Шолом-Алейхем “Геній сміху й співець бідноти”
Шолом-Алейхем – псевдонім Шолома Нохумовича Рабиновича. Перекладається з ідиш як “Мир вам!”. З цим добрим і щирим єврейським привітанням ось уже багато десятиліть входить письменник у людські оселі. Як згадують друзі й знайомі Шолом-Алейхема, він навіть зробив гумову печатку із зображенням потиску двох рук і ставив цей знак у кінці всіх своїх листів. Його естетичні принципи:
-жити і творити для народу;
-реалістично зображувати життя в усіх його проявах;
-говорити правду, що виходить із глибини душі, від самісінького серця,
Через багато років у своєму знаменитому памфлеті “Суд над Шомером” Шолом-Алейхем напише пророчі слова, що стануть його життєвим кредо: “Письменник, народний письменник, художник, поете для свого часу, для своєї доби своєрідним свічадом, у якому відбиваються промені життя, як у чистому дзеркалі – промені світлого сонця. Між народом і письменником існує міцна, вічна спілка, тому кожен такий письменник є для свого народу і слугою, і жерцем, і пророком, поборником правди і справедливості, тому кожен народ любить такого слугу Божого, жерця, пророка, борця,
Творчість Шолом-Алейхема багатогранна. Він відомий як прозаїк, драматург, критик, поет, видавець літературних альманахів, блискучий читець власних творів. Найбільш популярними серед них є “Тев’ємолочар”, “Менахем Мендл”, “Блукаючі зірки”, “Пісня над піснями”. Його творчий доробок складає десять романів, двадцять п’єс, сотні оповідань, багато віршів, статей, фейлетонів, кілька досліджень.
Як згадують рідні та близькі письменника, літературну справу митець вважав святою. Він умів писати в будьякий час, у будьяку годину, вдень і вночі, за будьяких обставин. Часто творив під час прогулянок із своїми дітьми (їх було в нього шестеро). ШаломАлейхема не потрібний був “особливий настрій”, він завжди був готовий до роботи. Коли писав, ставав зосередженим, нічого не помічав, нікого не чув, повністю поринав у світ своїх героїв.
Дослідники Творчості вказують на те, що письменник захоплювався філософією, любив читати Арістотеля, Спінозу, Канта, Маймоніда, Ієгуду Галеві. Особливо близькими йому були погляди Спінози, який проголосив принцип “розумної радості” – світлої і чистої.
Митець поділяв думку видатного філософа, що людина має право на сміх. Сміх і життя єдині. Життя захищається з допомогою сміху. Мабуть, саме цим пояснюється глибокий філософський зміст гумору видатного майстра слова. На думку єврейського письменника Переца Маркиша, Шолом-Алейхем зробив гумор лейтмотивом своєї творчості.
Про гумор ШоломаАлейхема писав Вс. Іванов, наводячи слова Максима Горького: “Який суворий і прозорий гумор! Читаєш і бачиш, що цю людину жодні нещастя не похитнуть, що в ньому – палаюча віра в життя! Дивний і, я б сказав, завзятий оптимізм…”. Чим зліше нещастя, чим гірша біда, тим міцнішими і бадьорішими стають герої Шолом-Алейхема, тим більше вірять у перемогу життя, – хоч жодних підстав, здається, немає, хоч життя надто ганебне й принизливе.
Понад усе любив музику, пісні. Із музичних інструментів – скрипку, скрипалів. Музикантів любив, як життя. Народжений в Україні, Шолом-Алейхем змушений був поневірятися світом, аби врятувати родину від голоду, погромів, постійних принижень. Завершив життя в Америці, про яку писав: “Ми, єврейські літератори, пригноблені там, у вільній країні, більше, ніж усі інші раби капіталізму”,”… в Америці не живуть, в Америці шукають порятунку”. Його персонаж Менахем Мендл говорить про ціну людини в Америці: “Люди там у великій пошані: червонець – людина!”.
Микола Бажан: Повнокровний реаліст, майстер великого мистецтва людинознавства, яке живе тільки правдою, вірою в людину, ненавистю до всього антилюдського й зітлілого, виразник не штучного, а органічного, як життя і рух, оптимізму – такий великий єврейський письменник Шолом-Алейхем….
“Неповторність таланту Шолом-Алейхема міцніла під впливом творчого сприйняття і любовного вивчення досвіду М. Гоголя, Л. Толстого, М. Горького, А. Чехова, В. Короленка”.
“Було б невірним перебільшувати гумористичний характер творчості Шолом-Алейхема. Його гумор складний, протирічний за характером: незлий жарт швидко замінює головний удар сатири, за усмішкою часто прихована людська трагедія. Це, власне, той гоголівський сміх, у якому приховуються гіркі сльози й різкі докори дійсності. Сам письменник писав, що житейське море сліз, пройшовши крізь його творчу призму, перетворилось на сміх. Такий сміх часто буває схожим на гнівний плач, на крик протесту”.
Шолом-Алейхем доволі швидко став завойовувати популярність. Його діяльність, і письменницька, і суспільна, дедалі більше впливала на процеси розвитку єврейської культури. Одержавши від померлого тестя спадщину, він, не вагаючись, віддав значні кошти на підтримку єврейської літератури. Видав два томи літературних збірок “Єврейська народна бібліотека” (1888- 1889), де поряд із письменниками старшого покоління з’явились Твори молодих та два романи самого Шолом-Алейхема. Сам жив у постійних злиднях.
Письменник гнівно виступав проти псевдолітератури, що поширювалася серед пересічних єврейських читачів, – літератури бульварної, пригодницької, дешево романтичної. Ця література, на думку письменника, була своєрідним видом наркотику. Про це, зокрема, йшлося в його книзі “Суд над Шомером” (1888). Автор небезпідставно назвав її “Звинувачувальним актом”. Вона була спрямована проти фальсифікаторів літератури, що грали на найгірших смаках читачів, затуляючи від них правду життя.
“Настав час провести дезінфекцію в літературі, щоб обличчя не палало від сорому ізза того, що ми дожили до горезвісного американського смаку, ізза бульварщини, яку ми з таким трудом викурили во время оно, двадцять років тому”.
Образ Тев’ємолочара – найяскравіший, найбільш оптимістичний в галереї типів, змальованих засмученорадісним талантом єврейського письменника. Це земна плодотворна праця зміцнила його дух, що не схилявся перед труднощами, несправедливістю й випробуваннями. Тев’є любить жартувати. Він схожий і на Кола Бруньйона, і на довженківських дідів своєю стійкістю, життєвою хваткою, землеробським характером.
Письменник надзвичайно любив Київ, проте тривалий час перебував за кордоном (Італія, Німеччина, Швейцарія). Але його думки – завжди на батьківщині, де розгул реакції (“Кривавий жарт”).
Все ж кращі роки свого життя провів у Києві. Це місто було для нього своєрідним пунктом спостереження, з висоти якого він споглядав життя своїх одноплемінників. Київ насичував, його уяву, коли він сидів за письмовим столом.
Автобіографічна повість “З ярмарки” написана в останні роки життя в Америці, в НьюЙорку – 19141916. В ній йшлося і про Київ. Шолом-Алейхем заповів бути похованим у Києві, але поховали його в НьюЙорку. Ось слова його заповіту:
“Нехай мене поховають не серед аристократів, а саме серед простих людей, робітників, разом із справжнім народом, так, щоб пам’ятник, який встановлять потім на моїй могилі, прикрашав скромні надгробники навколо мене, а скромні могили прикрасили б мій пам’ятник так само, як простий і чесний народ за мого життя був окрасою свого народного письменника.”
Твори письменника знані у кожній цивілізованій країні, перекладені 63 мовами, хоча сам писав переважно на ідиш. Він був неперевершеним актором. Говорив: “Якби я не став письменником, я, звичайно, був би актором”. Його життя було сповнене драматичних контрастів… Але ніколи він не втрачав смаку до життя, Кохання і творчості.
Шолом-Алейхем жартував: “Навіть у невдачі потрібно мати удачу”.
Т. П. Матюшкіна, кандидат педагогічних наук Чернігів
(1 votes, average: 5.00 out of 5)