недуженегідник.
– Дійсно, це ймовірно, – погоджується Ліна.
– А ти розумна?
– Хтозна. Мама каже, що я злюка.
– Твоя мама – великий чоловік!
І вони йдуть, а місто спить, а сніг валить і валить, і ліхтарі від снігу такі чудні й казкові, що Ліні здається, ніби вона ступила на іншу планету. І скільки загадок і несподіванок чекають її в цьому дивному, незнайомому, білому, рідному місті!
Він так і не посмів узяти її під руку і попрощався біля під’їзду, не прохаючи, як інші, постояти з ним “хоч хвилинку”.
Ліна впала на біле як сніг простирадло і зітхнула тривожно й легко. У сні в неї з очей росли фіолетові квіти.
Схожі твори:
- Василь Андрійович Симоненко 1956 рік. Після знаменитого XX з’їзду КПРС, на якому тодішній більшовицький генсек Микита Хрущов вжахнув світ убивчо-викривальною доповіддю про нечувані злодіяння сталінської бандократії, здавалося б, на нашій вистражданій землі ніколи не повториться розгнуздана вакханалія багатомільйонного людомору. Та недарма в народі кажуть: із крокодилових яєць орли не вилітають. Як засвідчило життя,...
- Симоненко Василь Андрійович ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ Симоненко Василь Андрійович (1935-1963) ЗАПАМ’ЯТАЙ Основні твори: казки “Цар Плаксій і Лоскотон”, “Казка про Дурила”, “Подорожу країну Навпаки”, збірки поезій “Тиша і грім”, “Земне тяжіння”, “Лебеді материнства”, збірка оповідань і новел “Вино з троянд”. Василь Симоненко народився в с. Біївці Лубенського р-ну на Полтавщині 8 січня 1935...
- Симоненко Василь Андрійович Дума про діда Сиджу під клунею, а дід на низу змагається з сонцем – хто першим закінчить свої денні турботи. Довга тінь од горба вже облизує його ліву ногу, а права ще ступає по сонячній смужці. Гостра коса аж висвистує – так не терпиться дідові докосити останню ручку і нарешті спочити. А тінь...
- Симоненко Василь Андрійович Хуліганська іліада, або Посоромлення Гомера Симоненко В. А. У твоєму імені живу. – К.: Веселка, 1994 Що ти там Гомеру бевкнула на вухо? Не могла хіба ти звіритись нікому, Що пішла звірятися старцеві сліпому? Та були ж в Елладі писарі й поети Чесні та цнотливі, як тепер газети. Та за тую, Музо, витівку погану Ми...
- Життєвий і творчий шлях – Василь Андрійович Симоненко Василь Андрійович Симоненко (1935-1963 pp.) Життєвий і творчий шлях Василь Андрійович Симоненко народився в селі Біївці на Полтавщині 8 січня 1935 р. Там у невеликій старенькій хаті на березі Удаю минуло дитинство майбутнього поета: Ти приймала і щастя, і лихо, Поважала мій труд і піт, Із-під сірої теплої стріхи Ти...
- Грінчак Василь Якович Білі ночі Грінчак В. Я. Земле моя. Збірка поетичних творів. – К.: Дніпро, 1988. І на Вкраїні білі ночі! Це коли ніжним білим цвітом Черешні в селах зацвітають, Коли в садах буяє повінь Цвітіння щедрого. На вітах Нема ще жодного листочка, Який би світлим оксамитом В промінні сонячнім бринів. Кругом лиш цвіт....
- Шевчук Василь Андрійович Шевчук Василь Андрійович народився 30 квітня 1932 року в селі Бараші Ємільчинського району Житомирської області в сім’ї селянина. Закінчивши середню школу, 1950 року вступає на відділення української мови й літератури філологічного факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. З 1955 року працював у редакції журналу “Піонерія”, на кіностудії ім....
- ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО Навряд чи можна знайти серед біографій поетів-шестидесятників долю більш яскраву та більш трагічну, ніж доля Василя Симоненка. За 28 років життя зроблено було багато і мало водночас. Багато, зважаючи на ту самобутню і багату спадщину, яку отримала Україна від Василя Симоненка; мало, зважаючи на те, скільки він міг би ще...
- Жуковський Василь Андрійович (1783-1852) Жуковський Зіграв дуже важливу роль в історії російської літератури. Він був першим російським романтиком, що підготував своєю творчістю грунт для подальшого якісно нового етапу літературного розвитку. Читачі відразу ж прийняли нове поетичне слово, що ніс із собою Жуковський. Їх захоплювали внутрішня правдивість його віршів, їх глибоко особистий характер. Для поета...
- Особливості лірики В. Симоненка ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО Особливості лірики В. Симоненка Василю Симоненку судилося коротке життя – 28 років прожив він на землі. І вже близько сорока років живе його поезія. Почавши писати на зламі епох, Симоненко відобразив у своїй творчості трагізм епохи, її подвійну суть, сподівання на нове життя. Україна Василя Симоненка – селянська...
- Василь Симоненко – співець кохання Інтимна лірика Василя Симоненка – потужне крило його поезії. Неповторність віршів про кохання – в художньому дослідженні філософії почуття, його найтонших нюансів, від романтичного захоплення до гіркого розчарування. “Я чекав тебе з хмари рожево-ніжної, із ранкових туманів, з небесних октав…” – це твердження Василя Симоненка є ніби прологом до створеного...
- Україно! Доки жити буду доти відкриватиму тебе. (Василь Симоненко) Україно! Доки жити буду доти відкриватиму тебе. (Василь Симоненко) Ти звеш мене, й на голос милий твій З гарячою любов’ю я полину; Поки живуть думки в душі моїй, Про тебе, ненько, думати не кину. / В. Самійленко / У руках тримаю улюблений томик поезій українських поетів. Перегортаю сторінку за сторінкою,...
- Василь Симоненко – ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ Василь Симоненко (1935-1963) Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 року в селянській сім’ї в селі Біївцях Лубенського району на Полтавщині. Дитинство, що припало на роки війни, було трудним і голодним. Батько кинув сім’ю, і Василя виростила мати Ганна Федорівна. Писати вірші він почав ще у шкільні...
- Тема 34. Василь Симоненко – Література XX ст IV. Література XX ст. Тема 34. Василь Симоненко (1935 – 1963) Василь Андрійович Симоненко належить до покоління “шістдесятників”. Він прагнув осмислити життя, звернутися до духовного досвіду особистості та історії рідного народу. B. Симоненко постає перед сучасним читачем виразником народної совісті, правди, надії й віри. Силою свого поетичного таланту, даром образного...
- Скорочено ЦАР ПЛАКСІЙ ТА ЛОСКОТОН – ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО Цареве сімейство У дивній країні Сльозолий жив колись цар Плаксій. Голова – мов бочка, а очі – ніби кавуни. Були в царя три дочки: Нудота, Вай-Вай та Плаката, і три сини-Плаксуни. Цілими днями сімейство голосило, сопіло, стогнало та ревіло. Своєму народу цар заборонив сміятися і радіти. Грізні воїни, забіяки-сльозівці, хапали...
- Скорочено Є ТИСЯЧІ ДОРІГ… – ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок, Є тисячі ланів, але один лиш мій. І що мені робить, коли малий зажинок Судилося почать на ниві нерясній? Чи викинути серп і йти байдикувати, Чи долю проклясти за лютий недорід І до сусід пристать наймитувати За пару постолів і шкварку на обід? Коли...
- ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА – ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО – ЛІТЕРАТУРА XX ст 11 клас ЛІТЕРАТУРА XX ст. ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА Мріють крилами з туману лебеді рожеві, Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві. Заглядає в шибку казка сивими очима, Материнська добра ласка в неї за плечима. Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати, Не пущу тебе колиску синову гойдати. Припливайте до...
- Інтимна лірика В. Симоненка ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО Інтимна лірика В. Симоненка Чистота душі найбільше відбивається в коханні, чистота поетичного хисту – у віршах про ці інтимні почуття. Лірика Симоненка молода, палка, але не позбавлена філософського осмислення почуттів. Віддаватися почуттям усім серцем природно для нього. Про перше кохання розповідається у вірші “Вона прийшла” – і несподіваність,...
- Цар Плаксій та Лоскотон скорочено – Василь Симоненко Цареве сімейство Там, де гори і долини, Де гуляє вітровій, – Там цвіте краса-країна З дивним ім’ям Сльозолий. І колись в країні тій Був на троні цар Плаксій, Голова його мов бочка, Очі – ніби кавуни. В Плаксія було три дочки І плаксивих три сини. Цілими днями царева родина плакала....
- Скорочено ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА – ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО Мріють крилами з туману лебеді рожеві, Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві. Заглядає в шибку казка сивими очима, Материнська добра ласка в неї за плечима. Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати, Не пущу тебе колиску синову гойдати. 1 Новела (італ. novella – новина, від лат. novellus – новітній)...