Образ Мавки в драмі Лесі Українки “Лісова пісня”

Ім’я Лесі Українки навічно ввійшло в історію української літератури, як ім’я поетеси, у чиїм серці живе безсмертна іскра Прометея. Тому з-під пера цієї великої жінки виходить чудова драма-феєрія, у якій зображується вічність духовної краси. Краса ніколи не вмирає в серце Лесі Українки, як і в серце в її улюбленої героїні – Мавки з “Лісової пісні”.

Мавка – лісова дівчина, що живе серед дивної природи, серед своїх братів і сестер. У них єдина душа, вони живуть єдиними почуттями, тому й не дозволяє Мавка Лукашу надрізати ножем

березу: “Не вбивай!” Своїм серцем вона відчуває навколишню красу: відчуває її в шелесті дерев, щебетанні птахів, навіть у тім, як Лукаш грає на сопілці: “Як солодко грає, Як глибоко ріже, розкриває білі груди, серденько виймає”. Іде із самої глибини душі Мавки той дивний мир, що змінює всі навколо, роблячи чарівним. Змінюється й Лукаш, що бачить у ній “королевну”, і намагається стати подібним їй. Але, як говорить Мавка: “смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорівнятися”. Вона – дивна “королевна” лісу, що є власником серцевих кольорів, “що скарбу створює”. Саме ці кольори дає їй відчуття

прекрасного, не дає загинути її чистому серцю. Має вона в серце “те, що не вмирає”. Це її духовна краса, це її чисті почуття, які не зміняться ніколи, як не зміниться й сама Мавка: “Або то ганьба, що маю серце не скупе, що скарбів воно своїх не криє, тільки цілюще улюбленого обдарило ними…”. Не вбивають її щедре серце ні докори Лукаша, ні злі слова його матері, ні сміх глузливий Килини. Вона – Мавка, а значить вільна, незалежна, хоча ніколи й не забуде своєї любові. Вона хоче вірити в щастя, навіть коли улюблений відвернувся від її: “Дай мені святкове одіяння, дід! Я буду знову, як лісова царівна. І щастя впаде мені до ніг, благаючи мого пещення!”. Не вмерло її живе серце, вона не вдалася у відчай; її душу хоче жити, хоче, здається, обійняти увесь світ. Мавка не йде до “Тому, що у скелі сидить”, що називає її безжиттєвої. З яким гнівом вона відповідає:

Ні, я жива! Я буду вічно жити! Я в серце маю те, що не вмирає

Мавка не може вмерти, адже вона, насамперед, лісова істота, що наділена безсмертям. І хоча, закохавшись, одержує душу, вона буде жити вічно, навіть перетворившись у вербу. Із цієї верби вийде сопілка, що буде говорити з людьми, намагаючись змінити їхнє життя. Заплямував свою душу Лукаш, хоча й мав у серце своєму “скарбі”, але було воно, напевно, значно меншим, чим у Мавки. Ця людина не змогла “дорівнятися” до себе самому. Здається, що його життя було нікому не потрібна. Але ні, він “душу дав” Мавке. А виходить, вона буде жити вічно: “Будуть приходити люди вбога й багата, весела й сумні, радість і смуток будуть нести мені, їм говорити душу моя буде”. Краса ніколи не вмирає, особливо духовна краса. Вона перетвориться в щось інше, буде мати інші форми, ідеальн або матеріальні, але не вмре. Це розуміє Мавка, тому що вона це має в серце. І нехай ми не побачимо живий Мавки, у нашій пам’яті назавжди залишиться її чудовий спів – спів сопілки, яким говорить до нас неї душачи


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Образ Мавки в драмі Лесі Українки “Лісова пісня”

Categories: Нові твори

Links