“Симбіоз високої духовності і буденного прагматизму в драмі-феєрії “Лісова пісня” Лесі Українки”
Особливість людини в тому, що вона готова використовувати всі земні явища на свою користь, псуючи їх, але в той же час хоче вважати себе саму частиною природою, а тому і в повній мірі насолоджуватися усіма природними дарами і явищами. Така людська позиція суперечлива і непослідовна, але в той же час вона показує, що людина є одночасно суб’єктом прагнення до високої духовності і носієм звичайного буденного прагматизму.
У своїй зворушливій феєричній драмі під назвою “Лісова пісня” видатна українська письменниця Леся Україна розповіла
Варто справедливо визнати, що так, як сталося з Лукашем і Мавкою в творі Лесі Українки “Лісова пісня”, іноді відбувається і в житті. Для цієї драми-феєрії характерний все той же симбіоз високої духовності, а саме прагнення до неї, і буденного прагматизму, що і для звичайного життя. З однієї сторони, люди хочуть жити з чистими почуттями, просто і безкорисливо любити один одного і не замислюватися ні про щось погане. З іншої ж сторони, людина – це істота побутова, вона не позбавлено всіх негативних і пов’язаних з цим якостей. Людина не може просто так любити, їй необхідно забезпечувати свій побут і враховувати багато з інших причин.
У даному творі великої Лесі Українки висока духовність героїв виявлялася в чистій і нескаламученої любові. Головні герої просто любили один одного, насолоджувалися моментом, але, звичайно, колись все це мало закінчитися. Мавка була лісовим створінням, а Лукаш звичайною людиною зі своїми проблемами, тому насправді бути постійно разом вони просто не могли.